Розділ «МАПА БОЮ З БОЛЬШЕВИЦЬКИМИ ТАНКАМИ»

- Їм ніколи не догодиш — кажу я. — Програють свою війну, мусять бути нервові.

— Ні, то щось інше, ходять, шепчуть між собою, Кляйнова не видно, офіцери десь зникли всі.

Я розглянувся, дійсно, офіцерів не бачу, але чорт їх бери. Або я за ними тужу? Зокрема за такими, як Кляйнов чи наш шпіс…?

Після сніданку стрільці почали порядкувати себе самих. Почалось загальне прання в потоці, голення холодною водою і тупими ножиками, миття милом, що не давало піни, ледве, що стягало бруд, але зате червонило пекуче лице і шию. Потік до нас припливав чистий, що можна було пити воду, від нас відпливав, як з якоїсь фабрики.

Тільки що ми трохи просушили на сонці наше білля і вимочили добре ноги, як серед наших німців зчинився рух.

— Ахтунґ! Аллєс анґетретен, міт штальгельм, зайтенґевер унд ґевер…!

Ну, думаю, не багато й натішились спочинком. Добре, що хоч скарпитки просохли до сонця і вітру. Зодягнулись наші сотні на скору руку, кожний вхопив свій виряд і зброю і став до ряду.

Цим разом докладно нас перераховували і зокрема докладно перераховували всю пальну зброю. З'явились сотенні старшини, збірка проводилась під їх чуйним оком. Ще ніколи не бачив я їх такими чуйними, як саме тепер. Але не заповідалось ще на відмарш. Наказано чищення зброї.

Зустрів я Михайла з його чотою. Саме розкладались до чищення крісів, як і моя чота.

— Може ти й справді маєш рацію. Всі німецькі підстаршини ходять з крісами в руках, — кажу.

— Угум. Щось сталося, тільки не можу уявити що. Може кінець війни?

— Це напевно ні — кажу.

Через годину вичистили ми зброю і після того знов збірка. Цим разом впав наказ, що я його справді не сподівався: скласти зброю. От, думаю, це щось погане, може станемо ще жертовними козлами за німецькі поразки?

Стрільці склали зброю мовчки, підійшов і я, відпинаючи свій револьвер. Сотенний, поручник, помахав головою.

— Затримайте зброю — сказав по німецьки. Подайте скільки у вас набоїв.

Не розумію тепер вже нічого. Стрільцям кріси забрали, мені револьвер залишили. Подав я кількість набоїв, три рази менше, як дійсно мав, так, на всякий випадок. Після складення зброї, яка однак залишилась на наших очах, нам дали розхід і вільне, але без дозволу кудинебудь віддалюватись.

В той час запримітив я, що на вулицях пристають невеликі групи цивільних, дивлючись на нас з цікавістю більшою, як це нормально цивільні роблять, коли мають до діла з військом. Наша площа оточена була з трьох сторін низькою, дротяною загородою, щоб діти свавільно не топтали квітів, з четвертого боку перепливав потік, ніби натуральна межа. Саме переходив я вздовж дротів, переглядаючи свою чоту, щоб бува щось не було не в порядку, коли якийсь сивий добродій моргнув на мене з вулиці. Спочатку я подумав, може якийсь знайомий, що я його не можу впізнати, а він питає:

— Що з вами буде тепер?

Дивлюсь на нього.

— А що мало б бути — питаю.