TextBook – Годi, доню! Годi, дитино моя! – вона до Катрi. – Не печаль свого серденька, Катре моя мила, годi! Я для тебе на все зважуся; я поклонюся ще твоєму батьковi; я його буду за тебе прохати…
– Iдiть, мамо, йдiть-бо – просiть зараз! Iдiть, мамо, йдiть!
– Не можна так, доню! Так гiрше буде: зажди трохи…
– Мамо, мамо! Яково менi зажидати!
Ми її вговоряти стали… Та коли ж умовив хто молоду тугу нетерплячу словом розсудливим?
Слухаючи, Катря поливалася слiзьми та все своє, знай, правила: «йдiть, iдiть зараз!»
– Катре, – говорю, – буде гiрш з тим поспiхом: ми кинемось до батька – благати, а як вiн прийме тепереньки? Що ж як вiн згукне нам оте своє «годi!» та й нагадувать iще не звелить?
– Горе моє! Горе моє! Добре! Я ждатиму… Як же менi важко! Чи се смерть моя приходить!.. Треба ще дожидати! Коли ж се буде? Коли? Скажiть, мамо!
– А от зараз, по обiдi, ви з Химою вийдiть з хати, – я тодi йому скажу… Я тодi скажу i поблагаю… Для своєї дитини й голову пiд сокиру покладають, а то б менi ще не попiклуватися тобою…
– Я ждатиму, – промовила Катря: – я терпiтиму. А ждала вона так, як от пташки сидять у клiтцi, – що вже нiкуди летiти, то б’ються, де зачиненi.
VI
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три долi» автора Вовчок Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V“ на сторінці 4. Приємного читання.