Розділ «ЗАУЛОК»

А у вiкно знову бив дрiбний дощ. I тягуче проходили хвилини напруженої мовчанки.

Думала: "Так! Треба кiнчати… Так!.. Скорiше!.. I знала, що вона не може кiнчити, що їй бракує сили".

Подумала: «Єрунда, треба кiнчати!»

Мар’яна сухо подивилась на Гамбарського, а потiм сказала:

– Пробачте! – i хутко пiшла до дверей.

Аркадiй Андрiйович надiв окуляри й написав:

«Прошу мєня зачислiть в кандiдати Вашей государственной партiї. Мої лiчниє убєждєнiя в правотє комунiстическiх iдей…»

В їдальню увiйшла Мар’яна. Аркадiй Андрiйович:

– Мар’янко! Ану йди сюди! Чи так я?..

Степанида Львiвна продовжувала:

– …Вiн дуже симпатичний… кажуть уже повишення получив…

…Короткий осiннiй день сконав. Мар’яна вийшла на ганок.

Дощ прибив жовтi листя, i вони лежали холоднi, мертвi. Через вулицю блимав огонь i млявим свiтлом освiтлював пустельний заулок.

Високо текли потоки сумних хмар. Iз стрiхи одноманiтно падала крапля на камiнь. Iшла глибока сiра осiнь по сiрих заулках республiки.

Коли Мар’яна виходила за ворота, з комсомольської кiмнати вискочив натовп юнакiв i з реготом кинувся в туман.

Через дорогу, до Глухайської вулицi – сарай, за сараєм – вiжки.

…А далi, коли вийти з пустельного заулка, на мiдi висiчено: Доктор Фальк.

– Куди?