Розділ «Реальний стан збройних сил супротивникiв»

— Тiлько й дисциплiни стало, що за Ластiвченка, — а до нього було Бог зна що, якi люде: зброд сказать!.." (116,с.52).

Очолити полк довелося помiчнику Ластiвченка, старшинi, який був серед богданiвцiв з перших днiв iснування полку, колишньому iнтенданту Сердюцької дивiзiї та майбутньому Вiйськовому мiнiстру УНР, георгiївському кавалеру пiдхорунжому О.Шаповалу. Однак Олександр Шаповал не мав такого впливу на полк, як Ластiвченко, а тому богданiвцi почали розкладатися. У нiч з 28 на 29 (з 15 на 16) грудня спiльно з полтавськими юнкерами вони розгромили мiсцеву Раду робiтничих та солдатських депутатiв. Однак полк цим не задовiльнився i влаштував у Полтавi погром магазинiв, складiв та iншого (116,с.54).

Украй здеморалiзований Богданiвський полк на початку сiчня 1918 року був вiдкликаний до Києва, де протягом мiсяця його значно зменшили.

Незважаючи на пригнiчений стан богданiвцiв, полк добре вiдзначився в київських вуличних боях наприкiнцi сiчня — на початку лютого 1918 року, таким чином повнiстю реабiлiтувавши себе за полтавськi подiї.

Другим за чергою є український козачий iменi П.Полуботка полк. Ось як про нього вiдгукувався дехто з офiцерiв-сiчовикiв: "Ах, той полк Полуботкiвцiв! Скiльки йому прийшлося витерпiти за свої "самостiйницькi тенденцiї!" Навiть мiсця в Києвi не знайшлося, то десь аж у Хвастовi розмiстили, гадаючи, що так вiн скорiше розсиплеться. А вiн там не тiльки не розсипався, а ще змiцнився i тепер на перший заклик своїх недобрих опiкунiв. спiшився на допомогу…" (86,с.28). Автор дещо помиляється, оскiльки було вiдряджено не полк, а один курiнь, i не до Фастова, а до Уманi. Однак у цiлому становище в полку iменi П.Полуботка змальовано яскраво та правдоподiбно. Полуботкiвцi з наказу М.Шинкаря вiдрядили до Уманi свiй найлiпший 2-й курiнь осавула Шестопала. Іншi ж пiдроздiли залишилися в Києвi на чолi з пiдосавулом Очкуренком. Серед цих пiдроздiлiв, якi завжди оглядалися на Шестопала, почалися мiтинги, адже було не зовсiм зрозумiле становище з Першою українсько-бiльшовицькою вiйною. Ось як змалював стан у полку iменi П.Полуботка офiцер Ю.Кандуров-Федотенко, який з наказу Вiйськового мiнiстра 25 (12) сiчня об'їздив частину київської залоги:

"Проходе Демобiлiзацiя, чимало козакiв iйде додому, дуже цiкаво вiдносяться до роздовалихся вiдозв: "Треба привезти до дому правду"…

В 3-й сотнi було зiбрання, де я як представник фронта запитував правду про Україну i Цен. Раду. Пiсля моєї промови про настрiй 75 дiвiзiї i її думку об Цен. Радi козаки казали що дiйсно Рада боронить наши интереси, но тiльки вона слабко проводить в життя те що дає: — треба робить так щоб всi знали що Цен. Рада ще й вища влада. Промова про органiзацiю 75 дивiзiї пiдняла настрiй: "це перший раз чуємо що йє i на фронтi такi люде". Задержанiє вiльним козац. полуботькiвця пiд арештом зроблено зря и трохи обострило вiдношення до козацтва бо у Полуботкiв були посвiдчення вiд Полкової Ради, а красних квiткив вони ще не получили; потiм таки комиссия котра при тюрми продержавши людей 3–4 днi повiнна була б розiбрати в чiм була рiч, а вона цього не зробила i арештованi прохали Полуботков щоб тi освоводили, що було i зроблено. Пiсля поясненiй всi як бутто примiрились. На свiй куринь що стоiть в Коростеню кладуть велику надiю що зря викликили не здається, завтра iйде делегацiя узнать там становище… Замiтно маленьке недовольствiє старшиною, котра будто би устоювала якесь закрите засiдання й козакiв не пускала туди. Вечером було призначено загальне зiбрання, на якому доставлять представники Генер. Секрет (ф.1115,оп.1, спр.23,с.19). Загалом, серед бiльшостi воякiв полку вже панували бiльшовицькi настрої i були навiть свої власнi бiльшовицькi агiтатори. Однак, незважаючи на це, пiдроздiли полуботкiвцiв вже за часiв боротьби в Києвi взяли активну участь у багатьох вуличних боях (202).

