Розділ «XXI»

Черниця знов говорить:

– Втомилися як, боже милий! Ледве дихаємо! – А там додає: – Вже сонечко пiдбилося на снiдання…

Глянула на Катрю – Катря стоїть, не чує i не озивається.

– Сестро! – до Катрi, посмикаючи її мiцненько за рукава. – Треба нам пiдживитися?

– Як завволите, сестро Меланiя, – одказала Катря. Я ледве дочула: безодголосно такечки вона гомонiла.

– Дiвчино! – прикликає мене сестра Меланiя. – Ходи лишень ближче, – як на iм’я?

– Химою звуть, – кажу.

– Химо, чи не дала б ти нам поснiдати?

– Зараз iзготую, – кажу.

Почала я готувати снiдання, а черниця за мною у комору, пшона одмiряє у глечик, одсипає муки у миску, сметани у полумисок; слив’янку набирає; хлiб крає; порозчиняла столи, достала скатерку, стiл застеляє, – жвава та хапкая. Господи-свiте!

Катря усе стояла сама. Сестра Меланiя одхилила її рукою од столу, накриваючи, – Катря сiла на лавцi тодi.

Готове снiдання – стали снiдати. Сестра Меланiя Катрю ближче посадила. Катря послухала, близенько присунулась, а їсти нiчого не їла вона, окрiм малесенький шматочок хлiба iз водою. Сестра Меланiя снiдання впорала. Мала вона тридцять i два зуби бiлi та здоровi, та роботящi. О, якi ж зуби! Усе молола ними, як жорном добрим.

По снiданню стала сестра Меланiя до Катрi говорити:

– Сестро! Треба усе тепер добре впоряджати, треба хутче, щоб тут нам не забаритися… – А очi в неї почали прижмурюватись; говорячи якось мимовiльно, мостила вона ближче до себе двi великi подушки у краплистих темних пошивках, що з воза я внесла.

– Не треба баритись, – ще промовила зiтхаючи, – о… о… – вимовила ще раз, вже зовсiм на подушки схилившися головою…

Спала. Мухи понад нею гули, мухи її кусали – спала. Катря сидiла, схиливши голову. Чи молилася вона? Бо шептала щось i рум’янцем закрасилася живим. Я до неї близько пiдступила i кажу:

– Катре, чи ти вже мене зовсiм забула? Чи не пiзнаєш? – Рум’янцi одразу збiгли з її обличчя; обернула на мене вже безпричаснi очi свої i одказала менi:

– Я тебе пам’ятаю.

– Чому ж се така до мене неласкава? Чом не заговориш до мене?

– Усi слова пражнi. Треба молитись…