Розділ «Реальний стан збройних сил супротивникiв»

Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Спробуймо розглянути реальний стан збройних сил Центральної Ради та Раднаркому i Народного Секретарiату напередоднi офiцiйного початку вiйни станом на 18 (5) сiчня 1918 року. Насамперед скажемо, що в Українi в той час виникло три локальних конфлiкти з бiльшовиками — один на мiсцевому рiвнi i два шляхом зовнiшнього втручання:

— вiйна з Раднаркомом i Народним Секретарiатом на Лiвобережнiй Українi;

— бої зi збiльшовиченими вiйськами фронту на Правобережнiй Українi;

— повстання мiсцевих бiльшовикiв на Пiвднi України.

Усi конфлiкти мали спiльну хронологiю та єдиний привiд — вiйну мiж Раднаркомом та Центральною Радою. Бiльше цi подiї нiчим мiж собою не були зв'язанi. Так, командуючий радянськими вiйськами на Лiвобережжi В.Антонов-Овсiєнко майже не мав нiякого впливу на подiї на Правобережжi i нiчого спiльного з переворотами в Причорномор'ї. Адже на Пiвднi України боротьбу з Центральною Радою вiв Центральний виконавчий комiтет Рад солдатських, матроських i робiтничих депутатiв (Румчерод), а на Правобережжi — Революцiйно-вiйськовий комiтет росiйських армiй Пiвденно-Захiдного фронту (РВК). Румчерод мав яскраво виражений мiстечковий характер, оскiльки одеськi бiльшовики, що заправляли в Румчеродi, тяжiли до незалежностi Херсонської губернiї, що вони згодом i зробили. Звичайно, що Раднарком, як i Центральна Рада, не були для них великими авторитетними установами. Вiйськово-революцiйний комiтет був складений з воякiв-росiян фронту i репрезентував тiльки їхнi бiльшовицькi (iнших майже не було) iнтереси. А для розагiтованого бiльшовиками солдата-росiянина було головне тiльки одне — швидше дiстатись додому. На шляху до цього знаходились Центральна Рада зi своїми вiйськами, тож вони мусили виступити проти неї незалежно вiд Раднаркому та Антонова-Овсiєнка.

Вiдповiдно i Румчерод, i РВК, i штаб Антонова-Овсiєнка дiяли майже вiдокремлено один вiд одного. Отож, розглядаючи збройнi сили Раднаркому та Народного Секретарiату, ми маємо на увазi тiльки вiйська В.Антонова-Овсiєнка та червоногвардiйськi загони Лiвобережжя. Збройнi сили Румчероду та РВК, як i подiї на Пiвднi та Правобережжi України, ми розглянемо у вiдповiдних роздiлах книги в подальшому.

Майже така сама ситуацiя склалась i з вiйськами Центральної Ради, однак не через якiсь там полiтичнi обставини, а переважно через "безголов'я" нової вiйськової влади на чолi з М.Поршем. Пiсля замiни С.Петлюри Миколою Поршем останнiй утратив усi важелi управлiння збройними силами Центральної Ради. Українськi вiйська через нездатнiсть до управлiння нового вiйськового мiнiстра вимушенi були боротися з бiльшовиками автономно та непов'язано мiж собою. Тому на Правобережнiй Українi зукраїнiзованi пiдроздiли вимушенi були вести боротьбу з Революцiйно-вiйськовим комiтетом цiлком самостiйно без будь-якої пiдтримки з Києва. Так само в Причорномор'ї всi клопоти з мiсцевими бiльшовиками були покладенi виключно на Одеську гайдамацьку дивiзiю. Вона без будь-якої пiдтримки з центру мусила триматись i проти збiльшовичених воякiв Румунського фронту, i проти морякiв Чорноморського флоту, i проти мiсцевої Червоної гвардiї.

Таким чином, не тiльки бiльшовицькi сили, а й вiйська Центральної Ради були роздiленi на три цiлком автономнi частини, що ледве не згубило Українську Народну Республiку ще в лютому 1918 року.

Оскiльки ми розглядаймо безпосередньо бойовi дiї українських пiдроздiлiв з радянськими вiйськами В.Антонова-Овсiєнка, то, вiдповiдно, в даному разi нас цiкавлять тiльки тi сили, якi знаходились на Лiвобережжi — в Чернiгiвськiй та Полтавськiй губернiях, а також у Києвi. Вiйська Правобережжя та Пiвдня України ми розглянемо в далi. Отож, що становила собою українська армiя на Лiвобережжi?

