Розділ «Бiй у Катеринославi»

Збройна сутичка в Катеринославi, на вiдмiну вiд кiлькох попереднiх, була вже яскравим прикладом втручання у внутрiшнi справи України, служила початком вiйни Раднаркому з Центральною Радою. Адже, якщо попереднi бої пiд станцiєю Лозовою та в Чугуєвi пояснювалися необхiднiстю боротьби з бiлогвардiйцями Корнiлова та Донським урядом генерала Каледiна, то в цьому випадковi втручання в стосунки мiж українською владою Катеринослава та мiсцевим бiльшовицьким ревкомом було неприхованою агресiєю. Як уже згадувалося, В.Антонов-Овсiєнко в своїх записках наводив наказ, де завданням загону Єгорова ставив пiдняття в Катеринославi повстання та захоплення мiста (24,с.19–20). Звичайно, що таке ж завдання було дано i катеринославським бiльшовикам, сили яких були меншi, нiж реальнi сили українських вiйськ (враховуючи полк iменi П.Орлика на сторонi останнiх).

Якi сили в той час знаходилися в Катеринославi? Як писав В.Антонов-Овсiєнко, в Катеринославi 5000 червоногвардiйцiв, полк iменi Орлика, що спiвчуває їм, нейтральна артилерiя та 1500 гайдамакiв (208,с.99). Однак вiдомостi цi, принаймнi, щодо прихильникiв бiльшовикiв, далеко не точнi. З упевненiстю можна казати, що вiйськ Центральної Ради реально нараховувалось не бiльше, нiж 1500 багнетiв. Як згадував у своїх спогадах генерал М.Омельянович-Павленко, вже восени 1917 року в Катеринославi був утворений гайдамацький курiнь, складений на засадах "Вiльного козацтва", який i був єдиною мiсцевою українською формацiєю (254,с.259). Правда, дехто з радянських авторiв згадує, що залога катеринославцiв складалася не з одного, а з трьох гайдамацьких куренiв (4). Але цей же автор не пише про Феодосiйський український полк, що дає нам пiдстави твердити, що думка про три куренi є помилковою. Бiльш реальною виглядає iнформацiя про наявнiсть у мiстi трьох українських формацiй, рiзних за складом: Катеринославського куреня "Вiльного козацтва", Сердюцького полку iменi П.Орлика та 134-го Феодосiйського зукраїнiзованого полку. Саме їх, напевне, i мав на увазi радянський автор, коли писав про три гайдамацькi куренi.

Що ж становили собою цi українськi вiйськовi пiдроздiли?

За спогадами М.Омельяновича-Павленка Катеринославський гайдамацький курiнь справляв дуже добре враження, бо був укомплектований переважно з добровольцiв — високосвiдомих українських патрiотiв (175). Безперечно, що вступила до нього переважно студентська та гiмназична молодь, яка не мала великої вiйськової пiдготовки. Командував цим куренем майбутнiй захисник Карпатської України в 1939 роцi, а тодi молоденький старшина (штабс-капiтан) Сергiй Єфремов. Допомагав йому рiдний брат, теж старшина, Олександр Єфремов та комiсар Центральної Ради iнженер Іван Труба. Цей курiнь спочатку формувався мiсцевими ентузiастами, якi дуже багато зробили для його змiцнення. Ось що, зокрема, згадував вiдомий український полiтик І.Мазепа: "Пригадую, як в лiтi 1917 року, пiд впливом 1 Унiверсалу Центральної Ради, Гаврило та Микола Горобцi (Воробйови), дiячi катеринославської органiзацiї українських соц. — демократiв, що потiм так трагiчно загинули, з палким завзяттям взялися за органiзацiю на Катеринославщинi "Вiльного козацтва". Це були сини залiзничного робiтника, росiянина. Ще з молодих лiт вони перейнялися українством, брали участь в українських гуртках i говорили доброю українською мовою. Молодший Микола скiнчив артилерiйську школу. Старший Гаврило був студентом Київського полiтехнiчного iнституту, i хоч з вiйськовою справою не був ознайомлений, проте вiн став головним органiзатором катеринославських вiддiлiв Вiльного козацтва" (163,с.29). Як писав iсторик Д.Дорошенко, то були справжнi українськi патрiоти, якi вже на свято проголошення 3-го унiверсалу не тiльки чудово пiдготували своїх гайдамакiв, а й знайшли можливiсть одягнути їх у нову українську унiформу (40,с.63).

