Розділ «Реальний стан збройних сил супротивникiв»

Набагато гiрше склалася ситуацiя з тiєю частиною 4-го запасного iменi П.Сагайдачного полку, що залишалась у Києвi. Солдати полку були дуже розагiтованi бiльшовиками. Незважаючи навiть на протистояння полкових офiцерiв на чолi з командиром полковником Андрусом, сагайдачники вiдверто виступали на боцi Червоної гвардiї. Перед вуличними боями в Києвi настрiй полку iменi П.Сагайдачного був не такий уже i поганий, що давало певнi пiдстави сподiватись на його надiйнiсть. Ось що писав у доповiдi М.Поршу офiцер Ю.Кандуров-Федотенко:

"В полку Гетьмана Сагайдачного я балакав з козаками всiх сотень i як видно у всiх настрiй антiбiльшовiцькiй i патрiотичний. Вони кажуть що як треба виступити проти бiльшовикiв то вони як один пiдут на защиту рiдн. раiону" (ф.1115,оп.1, спр.23,с.120-об).

Однак сподiвання цi так i не виправдались. З початком вуличних боїв загiн сагайдачникiв приєднався до червоногвардiйцiв, якi боронили завод "Арсенал". А очолив оборону заводу солдат полку iменi П.Сагайдачного С.Мiщенко (277,с.53). Майже весь полк iменi Сагайдачного залишався в своїх казармах на Подолi та деякий час зберiгав нейтралiтет, частково виступивши згодом на боцi червоногвардiйцiв.

Досить цiкаво склалася доля полку iменi Северина Наливайка. Полк цей було складений з українцiв запасних частин Московського Вiйськового округу. Восени полк прибув на Україну та був розквартирований на станцiї Дарниця пiд Києвом. Командував полком осавул Мацюк — учасник усiх трьох Всеукраїнських вiйськових з'їздiв. Нараховували наливайкiвцi до 1400 багнетiв, однак офiцерiв серед них було не бiльше десятка. Через це в полку почали поширюватися бiльшовизм та анархiя, якi призвели до того, що пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни полк iменi Наливайка заарештував своїх офiцерiв, а сам пiд проводом полкової ради збирався виступити проти Центральної Ради (204,с.56). Старшини-наливайкiвцi попросили допомоги в Гайдамацького коша Слобiдської України та сiчовикiв, якi знаходились поруч. У наслiдок цього на допомогу старшинам прибув зведений загiн червоних гайдамакiв та сiчовикiв, який роззброїв та розiгнав полк iменi С.Наливайка, забравши 2500 рушниць, 75 кулеметiв та 8 гармат (42,с.55). Офiцери-наливайкiвцi зiбрали з добровольцiв зведений загiн полку iменi С.Наливайка, який нараховував 60 воякiв та брав активну участь у київських вуличних боях. Очолював цей загiн пiдосавул О.Шпилинський.

У Києвi був ще один пiший полк — полк iменi Тараса Шевченка. Полк цей був сформований у Петроградi мiсцевою українською радою з солдатiв-українцiв запасних гвардiї Волинського, гвардiї Павловського, гвардiї Ізмаїлiвського та гвардiї Семенiвського полкiв. Нагадаємо, що саме солдати Волинського полку першими розпочали Лютневу революцiю, першими брали участь у всiх мiтингах та страйках та iнших подiях. Павлiвцi "вiдзначилися" тим, що ходили на так званий штурм Зимового палацу. Отож iз самого початку було зрозумiло, що нiчого доброго з формування полку iменi Т.Шевченка не вийде. Однак полк цей формувався пiд активним тиском бiльшовикiв, якi розумiли, що збiльшовиченi вояки-українцi при нагодi допоможуть їм встановити радянську владу на Українi.

До Києва полк iменi Т.Шевченка, який спочатку називався "1-м стрiлецьким Вiльної України полком", прибув 2 сiчня (20 грудня) 1918 року (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.23). Спочатку шевченкiвцi на всiх справили досить добре враження. Однак час минав, почалася Перша українсько-бiльшовицька вiйна, i полк iменi Т.Шевченка став видавати чим далi, тим бiльше загрозливi вiдозви. Ось що писав про настрої шевченкiвцiв 25 (12) сiчня 1918 року прапорщик Ю.Кандауров-Федотенко:

"Велика бiльшiсть козакiв, наслухавшись большевiцкiх крикунiв, називають себе большовиками. Большевикi цi дуже легко пiддаються на всяку агiтацiю.