На це питання спробуймо вiдповiсти в цьому роздiлi.

Розбудова вiдродженого українського вiйська в листопадi 1917 — лютому 1918 рокiв зазнала фiаско. Зазнала тому, що українськi соцiалiсти надто заполiтизували армiю. Вони самi пiдштовхували українських солдатiв та офiцерiв до бiльшовицьких iдей. Ідеологiєю соцiалiзму та комунiзму армiя була отруєна смертельно. Можливо, що за умов незаперечного визнання незалежностi України бiльшовиками, це було б не так i страшно. Однак, коли на кону стояла незалежнiсть та перспективи соцiалiстичного будiвництва — постулати з рiзних площин — неминуче мусила статись трагедiя. І на Українi вона сталася…

А ще не було достатньої кiлькостi офiцерiв-українцiв, якi мусили б пiдтримувати дисциплiну та боєздатнiсть вiйськових частин. Українськi полки в переважнiй своїй бiльшостi були укомплектованi свiдомими офiцерами максимум на третину. Іншi вакансiї заповнювали росiяни або "малороси" — ще одна трагедiя українського народу. "Малоросизм" — так охрестили тих, хто українцем був несвiдомим, та вважав, що краще вже жити в "єдiной нєдєлiмой". З офiцерiв-українцiв таких було близько 60 %! Це є трагедiя, страшна трагедiя. Частина полкiв, утворених шляхом вiдокремлення, а не українiзацiї, просто не допускали до себе офiцерiв-"малоросiв". Однак це становище не змiнювало, оскiльки українських старшин у полку було максимум 35 % вiд потрiбного.

За часiв першого перiоду правлiння Центральної Ради виявилася i ще одна значна хиба. Мова йде про велику прiрву в моральному станi мiж зукраїнiзованими та створеними шляхом видiлення або формування пiдроздiлами. Зукраїнiзованi пiдроздiли, що ставали українськими "за планом", не несли того нацiонального пiднесення, яке було притаманне знов сформованим полкам, створених з iнiцiативи самих вiйськовослужбовцiв. Усi наведенi недолiки сплили на поверхню пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни в груднi 1917 — лютому 1918 рокiв.

Ще в груднi 1917 року Вiйськовий Секретарiат Центральної Ради всi свої сили кинув на створення мiнiстерських структур та українського Генерального штабу, який безпосередньо мусив керувати українськими збройними силами. На жаль, деякi дослiдники через необiзнанiсть плутають мiж собою Вiйськовий Секретарiат та Генеральний штаб. Зокрема, тут можна назвати такого видатного iсторика як Д.Дорошенко, а також згадати книгу пiд редакцiєю І.Тиктора "Історiя українського вiйська" (40,с.373;43,с.390). В обох вище названих джерелах частина особового складу Секретарiату та частина Генерального штабу чомусь об'єднанi в одну незрозумiлу структуру. Варто розiбратися в цiй плутанинi, оскiльки Генеральний штаб переважно вiдповiдає за бойову дiяльнiсть армiї, а Вiйськове мiнiстерство (у даному разi Секретарiат) виконує швидче обслуговуючi функцiї, хоч має i главенство над штабом. Обидвi цi структури створювались та втягувались у роботу протягом грудня 1917 року (за н. ст.). Праця над їх формуванням була досить напруженою. Першим, звичайно, став функцiонувати Вiйськовий Секретарiат, де виникли та розпочали свою роботу найбiльш важливi для армiї вiддiли. До працi були залученi фахiвцiв своєї справи, в чому можна переконатись, якщо навести склад Секретарiату. Гадаємо, що це варто зробити.

Одним з перших крокiв Вiйськового Секретарiату була замiна старих вiйськових звань на суто українськi (див. додаток), а тому ми наводимо прiзвища членiв Секретарiату вже з новими найменуваннями рангiв:

Генеральний Секретар Вiйськових справ — С.Петлюра (потiм М.Порш);

Товариш Секретаря Вiйськових справ — хорунжий В.Кедровський;

Помiчник Генерального Секретаря — пiдполковник О.Жукiвський;

Начальник канцелярiї — матрос С.Письменний;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Реальний стан збройних сил супротивникiв“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи