Розділ «КIТ У ЧОБОТЯХ»

Але треба й про очi.

Очi —

– теж жучок.

Iще дивiться на її очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь – то теж її очi.

А от нiс (для баришень скандал!)… нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» – казали й так, поза очi тiльки).

Ну, ще зрiст.

Ясно: «кiт у чоботях».

А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда

– то цiла революцiя.

Тепер мiй читач чекає вiд мене, мабуть, цiкавої зав’язки, цiкавої розв’язки, а вiд "кота в чоботях" – загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв —

– iще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гiтарних героїв гiтарних поем.

Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцiї i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

А яке – ви самi знаєте.

I тiльки.

А зав’язки – розв’язки так вiд мене й не дочекаєтесь.

Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вiк, i до нього йдемо.

Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"