Розділ «КОЛОНIЇ, ВIЛЛИ…»

У суботу висiла афiша:

Грандiозний вєчєр. Участвують… еtс.

…У недiлю тьотя Бася кричала:

– Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!

Її не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх дитячий.

Дiти задоволенi, артисти «в ударi», небо кричить.

Кiнчався вечiр, заспiвали «Iнтернацiонал», i скрипник заграв. Трiснула струна в скрипника, й «Iнтернацiонал» увiрвався.

I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя Бася, блiда, схвильована.

– Як ви смiєте! Як ви смiєте глузувати?

Стояла бiля артистiв i махала кулаками. Її заспокоїли, вона – на сцену i плакала. Дiти дивились на неї, витрiщивши оченята, деякi теж плакали.

Ще з тьотею Басею була iстерика, i її повели в колонiю: скрипник (що увiрвалась струна) i балерина.

Зодiяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодiяковий блиск видно i восени, коли сонце сходить.

Ранком жеврiв зодiяковий блиск, ранком умирали чебрецi, снились i пахли чебрецi.

Ходили з вiлли в колонiю, з колонiї на вiллу. Вiлли, колонiї…

Легенький золотий сум.

…Чебрецi, чебрецi…

Анфиса Павлiвна, Павлина Анфисiвна посварились.

– До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлiвна обурилась:

– Безпартєйна! Глядiть, щоб знову в тюрму не попросили.

Приїздив ще знайомий: дитячi порцiї їв. Вiн був сумний – осiнь. У городi взимку холодно й голодно.