Другим вiйськовим формуванням, на яке спиралися мiсцевi представники Центральної Ради, був 134-й зукраїнiзований Феодосiйський полк. Як писав радянський комiсар Катеринославської залiзницi С.Власенко, полк цей пiд впливом агiтацiї офiцерiв схилявся до пiдтримки української влади (219,с.283). 134-й Феодосiйський полк ще до Першої свiтової вiйни розташовувався в Катеринославi i наприкiнцi грудня 1917 року повернувся на мiсце своєї попередньої дислокацiї (285,с.9). У архiвних документах знаходимо цiкавi вiдомостi про феодосiйцiв. Так, у телеграмi до Українського Генерального Вiйськового Секретарiату вiд 15 грудня 1917 року йдеться про можливостi українiзацiї 7-го армiйського корпусу (13-а та 34-а пiшi дивiзiї). Зазначається, що в цьому корпусi є один зукраїнiзований полк — 134-й Феодосiйський, який своєю хоробрiстю та вiдвагою заслужив довiру в командування, i, маючи його за зразок, керiвництво прагне й iншi полки перетворити на українськi, повернувши їм таким чином боєздатнiсть та вiйськову славу (ф.1076,оп.3, спр.6, телеграма вiд 15.12.1917). Бiльш докладних вiдомостей про феодосiйцiв ми не посiдаємо. Разом Феодосi— йський полк та Гайдамацький курiнь нараховували близько 1500 багнетiв. Правда, як справедливо зазначав видатний радянський дiяч Є.Квiрiнг, цi пiдроздiли були "слабою" силою (234,с.140). Мабуть вiн натякав на непiдготовленнiсть до боїв студентiв Гайдамацького куреня та певну деморалiзацiю в лавах солдатiв Феодосiйського полку.

Третiм пiдроздiлом, причетним до вiйськ Центральної Ради, як зазначалося, був Сердюцький полк iменi П.Орлика. Цей полк прибув у груднi з пiвночi (254,с.260). Про походження та формування цього полку залишив якравi спогади полковник армiї УНР, а тодi штабс-капiтан А.Кущинський. За його даними, полк iменi Орлика був створений влiтку 1917 року на Пiвнiчному фронтi з воякiв-українцiв 60-ї дивiзiї. Переважали в полку українськi кадри 240-го Ваврського росiйського полку, а очолював його пiдполковник К.Липовець. Пiсля Жовтневого перевороту в Петроградi бiльшовики значно посилили вплив у полку iменi П.Орлика. На чолi полкової ради став українець-бiльшовик, який почав демобiлiзовувати кращi кадри орликiвцiв. За таких обставин полк облишила бiльшiсть старшин, у тому числi й А.Кущинський (157,с.25). Пiдполковник Липовець повнiстю втратив влив на воякiв полку, оскiльки останнi робили на нього замах. Незабаром цiлком збiльшовичений полк iменi П.Орлика виїхав на Україну, де потрапив до Катеринослава. Вояки полку iменi Орлика хоч i були українцями, однак українцями не нацiонально свiдомими, свої бiльшовицькi погляди вони ставили вище за iнтереси державницькi. Радянськi дiячi, як-от С.Гопнер та В.Аверiн, згадували, що орликiвцi вiд початку були пiдтримкою бiльшовикiв (224,с.252). Але Є.Квiрiнг заперечує їм:

"Положиться на него было невозможно, так как полковое командование, состоявшее из украинских офицеров, явно сочувствовавших гайдамакам, имело там сильное влияние" (234,с.140).

Так чи iнакше, але вже пiд час вуличних боїв полк iменi Орлика активно виступив на боцi бiльшовикiв. Сила його сягала понад тисячу багнетiв. Ів. Мазепа залишив про полк iменi Орлика таку згадку:

"Це був свого роду "троянський кiнь", якого московськi большевики, пiсля вiдповiдної агiтацiйної пiдготовки, вислали з Петербурга до Києва, щоб пiдтримати Центральну Раду з середини. В Києвi це помiтили й цiлий полк "сплавили" до Катеринослава. Пригадую, з якими радiсними надiями зустрiчали це вiйсько катеринославськi українцi. Але надiї завели. Большевицька пропаганда так затуманила голови цим "синам України", що коли пiзнiше дiйшли до боротьби з большевиками, вони проголосили невтралiтет i не схотiли битися за українську владу" (163,с.37).

