Розділ «Офiцiйний початок вiйни Раднаркому та Народного Секретарiау з Центральною Радою»

Фактично з кiнця грудня 1917 року (за н. ст.) переговори мiж Центральною Радою та Раднаркомом були замороженi. Обмiн iнформацiєю вiвся мiж двома державними установами, як не дивно, завдяки газетним публiкацiям, чуткам, а також дуже сумнiвним посередникам. Так, переговори з Генеральним Секретарiатом вели навiть делегати 2-го Всеросiйського селянського з'їзду (72,с.66–67).

Уже на початку сiчня пристрастi навколо ультиматуму зникають. І з 28 (15) грудня по 13 (30) сiчня i Центральна Рада, i Раднарком мовчать. Цiлих два тижнi!

Раднаркому було вигiдно мовчати. Саме вiн останнiм надiслав ноту Центральнiй Радi i з погляду дипломатичного етикету мусив чекати вiдповiдi на неї. Крiм того, за цi два тижнi в Харковi був створений та почав функцiонувати Український радянський Народний Секретарiат, який уже мав навiть власнi збройнi сили — полк Червоного козацтва. Отже, до чиєї позицiї Раднаркому бажанiше було прислухатися: Генерального Секретарiату чи Народного Секретарiату? До цього ж варто додати, що за цi два тижнi невизначеностi В.Антонов-Овсiєнко безкарно пiдпорядкував собi Харкiвщину та Катеринославщину. Раднарком така ситуацiя цiлком улаштовувала.

Разом iз тим, нам абсолютно незрозумiла полiтика Центральної Ради. Складається таке враження, що Генеральний Секретарiат просто плив за течiєю подiй, навiть не намагаючись щось зробити нi у дипломатичному, нi у вiйськовому вiдношеннi. Адже за цi два тижнi мовчанки вiдбулося кiлька великих боїв, на якi український уряд не тiльки не вiдреагував якоюсь полiтичною заявою, а навiть не видав вiдповiдних наказiв щодо оборони! Бездiяльнiсть прем'єр-мiнiстра В.Винниченка та нового вiйськового мiнiстра М.Порша була злочинною!

Особливо тут винен Порш, який своїми iнтригами зiгнав з посади вiйськового мiнiстра С.Петлюру, людину, принаймнi обiзнану в справах українського вiйськового руху. Замiнити Петлюру М.Порш був безсилий, оскiльки не мав елементарних вiйськових знань та досвiду, не був ознайомлений з ситуацiєю i був нездатний керувати вiйськами. Ось таким вiйськовим мiнiстром була "нагороджена" Україна в небезпечний момент!

Тут варто зацитувати безграмотну з усiх бокiв доповiдь Порша на засiданнi Генерального Секретарiату 11 сiчня 1918 року (29 грудня 1917 року):

"Журнал N 72

Засiдання Генерального Секретарiату 29 грудня 1917 року.

