Розділ «Київськi вуличнi бої»

Події в Києві

Подiї в Києвi протягом 28 (15) сiчня — 9 (27) лютого 1918 року були ключовими у всiй Першiй українсько-бiльшовицькiй вiйнi. Адже саме вони зiграли головну роль у захопленi бiльшовиками влади на всiй Українi. У вуличнi бої було втягнуто практично всю українську залогу Києва, яка б у лiпшому випадковi могла б реально допомогти Правобережнiй, Лiвобережнiй чи Пiвденнiй Українi. А так київськi бiльшовики вiдтягнули на себе всi резерви Центральної Ради, скувавши їх на цiлих шiсть дiб. Крiм того, вiйськам, що боронили Лiвобережжя вiд армiї Антонова-Овсiєнка, довелося повернутись до Києва на допомогу мiсцевим пiдроздiлам i це призвело до повного опанування бiльшовиками Полтавщини та Чернiгiвщини. Загалом треба визнати, що київськi прихильники Раднаркому виконали своє завдання — вiдтягнули сили супротивника на "вiдмiнно", хоч i коштувало це багатьом iз них життя.

Уникнути боїв у Києвi було неможливо, i це розумiли як бiльшовики, так i українцi. Останнi одразу пiсля оголошення вiйни почали вживати вiдповiднi заходи, щоб хоч якось послабити бiльшовикiв столицi. Найперше, що зробив щойно призначений комендант мiста, отаман київського козацтва Ковенко, — роззброїв завод "Арсенал" — найбiльший бiльшовицький центр у Києвi. Операцiя роззброєння була проведена досить вдало та без жертв у нiч на 18 (5) сiчня 1918 року. Ось що згадував про цю операцiю один з бiльшовицьких керiвникiв "Арсеналу" Є.Чайковський:

"Вспоминаю ночь на 5 января. Центральная рада стремилась в первую очередь подавить "Арсенал", обезоружить красногвардейские отряды. Но арсенальцы были начеку и отряды "вольных казаков" встретили огнем из винтовок и пулеметов. "Вольные казаки" рассыпались и группами, прижимаясь к заборам, продвигались вперед. "Арсенал" ответил дружным огнем. Однако вражеские силы во много раз превышали наши. "Вольные казаки" ворвались на заводской двор. Разбили и разграбили завком и цеховые комитеты, порезали электрические провода, приводные ремни, поломали части машин. Дружинников и красногвардейцев, которые были тогда на заводе, обыскали, арестовали и отвезли в город. Захватили "вольные казаки" и часть винтовок, пулеметов, патронов, с большим трудом приобретенных нами.

Той ночью гайдамацкие отряды напали не только на "Арсенал". Сделали обыск и забрали часть оружия в мастерских политехничного института, на механическом заводе, на судостроительной верфи" (277,с.48–49).

Ця операцiя, яку так вдало провiв Ковенко, майже на 10 днiв вiдтягнула початок бiльшовицького повстання в Києвi. Однак проблема все одно залишалася невирiшеною: 20 (7) сiчня на "Арсенал" знов повернулися робiтники, якi шукали можливостей роздобути зброю та виступити проти Центральної Ради. Певно, що цього не можна було допустити. Тодi Ковенко вирiшив вивезти з "Арсеналу" все вугiлля. Цим би вiн зупинив завод i робiтники, не маючи роботи, розiйшлися би по домiвках. Операцiя була запланована на 29 (16) сiчня 1918 року. Однак про неї стало вiдомо бiльшовикам. Вони вирiшили негайно розпочати повстання. Зброя, яку вiдiбрали вiльнi козаки в арсенальцiв, виявилася зовсiм неподалiк, — у будинковi N 7 по Московськiй вулицi. Це стало вiдомо завдяки солдатам-шевченкiвцям, якi охороняли її. За допомогою Шевченкiвського полку в нiч на 28 (15) сiчня арсенальцi знов перевезли зброю на завод. Удень на "Арсеналi" вiдбувся мiтинг робiтникiв заводу, якi ухвалили вчинити опiр зазiханням вiльних козакiв на вугiлля та зброю. Тодi ж розпочало свою роботу спiльне засiдання мiської ради робiтничих та солдатських депутатiв на чолi з бiльшовиком Івановим, київський партiйний комiтет та профком "Арсеналу". Засiдання вiдбулося в примiшеннi Комерцiйного iнституту (тепер Педагогiчний унiверситет). Ось що про нього згадувала член партiйного комiтету Д.Іткiнд:

"На нарадi був присутнiй секретар партiйного комiтету Ісак Крейсберг, арсеналець Фiалек, теж член комiтету, та делегати двох вiйськових частин, що стояли коло "Арсеналу". Останнi пропонували негайно пiдняти повстання, обiцяючи "Арсеналовi" цiлковиту пiдтримку. (Це були представники Шевченкiвського полку та Понтонного куреня — прим. Т.Я.).

Таким чином, Київському комiтетовi довелося стати перед доконаним фактом. Товаришi Крейсберг i Фiалек прибiгли до мене повiдомити про прийняття рiшення. Іншого виходу не було" (232,с.47).