Бойовою формацiєю був полк iменi П.Дорошенка. Свого часу полк цей був сфомований з частини богданiвцiв як 1-й український запасний. Дорошенкiвським же вiн став наприкiнцi листопада 1917 року. Традицiї богданiвцiв були настiльки живi в полку, що козаки й самi називали себе богданiвцями. Згодом серед iсторикiв та авторiв спогадiв це викликало значну помилку: в боях на Чернiгiвськiй залiзницi особливо уславився Дорошенкiвський полк, однак, вояки його за звичкою називали себе богданiвцями. Через це переважна бiльшiсть заслуг полку iменi П.Дорошенка приписується полку iменi Б.Хмельницького через те, що козаки обох полкiв називали себе богданiвцями (51,с.18–26;169,с.19). На вiдмiну вiд козакiв офiцери полку, яких нараховувалось 15–20 осiб, прийшли сюди одразу як дорошенкiвцi, хоч майже всi вони не мали нiчого спiльного з полком iменi Б.Хмельницького. Тому старшини всiляко намагалися вiдрiзнити свiй полк вiд Богданiвського. Вiдповiднi дорошенкiвськi традицiї офiцерам вдалося прищепити лише переформованому 1-му Запорiзькому полку iменi П.Дорошенка в березнi 1918 року.

Офiцерський склад Дорошенкiвського полку був досить добiрним. Командував полком осавул Пелещук, якого iсторик Д.Дорошенко дуже не любив та називав "типовим бандитом" (133). Чи був Пелещук таким, чи нi — сказати важко. Принаймнi, всi його сприймали як гарного кадрового стройового командира. Справжньою душею дорошенкiвцiв був заступник Пелещука хорунжий вiйськового часу Кость Хмiлевський. Його любили вояки за щире слово в скрутну хвилину, мужнiсть та хоробрiсть. Командний склад полку органiчно доповнював майбутнiй видатний вiйськовий дiяч армiї УНР та командир дивiзiї в 1919 роцi кадровий осавул Іван Литвиненко, який вiдповiдав за дисциплiну в полку. До речi, Пелещук та Литвиненко — це два вiдомих нам кадрових офiцери полку iменi П.Дорошенка того часу.

Командиром 1-го куреня був майбутнiй генерал-полковник армiї УНР, а тодi просто хорунжий Олександр Загродський, який дiстав офiцерськi погони, вислужившись iз солдатiв. Загродський завжди вiдзначався чiтким та правильним виконанням наказiв, розумiнням оперативної i тактичної iнформацiї.

На чолi 2-го куреня стояв галичанин пiдосавул Мантуляк, офiцер, який не дозволяв жодних хибних ексцесiв у своєму пiдроздiлi.

3-м куренем, складеним переважно з галичан, якi вiдмовилися служити в Галицько-Буковинському куренi через залiзну дисциплiну, що панувала там, командував хорунжий Олександр Лисенко. Цей старшина багато уваги придiляв полiтичним справам, що не дуже добре впливало на стан у куренi.

З початком Першої українсько-бiльшовицької вiйни полку iменi П.Дорошенка було доручено охорону Чернiгiвської залiзницi, що вела до Києва. Тут дорошенкiвцi, що мали в своєму складi близько 1200 багнетiв, брали участь у всiх боях та сутичках з радянськими вiйськами. Загалом, мусимо стверджувати, що Дорошенкiвський полк, як i богданiвцi, був найлiпшою вiйськовою формацiєю. Цей полк сумлiнно виконував свої обов'язки, вiн до остатку боронив свою землю пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни.

Пiдроздiл, що четвертим входив до Сердюцької дивiзiї, був так званий Георгiївський полк iменi І.Богуна. Цей полк (спочатку батальйон) був сформований згiдно наказу вiд 12 липня 1917 року в Києвi з кавалерiв вiдзнаки святого Георгiя. На думку засновникiв Георгiївських формацiй, вони мусили стати мiцною пiдтримкою iснуючого уряду, дисциплiни в армiї та фронту. Чомусь вважалось, що георгiївськi кавалери-солдати менше пiддаються бiльшовицькiй агiтацiї та розкладу, нiж звичайнi вояки. Згодом це твердження виявилось помилковим.

Великi надiї в боротьбi з Центральною Радою росiйськi кола покладали i на Київський Георiївський полк. Однак надiї цi виявилися марними, оскiльки вже наприкiнцi жовтня переважна бiльшiсть полку заявила про своє бажання стати українською формацiєю. З наказу 3-го Всеукраїнського Вiйськового з'їзду полк став Георгiївським iменi І.Богуна або просто Богунським. Усi проросiйськи настроєнi вояки, переважно офiцери та унтер-офiцери в кiлькостi 60 осiб на чолi з полковником Кiрiєнком, захопивши полковий прапор, виїхали на Дон до генерала Л.Корнiлова.

