Розділ «КОЛОНIЇ, ВIЛЛИ…»

…Колонiї, вiлли.

Павлина Анфисiвна ще ходила в купальню, навiть роздягалась i дивилась на своє тiло. Але не купалась.

…Ставок думав золоту пiсню:

«Ой пряду, пряду»… – Леонтович.

I минуло лiто.

Глибокого часу-зажури колонiї перевозили в мiсто. Засмутнiли дiти, засмутнiли вiлли. А Анфису Павлiвну викинули з партiї, i вона виїхала кудись. Iз кущiв вилiзли бандити i, як вовки, скрадались до осель.

Павлина Анфисiвна плакала – йшов тридцять п’ятий листопад.

Коли їхали по шосе, iз корзинки випала "Женщина i соцiалiзм" – пом’ята, некрасива книжка.

Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усiх iшов Гiль i спiвав:

– Ми смєло в бой пайдьом…

Гудiв лiс, падало листя – iшов листопад, прийшов листопад…А на вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.

…Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.

Iз першої вiлли Сидiр кричав:

– Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!

Микита не озивався.