Вона мовчала.
…Панцерник заревiв у бору.
Здiймались огнi. Iшла гроза. Ворог пiшов у атаку. Iнсургенти вiдходять.
…Тодi я у млостi, охоплений пожаром якоїсь неможливої радости, закинув руку за шию своєї матерi й притиснув її голову до своїх грудей. Потiм пiдвiв мавзера й нажав спуск на скроню.
Як зрiзаний колос, похилилася вона на мене.
Я положив її на землю й дико озирнувся. – Навкруги було порожньо. Тiльки збоку темнiли теплi трупи черниць. – Недалеко грохотiли орудiя.
…Я заложив руку в кишеню й тут же згадав, що в княжих покоях я щось забув.
«От дурень!» – подумав я.
…Потiм скинувся:
– Де ж люди?
Ну да, менi треба спiшити до свойого батальйону! – I я кинувся на дорогу.
Але не зробив я й трьох крокiв, як мене щось зупинило.
Я здригнув i побiг до трупа матерi.
Я став перед ним на колiна й пильно вдивлявся в обличчя. Але воно було мертве. По щоцi, пам’ятаю, текла темним струменем кров.
Тодi я звiв цю безвихiдну голову й пожадливо впився устами в бiлий лоб.Тьма.
I раптом чую:
– Ну, комунаре, пiдводься!
Пора до батальйону!
Я зиркнув i побачив:
– передi мною знову стояв дегенерат.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Я (РОМАНТИКА)“ на сторінці 17. Приємного читання.