Крiм того, в мiстi знаходилися 228-й та 271-й запаснi полки, запасний гарматний дивiзiон та запасний уланський ескадрон. Пiхотнi пiдроздiли оголосили про свою пiдтримку бiльшовикiв, але вони були роззброєнi та майже не становили собою збройної сили. Гармашi ж пiдтримували вiйська Центральної Ради. Уже пiд час боїв деяка частина солдатiв запасних пiхотних полкiв була знов озброєна бiльшовиками та брала участь у вiйськових дiях на їх боцi.

Досить чисельною була червона гвардiя Катеринослава. Однак справжня її сила була набагато меншою, нiж 5000 багнетiв, як писав В.Антонов-Овсiєнко. Вже наприкiнцi грудня червоногвардiйцi мiста за допомогою Ленiна отримали 10 тисяч гвинтiвок, 10 мiльйонiв патронiв, десять кулеметiв i кiлькасот наганiв (224,с.252). Як видно, зброї було стiльки, що можна було озброїти бiльшiсть робiтникiв та роззброєну залогу. Але насправдi бiйцiв було не так уже й багато. Найбiльшим осередком червоної гвардiї був Брянський завод. За свiдченнями С.Гопнера, який був одним з червоногвардiйських ватажкiв, на цьому заводi було бiльше 1000 озброєних робiтникiв. Невеличкi загони виставили заводи "Сирiус", Гантке, трубопрокатний "С" та iншi (264,с.277). Загалом чисельнiсть червоної гвардiї Катеринослава доходила до 2000 багнетiв. З цими силами цiлком можна було виступати проти вiйськ Центральної Ради.

Незабаром було знайдено i привiд до повстання. Гадаймо, що про це найкраще перекажуть нам учасники тих подiй — радянськi дiячi:

"24 грудня гайдамаки привезли з Олександрiвська броньований автомобiль i годинi о 4 дня, в супроводi десятка кiнних, з кулеметами, спрямованими проти Ради, кiлька разiв проїхали вперед i назад по проспекту. Ясно було, що час настав. Треба було починати дiяти," (223,с.228)

"Були такi мiркування, що вивезти броньовик не можна, що краще висадити його в повiтря, розбити мотор та iн. Вирiшили тов.Ільченка одягнути в гайдамацьке вбрання, дали йому з собою вина. Удаючи з себе п'яного, Ільченко пiшов у розвiдку, а через деякий час повернувся.

— Охоронцi — хлопцi хорошi, — каже Ільченко, — п'ють добре, i менi потрiбно ще винця.

Дали ми йому ще десяток пляшок, а пiсля того, як вiн пiшов, почали негайно ж збирати групу товаришiв, озброєних на всякий випадок, щоб вони могли пiти на операцiю.

В охоронi були лише 4 гайдамаки: один, з офiцером, сидiв у будцi, другий на броньовику, двоє озброєних ходили бiля дверей," (254,с.262)

У результатi червоногвардiйцi "зняли" вином охорону, а броньовик вивезли на подвiр'я Брянського заводу, де вiн опинився в нiч з 7 на 8 сiчня 1918 (з 25 на 26 грудня 1917 року року). На ранок 26 грудня представники української влади прибули на

Брянський завод з умовою повернути броньовик до 14–00, у разi невиконання було обiцяно розпочати гарматний обстрiл заводу. Звичайно, що червоногвардiйцi броньовик не повернули, а тому 8 сiчня (26 грудня) о 14–00 у Катеринославi було розпочато вуличнi бої. Розташована бiля Монастирського лiсу артилерiя українських вiйськ вiдкрила вогонь по Брянському заводу. За свiдченням В.Антонова-Овсiєнка в нiй нараховувалось 12 гармат (208,с.107). Подальшу картину подiй яскраво висвiтлили в своїх спогадах члени штабу червоної гвардiї Катеринослава.