2. Слухали: доклад Порша про вiйськовий стан на Українi. Попередньою полiтикою Генерального Секретарства Вiйськових справ Штаб Київської Вiйськової Округи був позбавлений всяких функцiй. Лише недавно удалося знову наладити технiчний апарат Округи. Настрiй гарнiзону в Київi рiжний: однi частини займають нейтральну позицiю, иншi ворожу, як прим. полки Тараса Шевченка, Дорошенка. Де-якi частини, на якi можна було б опертися, як "Курiнь Смертi", Полуботковський полк, Богдановський, дуже затомились i до активної роботи зараз мало придатнi. Найбiльшо певним являється робiтничий полк вiльного козацтва, який зараз несе охорону порядку в Києвi. На Румунському фронтi органiзовано два українських корпуса 10 i 26; третiй корпус органiзується в Бесарабiї. Неукраїнськi дивiзiї на фронтi розвалились; осталось в дивiзiях от 5 до 1 тисячи солдат. Цi дiвiзiї нiякої властi не визнають i домагаються одпуску до дому Румунської армiї 350 тисяч. На Пiвденно-Захiдному фронтi iде невпинна боротьба мiж українцями i большевиками. В Харковi нiякої власти нема; новозаснована Центральна Рада i Народнiй Секретарiат пливуть за красною гвардiєю. Большевики заняли коло 15 станцiй на Южних i Катеринiнських (Катеринославських — прим. Т.Я.) дорогах. В Катеринославi iде бiй мiж большевиками з одного боку i гайдамаками, козаками з другого. Нашi сили взагалi незначнi в тилу. З Румунського фронту iде 10 корпус; швидко прийдуть 9 i 10 Кавалерiйськi дивiзiї. По городах Катеринославщини органiзується робiтниче вiльне козацтво. До 15 сiчня єсть повна надiя вибити большевикiв з України. Один український ешелон пробився через Калинковiчi i iде в Коростень. Коли удасться взяти Минськ будемо мати велику українську армiю з Захiдного фронту. Представник Румин повiдомив, що Румунське Правительство бажає, щоб представники Української Республiки були в Ясах при Румунському Правительствi" (ф.1115,оп.1, спр.26,с.29).

У цiй доповiдi вражає повна необiзнанiсть нового вiйськового мiнiстра М.Порша. Розгланьмо по пунктах доповiдь.

1. Порш у своїх грiхах звинувачує старе керiвництво Вiйськового Секретарiату, запевняючи, що вiн не може повноцiнно керувати довiреною установою через розклад штабу Київського округу. Це не вiдповiдає дiйсностi, оскiльки крiм повноцiнного штабу округу до послуг Порша були створений Петлюрою Генеральний штаб та вiдпрацьований апарат Вiйськового Секретарiату.

2. Як видно з доповiдi, Порш не був обiзнаний у настроях та силi київської залоги. Зокрема, Дорошенкiвський полк був одним з найлiпших, а Порш назвав його "ненадiйним". Курiнь "Смертi" та Богданiвський полк були за межами мiста i Порш просто не знав їх стану. Разом iз тим не можна назвати надiйним Полуботкiвський полк, а вiйськовий мiнiстр назвав його саме надiйним.

3. Порш абсолютно не орiєнтувався в подiях, якi вiдбувалися в Харковi, де всього день тому було роззброєно два українських полки. Судження його щодо полiтичних подiй у Харковi, м'яко кажучи, не вiдповiдають дiйсностi.

4. Новий вiйськовий мiнiстр не орiєнтувався в настроях та силi 10-го корпусу, 9-ї та 10-ї кiнних дивiзiй, якi майже не становили собою боєздатної сили. Тут варто зазначити, що всього через кiлька днiв Порш видав наказ про повну демобiлiзацiю цих вiйськ, що, власне, теж було великою помилкою.

5. Порш був не поiнформований та абсолютно байдужий до катеринославських боїв, оскiльки з цього не зробив резюме та жодних висновкiв.

6. Микола Порш не знав про стан та чисельнiсть величезних українських вiйськ у тилу, стверджуючи, що сили в тилу незначнi. Це свiдчить про його байдужiсть до стану пiдроздiлiв Центральної Ради на Українi.

7. Порш безпiдставно заявив, що зможе звiльнити Україну вiд бiльшовикiв до 28 (15) сiчня (у цей день студенти прибули пiд Крути — прим. Т.Я.), не обгрунтувавши це безглузде твердження.

8. Повне незнання справи виявляє твердження про зайняття Мiнська та "українську армiю Захiдного фронту". Адже в тi часи було загальновiдомим, що Мiнськ — один з найбiльших центрiв червоної гвардiї, а на Захiдному фронтi перебувало найменше зукраїнiзованих вiйськ.

Пiдсумок аналiзу доповiдi Порша досить непривабливий. Адже, як видно, новий вiйськовий мiнiстр був просто нездатний виконувати свої функцiї.