Розділ «Реальний стан збройних сил супротивникiв»

Фактично, Вiльне козацтво нiчим не вiдрiзнялося вiд червоної гвардiї, адже складалося воно з робiтникiв на добровольчих засадах, очолювали його авторитетнi працiвники, а головне — ця органiзацiя була однiєю з небагатьох надiйних збройних частин.

Командуючий бiльшовицькими вiйськами В.Антонов-Овсiєнко визначав чисельнiсть київського Вiльного козацтва в 20 сотень по 60 пiших козакiв. Крiм того, вiн писав, що козаки в боротьбi з бiльшовиками дiяли рiшуче (208,с.150). Дiйсно, козацтво вiдважно боронилося проти радянських загонiв, однак чисельнiсть його була вдвiчi меншою вiд тiєї, про яку згадував Антонов-Овсiєнко. Згiдно спогадiв українського старшини В.Євтимовича на облiку у Вiйськового Секретарiату стояло 643 київських козаки, якi начебто належали до куреня Секретарiату (138,N 3). Це i була справжня чисельнiсть Вiльного козацтва Києва. Практично всi, хто добровiльно вступив до козацьких формацiй, зi зброєю в руках були готовi виступити на захист Центральної Ради.

З українських кiнних формацiй у Києвi в сiчнi 1918 року був тiльки один 1-й кiнний "Вiльної України" полк. Цей полк складався майже виключно з новобранцiв, якi були необiзнанi у вiйськовiй справi. Полк "Вiльної України" був сформований на базi 8-го запасного кiнного полку старої росiйської армiї, що дислокувався в Новогеоргiївську. Тут ще влiтку 1917 року постала досить сильна українська органiзацiя. Саме вона i розпочала українiзацiю 8-го запасного полку. Виник український кiнний полк "Вiльної України" у Новогеоргiївську на початку осенi 1917 року. Пiсля Жовтневого перевороту в Петроградi полк вирушив до Києва, куди i прибув 7 грудня (24 листопада) 1917 року (70). Згодом цей полк був переданий до складу 1-ї Сердюцької дивiзiї, де вiн i отримав свiй перший номер.

Незважаючи на гучну назву, полк був ненадiйним, мало пiдготовленим до вiйськових дiй, а тому використання його в боротьбi з бiльшовиками було досить проблематичним.

Такою ж малонадiйною була й Сердюцька гарматна бригада iменi М.Грушевського, очолював яку хорунжий Супруненко. Ця бригада, що мала три батареї по 4 гармати в кожнiй, була сформована наприкiнцi 1917 року пiд час короткочасного iснування Сердюцьких дивiзiй, як дивiзiйна артилерiя. До бригади набрали багато випадкових осiб, що, звичайно, вiдобразилось на настроях її воякiв. Незважаючи на це, артилерiйськi частини цiлком пiдтримували Центральну Раду. Правда, проблема була в iншому — в бригадi нараховувалось надзвичайно мало людей, крiм того, майже не було фахових артилеристiв. Саме тому Сердюцька гарматна бригада не надавалася на активнi дiї.

A ось як змальовував стан у бригадi прапорщик Ю.Кандауров-Федотенко 25 (12) сiчня 1918 року:

"В 2,3-й батареї Сердюцьк. гарматної Михайла Грушевськ. бригадi. Становище до культурного дiла i освiти козакiв дуже гарне, приймають всi умови щиро, но i прохають щоб їм видати лiтературу, книжок якi можливо. Бо так як у них находиця малий состав i вони забезпеченi бiльше всього працею коло коней i iнш, то як буде коли у кого вiльний час будуть вони з великою охотою читать всю лiтературу i розбиратись самi мiж собою до чого йде" (ф.115, оп.1, спр.23,с.18).

Невизначенiсть та непiдготовленiсть особового складу бригади призвела до того, що пiд час боротьби з бiльшовиками Сердюцька гарматна бригада зайняла нейтралiтет.