Є серед них и гарнi хлопцi, щирi украiнцi но також мало свiдомi. Потрiбна агiтацiя. Полк цей, по настрiю козакiв, видно що весь розїдеться. Бiльшiсть такiх котрi не рахуються нi з якiми iдеями, їм треба тiлько скорiше до дому. Но їх задержують деякi отдельнi люде, на прiклад, Голова їхнеї Ради ярий большевик, i другi їхнi кiровникi…

Бiльшисть большевитська, але большовики безсознательнi. В пулемiтнiй командi трохi настрiй кращий.

Считаю що вести таку роботу безполезно. Думаю що краще зорганiзувать вiйськовий клубъ де можна буде ширить освiту середъ темряви" (ф.1115,оп.1, спр.23,с.25-об,26,26-об).

На жаль, цей бiльшовизм солдатiв полку iменi Т.Шевченка сильно виявив себе пiд час вуличних боїв у мiстi. Полк знаходився на Печерську неподалiк вiд "Арсеналу", а тому деякi шевченкiвцi подали допомогу повсталому заводу. Зокрема, прийшли до Червоної гвардiї кулеметники з колишнього Волинського полку, якi входили до складу шевченкiвцiв (277,с.52). Були на "Арсеналi" представники-шевченкiвцi i вiд iнших революцiйних полкiв Петрограду. Однак переважна бiльшiсть полку iменi Т.Шевченка зберiгала нейтралiтет i навiть чути не хотiла про "якiсь там бої". Загалом, полк iменi Шевченка, як i полк iменi Сагайдачного, "вiдзначився" своїм бiльшовизмом та активною пiдтримкою червоної гвардiї.

Багато дослiдникiв досить часто плутають мiж собою полк iменi Т.Шевченка, про який ми тiльки що подали деякi данi, та курiнь iменi Т.Шевченка, якому також варто надали увагу. На щастя, в архiвах збереглася справа цього куреня, завдяки якiй, власне, ми i можемо дати досить точну iнформацiю.

Отож, пiдроздiл цей почав iснувати з 1 листопада (19 жовтня) 1917 року як "курiнь iменi Батька Тараса Шевченка". Складався вiн з 4 сотень, у яких нараховувалось 18 офiцерiв та 853 солдати. Курiнь входив до складу 278 запасного полку, що знаходився в Брянську, з воякiв-українцiв якого i було створено шевченкiвцiв. 7 листопада (25 жовтня) курiнь iменi Т.Шевченка прибув до Києва. Очолював курiнь хорунжий Осадчий, його заступником був хорунжий Загороднiй. З середини листопада (за ст. ст.) курiнь iменi Т.Шевченка був висланий нести варту на Чернiгiвщину, а 26 (13) грудня шевченкiвцям наказано було розташуватись у Нiжинi. Спочатку стан куреня був бойовий та пiднесений. Шевченкiвцi бездоганно несли службу, 7 сiчня (26 грудня) 1918 року навiть роззброїли та розпустили збiльшовиченi артилерiйськi частини, що знаходились у Нiжинi (ф.1076,оп.1, спр.20, нак. N 1-29). Однак згодом ситуацiя надзвичайно ускладнилась. У куренi почались мiтинги, активно поширювалась бiльшовицька агiтацiя. Вiдiрванi вiд iнших українських формацiй, шевченкiвцi чим далi, тим бiльше збiльшовичувались. Пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни курiнь iменi Т.Шевченка вiдмовився виконувати накази командуючого українськими вiйськами Ю.Капкана (208,с.143). Згодом цей курiнь не подав допомоги студентам пiд Крутами i пропустив до Нiжина червоногвардiйцiв.

Дуже мало ми знаємо про виникнення та взагалi про iснування куреня "Смертi". Курiнь був сформований на Румунському фронтi влiтку 1917 року як ударний батальйон пiд командою капiтана Мiляшевича. Восени цей курiнь був зукраїнiзований, однак офiцерський склад його залишався переважно росiйським. Лише незначна частина офiцерiв на чолi з самим Мiляшевичем була українською. Пiсля Жовтневого перевороту курiнь "Смертi" прибув до Києва, де був поповнений ударниками-українцями зi славнозвiсного Слов'янського (колишнього Корнилiвського, який у бiлiй армiї вiдновив назву "Корнилiвський") ударного полку. 10 (27 листопада) курiнь "Смертi" був висланий до Конотопа, з видiленням частини воякiв як залоги до важливого залiзничного вузла Бахмач. Тут курiнь пробув до трагiчної ночi на 23 (10) сiчня, коли його було розстрiляно у вагонах на вокзалi з кулеметiв Червоної гвардiї разом з дорошенкiвцями. Переважна бiльшiсть воякiв куреня розбiглася. І лише невеличка частина офiцерiв та деяких солдатiв на чолi з Мiляшевичем вiдступила до Бахмача, де прийняла смертельний бiй. Практично весь загiн тут i загинув. Лише 50 воякiв разом з Мiляшевичем вiдiйшли далi на Крути, де брали участь у славнозвiсному бою пiд Крутами зi Студентським куренем Сiчових Стрiльцiв (47,с.166). Усi вояки куреня "Смертi", якi вцiлiли в бою, влилися до складу Дорошенкiвського полку. Вижив i пiдосавул Мiляшевич.