Отже, бiльшовицьке повстання в Києвi стало доконаним фактом. Що ми знаємо про нього? Дуже небагато. З тих часiв не збереглося нiяких документiв (їх i не могло бути), тож достовiрнi iсторичнi джерела у вивченнi київських боїв вiдпадають. З газетами того часу також є певна проблема. Незважаючи на те, що вони намагалися подавати достовiрну iнформацiю, це в них так i не вийшло. Найближчими до iстини були такi перiодичнi видання, як "Нова Рада" та "Робiтнича газета". Їхнi данi далеко не досконалi, в них систематично плутаються днi й подiї, однак у роботi їх можна використати. Найбiльшим джерелом iнформацiї про вуличнi бої є спогади, яких нараховується понад 25. Як не дивно, спогадiв бiльшовикiв збереглося менше, нiж спогадiв українських воякiв. Найбiльш цiкавими з них є записки про бої за "Арсенал" (Чайковського), Залiзничнi майстернi (Патлаха) та загальнi данi про київську червону гвардiю Подолу, Шулявки та Демiївки (Сивцова). Крiм того, вартi уваги спогади голови Київської ради робiтничих та солдатських депутатiв Іванова, активної бiльшовички Дори Іткiнд та одного з iнiцiаторiв створення молодiжної органiзацiї бiльшовикiв Дубасова. Цiкавими джерелами iнформацiї про бої 6 (24) — 8 (26) лютого 1918 року є спогади В.Антонова-Овсiєнка, харкiвського червоногвардiйця Гончаренка, червоних козакiв Примакова та Дубинського. Також досить корисними є матерiали про вуличнi бої в Києвi, якi друкувалися вже в радянськiй перiодицi останнiх десяти лiт.

Дещо бiльше спогадiв нам залишили українськi вiйськовi дiячi. Так, досить вичерпними є записки про дiї куреня Сiчових Стрiльцiв (Думiна), Гордiєнкiвського полку (Петрiва), Наливайкiвського полку (Шпилинського), артилерiї (Смовського), 2-ї юнацької школи (Видибайла). Є спогади, в яких докладно описано окремi моменти боїв: про здобуття готелю "Прага" (Євтимовича), про оборону Центральної Ради (Єремiєва). Крiм того, дуже цiкавим є записки про дiї Богданiвського полку (Галагана), полку iменi Сагайдачного (Марущенка-Богдановського), Полуботкiвського полку (Швеця), Богунського полку (Тарнавського), броньовикiв (Монкевича), Днiпровi сотнi Вiльного козацтва (Олiфера) та Залiзничної сотнi Вiльного козацтва (Максимовича).

Отже, як ми бачимо, джерел iнформацiї вистачає для того, щоб вiдновити докладний хiд вiйськових подiй на вулицях Києва протягом 28 (15) сiчня — 9 (27) лютого 1918 року.

Почнемо розгляд київських подiй з пiдготовки ворогуючих сторiн до боїв та з їхньої реальної чисельностi й дислокацiї. Насамперед, з бiльшовикiв заводу "Арсенал".

Те, що повтання неминуче, арсенальцi знали ще задовго до кривавих подiй. 28 (15) сiчня 1918 року на "Арсеналi" були скликанi зборки революцiйних сил та створено революцi— йно-вiйськовий комiтет для виконання керiвних функцiй. На завод, крiм самих арсенальцiв, прибули червоногвардiйцi Днiпровського паропластва, водопровiдної станцiї, суднобудiвельної верфi, взуттєвої фабрики Матiссона. Цi пiдроздiли були об'єднанi в окрему Подiльську сотню на чолi з бiльшовиками Возняком, Гадосем, Щербаковим та Кочергiним. Прийшов i Демiївський загiн червоної гвардiї (озброєний вже арсенальцями). Вiн складався з робiтникiв снарядного заводу та обмундирувальних майстерень. Також до "Арсеналу" зголосилася i невеличка кiлькiсть робiтникiв-залiзничникiв.

Значну частку оборонцiв "Арсеналу" становили збiльшовиченi пiдроздiли українських полкiв Богданiвського, Шевченкiвського та iменi Сагайдачного (полуботкiвцiв не було, про що помилково згадував Чайковський) (277,с.52). Найбiльш активними були шевченкiвцi. Усi вони служили ще зо два мiсяцi тому в найбiльш революцiйнiй частинi Петрограду — Гвардiї Волинському полковi, який вiдiграв одну з головних ролей у Лютневiй революцiї та Жовтневому переворотi.

Ревком "Арсеналу" складався з О.Горвiца (члена ЦВК), І.Фiалека, М.Костюка, М.Пiвня, М.Лебедева; штаб вiйськ "Арсеналу" з солдата С.Мiщенка (бiльшовика, ватажка сагайдачникiв), М.Костюка (арсенальця) та Р.Кочерги (командира Подiльської сотнi).

Крiм того, активно допомагав штабу арсенальцiв прапорщик Калениченко, який перекинувся на бiк бiльшовикiв з загоном воякiв Богданiвського полку (126,с.11).

Спробуймо визначити загальну чисельнiсть вiйськ "Арсеналу". Дуже приблизне число оборонцiв ми знаходимо лише в спогадах Д.Іткiнд — близько 600 чоловiк (232,с.47). Нам здається, що це схоже на iстину, адже на "Арсеналi" знаходились:

а) робiтники заводу — близько 300 багнетiв;

б) Подiльська сотня — 100 багнетiв;