Надзвичайно рiшуче дiяли в Першiй українсько-бiльшовицькiй вiйнi українськi юнкери — вихованцi двох київських вiйськових шкiл. Справа пiдготовки українських офiцерiв вийшла на перший план ще влiтку 1917 року, коли в зукраїнiзованих пiдроздiлах була гостра потреба старшин-українцiв. Розв'язання цiєї проблеми було одним з нагальних завдань Генерального Вiйськового Секретарiату. З цього приводу Вiйськовий секретар С.Петлюра неодноразово зв'язувався з Петроградом, i його зусилля не залишилися марними. Уже у вереснi 1917 року Вшйськове мiнiстерство Тимчасового уряду дало довгоочiкуваний дозвiл на вiдкриття двох українських шкiл прапорщикiв у Києвi (296,N18). До працi над створенням української вiйськової освiти залучали найлiпших викладачiв та той дуже невеликий вiдсоток кадрових офiцерiв-українцiв, що перебував у мiстi.

1-а українська вiйськова юнацька школа, що згодом дiстала найменування школи iменi Б.Хмельницького, розгорталась на базi Костянтинiвського вiйськового училища та 2-ї Київської школи прапорщикiв. 2-а українська вiйськова юнацька школа мала утворитися на базi Миколаївського вiйськового училища та 5-ї Київської школи прапорщикiв. На чолi 1-ї школи став полковник Хлопницький, якого незабаром замiнив пiдполковник генерального штабу Скорано (старий соцiал-демократ). Начальником 2-ї школи був призначений пiдполковник Клiопа (137,с.7).

Вiдкриття 1-ї української юнацької школи припало на початок роботи 3-го Всеукраїнського вiйськового з'їзду та вiдбулось 2 листопада (20 жовтня) 1917 року (296, N 19–20).

Через мiсяць розпочалось навчання й в 2-й юнацькiй школi. У сiчнi 1918 року 1-ша юнацька школа мала в своєму складi 4-и пiших сотнi по 100 юнакiв: 1-у та 2-гу старшого курсу, а також 3-ю та 4-у молодшого курсу. 2-а юнацька школа мала лише двi сотнi одного курсу. Загальна чисельнiсть юнакiв, що навчалися в школах, сягала 600 осiб. На початку сiчня частина юнакiв була вiдпущена на зимовi канiкули, а тому чисельнiсть слухачiв у школах тимчасово зменшилась до 400 осiб: 250 у 1-й школi та 150 у 2-й. Усi чотириста юнакiв брали активну участь у боротьбi з бiльшовиками. 1-ша школа боронила позицiї пiд Крутами, а 2-га школа увiйшла до Гайдамацького коша Слобiдської України як курiнь Чорних гайдамакiв.

Крiм усiх перерахованих вище частин у сiчнi 1918 року в Києвi перебувала ще одна досить цiкава формацiя — 1-й український авiацiйний загiн, на озброєннi якого було 12 лiтакiв. Почав зорганiзовуватись цей загiн 25 (12) грудня 1917 року вiдповiдно з наказом Вiйськового секретарiату N 64 на базi 5-го авiапарку (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.12). Пiсля того, як був розпущений збiльшовичений 3-й авiапарк, його майно було також долучено до 1-го загону. У сiчнi 1918 року в 1-му українському авiацiйному загонi нараховувалось всього 120 чоловiк — переважно професiйних технiкiв, iнженерiв, льотчикiв. Єдине, де мiг бути вжитий 1-й авiацiйний загiн пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни, це в галузi розвiдки. Двiчi лiтаки загону дiйсно проводили розвiдку напрямкiв наступу радянських вiйськ, однак участь їхня в боротьбi з бiльшовиками на цьому й обмежилась. Пiд час вуличних боїв у Києвi загiн нiяк не мiг допомогти українським вiйськам, а тому зберiгав нейтралiтет.

Коротко спробуємо охарактеризувати основнi вiйськовi формування Центральної Ради на Полтавщинi та Чернiгiвщинi. Певно, найнадiйнiшим з них було Вiльне козацтво Чернiгiвщини. Формувалося воно на добровольчих засадах у рiзних мiсцевостях Чернiгiвщини офiцерами-українцями для виконання мiлiцейських функцiй. Ось якi данi про нього подав полковник М.Янов:

Чернiгiв — 140 козакiв штабс-капiтана Корейши,

Борзна — 30–40 козакiв штабс-капiтана Дробязка,

Глухiв — 40–50 козакiв поручника Кужеля,

Новгород-Сiверський — 25–30 козакiв поручника Ольшевського,

Кроловець — 15–20 козакiв прапорщика Бородянка,

Путiвль — 30–40 козакiв поручника Мирошниченка,