Не менш трагiчна доля спiткала так званий Чорноморський курiнь у силi до 150 багнетiв, утворений у Севастополi з морякiв Чорноморського флоту. Цей курiнь прибув до Києва на допомогу Центральнiй Радi з отриманням перших вiдомостей про жовтневi подiї. З того часу чорноморцi залишилися в мiстi аж до Першої українсько-бiльшовицької вiйни. Активну участь моряки брали у вуличних боях, зокрема, прикривали набережну Днiпра. Там вони i були оточенi радянськими вiйськами М.Муравйова. За твердженням iсторика М.Дорошенка, майже всi моряки загинули, захищаючись вiд бiльшовикiв (40,с.281).

Виразно бiльшовицьке обличчя мав так званий понтонний курiнь. Майже всi його офiцери були росiянами. Курiнь цей iснував у Києвi як "Лiтерний запасний понтонний батальйон" ще з 1905 року. Саме тодi вiн "уславився" своїми революцiйними поглядами. У 1917 роцi понтонний батальйон збiльшовичився, брав активну участь у жовтневих боях на боцi Червоної гвардiї проти вiйськ штабу Київського Вiйськового округу. Коли Центральна Рада взяла владу до своїх рук, батальйонна рада постановила швиденько "зукраїнiзуватись", щоб понтонерiв не було розiгнано. Вiйськовий Секретарiат замiсть того, щоб розпустити на всi чотири вiтри понтонний батальйон, у наказi вiд 26 (13) грудня 1917 року визнав його, перейменувавши на "український запасний понтонний курiнь" (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.14). Пiд час вуличних боїв у Києвi наприкiнцi сiчня 1918 року, як i слiд було чекати, бiльшiсть понтонерiв активно допомагала "Арсеналу".

Досить велику роль вiдiгравали добровольчi формацiї, складенi напередоднi або пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни. Це славнозвiснi Галицько-Буковинський курiнь Сiчових Стрiльцiв, допомiжний Студентський курiнь Сiчових Стрiльцiв та Гайдамацький кiш Слобiдської України. Про цi три формацiї було багато чого написано, а тому дуже докладно, заглиблюючись у деталi, ми їх розглядати не будемо.

Галицько-Буковинський курiнь Сiчових Стрiльцiв, перейменований згодом на 1-й курiнь Сiчових Стрiльцiв, був сформований з галичан-вiйськовополонених, що служили в австро-угорськiй армiї. Спочатку заопiкувався формуванням куреня Галицько-Буковинський комiтет допомоги бiженцям та командування 1-го українського запасного полку, при якому, власне, вiн i формувався. Днем заснування свого куреня сiчовики вважали 19 (6) листопада 1917 року, коли до полку iменi П.Дорошенка прибули першi 22 вояки-галичани — полоненi з австрiйської армiї. Кiстяк, як офiцерський, так i солдатський, склали вiйськовослужбовцi з Легiону Українських Сiчових Стрiльцiв австро-угорського вiйська. З певними перешкодами, якi галичани успiшно долали, вже в сiчнi 1-й курiнь Сiчових Стрiльцiв становив грiзну силу, до складу якого входило 450 вишколених воякiв, згуртованих мiцною дисциплiною, перейнятою з Легiону УСС.

Сiчову формацiю очолював хорунжий Є.Коновалець, куренем командував пiдосавул А.Мельник, а кадрами артилеристiв розпоряджався пiдосавул Р.Дашкевич (42,с.30–73). Загалом, сiчовики вiдiграли значну роль у боротьбi за незалежнiсть України та в першiй українсько-бiльшовицькiй вiйнi зокрема.

Про Допомiжний Студентський курiнь Сiчових Стрiльцiв було багато чого написано у зв'язку з трагiчною загибеллю частини студентiв у гучнозвiсному бою пiд Крутами. У 20-х — 30-х роках про курiнь залишили багато цiкавих спогадiв колишнi його члени, кожний з яких намагався вiд себе додати якийсь новий, невiдомий широким колам, факт. Зараз, у 90-i роки, про цей курiнь пишуть з пропагандистською метою, iнодi навiть не знаючи багатьох обставин. Ну, а якщо сказати, що пiд Крутами загинули не всi 350 учасникiв бою, а тiльки близько 40 студентiв, 15 юнкерiв та приблизно стiльки ж воякiв згаданого вже нами куреня "Смертi", то тебе можуть звинуватити як мiнiмум у "вiдсутностi нацiональної свiдомостi та державного мислення".