Наприкiнцi 1917 року полк було значно поповнено. Тепер вiн нараховував 45 офiцерiв та 900 козакiв, якi були роздiленi на три пiшi куренi, кiнну, саперну та 2 кулеметнi сотнi (52 кулемети). Очолював полк осавул Секрет. Його заступником був пiдосавул Тимченко. 1-м куренем командував пiдполковник Василiв. 2-м куренем — осавул Кушнiр, 3-м — осавул Волков. З найлiпших старшин полку варто назвати осавула Погрiбного, хорунжого Оскiлка та пiдосавула Дишлевського, який у сiчнi вимушений був перебрати командування полком на себе. Богунцi дуже вiдрiзнялися вiд богданiвцiв, дорошенкiвцiв та полуботкiвцiв, оскiльки останнi були сформованi революцiйним шляхом видiлення та вiдбору. Полк iменi І.Богуна був зукраїнiзований, а тому, залежно вiд настрою воякiв, вiн мiг бути збiльшовичений, демобiлiзований та iнше. Власне, так згодом i сталося. У Богунському полковi активно дiяв полковий комiтет, який за свiдченням полкового ад'ютанта хорунжого А.Тарнавського, фактично i керував справами (46,ч.1,с.22). Крiм того, як i в кожному зукраїнiзованому пiдроздiлi, iснувала проблема з офiцерським складом. Адже всi офiцери були старими полковими командирами, яких солдати знали ще за "кращих часiв". Тому ставлення солдатiв до своїх старшин (принаймнi, до бiльшостi з них) було досить недовiрливим. Багато офiцерiв не могли одразу зукраїнiзуватися, що теж спричинювало негативне ставлення українських солдатiв до старшин-"малоросiв". Була прiрва мiж солдатами й офiцерами: солдатське життя не цiкавило командний склад, це й породило полковий комiтет та бiльшовизм.

Пiд час Першої українсько-бiльшовицької вiйни полковий комiтет видав наказ про нейтралiтет полку iменi І.Богуна. Незважаючи на це, 35 офiцерiв та 60 козакiв на чолi з осавулом Погрiбним брали активну участь у вуличних боях. Кiлька офi— церiв-богунцiв виконували рiзнi важливi функцiї при штабi Ю.Капкана.

Тепер розглянемо iншi формацiї. Свого часу полк iменi М.Грушевського вважався третiм сформованим пiдроздiлом вiдроджених українських збройних сил. Однак грушевцi мало чим себе виявляли, а тому знаємо ми про них небагато. Зокрема, генерал В.Петрiв твердив, що полк iменi М.Грушевського був складений з "мiської iнтелiгенцiї невиразного облича" (178,с.106). Грушевський полк, що мав у своєму складi близько 1 тисячi багнетiв, розташовувався на київському вокзалi i зайняв жорсткий нейтралiтет. Командиром полку був якийсь добродiй доволi похилого вiку, а серед грушевцiв були навiть гiмназисти. Полк iменi М.Грушевського не збирався вступати в будь-якi вiйськовi конфлiкти, внаслiдок чого його роззброїли i розiгнали червоногвардiйцi-залiзничники Києва.

Порiвняно "старою" українською формацiєю був i 4-й український запасний полк iменi П.Сагайдачного. Полк цей, як просто 4-й запасний, до революцiї розташовувався в Житомирi. З початком революцiйних перетворень на Полiссi в 1917 роцi в Житомирi пiд керiвництвом вже згаданого командира богданiвцiв В.Ластiвченка та заходами iнших офiцерiв-українцiв був створено клуб iменi П.Полуботка. Саме цей клуб i взявся за українiзацiю 4-го запасного полку, яка досягла свого апогею в травнi, коли солдати заявили, що хочуть назвати свою частину полком iменi П.Сагайдачного. З травня 1917 року i вiв свою iсторiю 4-й український запасний полк iменi П.Сагайдачного. Навiть номер його цiлком задовiльняв Вiйськовий Секретарiат. Оскiльки 1-м запасним полком був полк iменi П.Дорошенка, 2-й (колишнiй 28-й) запасний полк знаходився в Харковi, 3-й (колишнiй 13-й) розташовувався в Чернiговi, ну а 4-й iменi П.Сагайдачного дислокувався в Житомирi. Про 3-й запасний полк ми ще скажемо кiлька слiв трохи згодом. Полк iменi П.Сагайдачного простояв у Житомирi аж до листопада, коли український штаб Київського Вiйськового округу став стягувати вiйська в кулак. Одна половина 4-го запасного полку (два куренi) була вiдiслана до Полтави, iнша половина (теж два куренi) залишилась у Києвi. У цiлому ж, нi в Києвi, нi в Полтавi належним чином полк себе так i не виявив. І навiть навпаки — серед сагайдачникiв був сильний дух бiльшовизму.

Зокрема, полтавська частина полку iменi П.Сагайдачного була отруєна комунiстичними настроями не гiрше за збiльшовиченi полки. Мiсцевi представники української влади не бачили в 4-му запасному полку не тiльки нiякої користi, а навiть i нiякої пiдтримки (116,с.32). За часiв Першої українсько-бiльшовицької вiйни полтавська частина полку iменi П.Сагайдачного оголосила нейтралiтет. Солдати принципово не ставали на бiк бiльшовикiв чи Центральної Ради.