Розділ «Київськi вуличнi бої»

Становище в Києвi не змiнювалось: воно залишалось напруженим. Ось що, зокрема, писала "Нова Рада":

"Зранку по мiсту пройшла чутка про страшну катастрофу на вокзалi, де розбився почтовий поїзд з ковельської колiї. Розбив також i вокзальний будинок. Тривога побiльшується, особливо коли спинився водопровiд та електрична станцiя (це сталося в нiч з 31 на 1 лютого — прим. Т.Я.). Мiсто опинилось без води i свiтла, а разом з тим i без газет, i чутки одна вiд одної непевнiша почали кружляти по мiсту… (Далi в газетi йде опис подiй у центрi мiста, якi стосуються 29 (16) сiчня, й процитованi нами попереду, та боїв на Шулявцi, про що ми скажемо трохи згодом — прим. Т.Я.)… Вечiр спустився темним, без свiтла. На вулицях повне безлюддя… Моторошно…Тiльки з вiкон блимають скупi вогники, у кого було чим свiтити. Цiлу нiч гуде кононада" (49).

Загалом можна сказати, що хоч i стомилися вже мешканцi Києва вiд вуличних боїв, однак вiдчувалося, що скоро цьому настане кiнець. Принаймнi, українськi пiдроздiли прикладали до того всi зусилля.

У цей день завод "Арсенал" був дуже активним. Це i зрозумiло, адже червоногвардiйцi майже два днi перебували в бездiяльностi, яка їм просто обридла. З самого ранку арсенальцi вчинили вилазку, про яку Чайковський у своїх спогадах чомусь не згадує. Вилазка була невдала, однак досить масова. Почалась вона близько 10 години ранку. Арсенальцi, вибравшись через Губернаторський сад на Крiпосний провулок почали наступ по Інститутськiй вулицi в напрямку центру. Однак уже в районi Катерининської вулицi вони натрапили на сильний опiр гордiєнкiвцiв та вiльних козакiв. Унаслiдок цього вилазка закiнчилась безрезультатно i арсенальцi повернулись на завод (50).

Українське командування пiсля цiєї вилазки влаштувало наступ на "Арсенал", який з перервами тривав аж до самого вечора. У ньому брали участь гордiєнкiвцi (про що чомусь не згадує В.Петрiв), вiльнi козаки, богданiвцi та богунцi. Перед тим на станцiю Київ ІІ-Товаровий прорвався невеличкий вiддiл українських артилеристiв. Вони постягували з платформ три тридюймовi гармати та розпочали обстрiл "Арсеналу". Цей новоявлений пiдроздiл став зватись "1-ю Товаровою батареєю" (51). Згодом у своїх спогадах член Центральної Ради стверджував, що в цьому вiддiлi нараховувалось всього 7 чоловiк на чолi з сотником С.Чорним (52). Завдяки цiй знов створенiй батареї українськi вiйська мали змогу вести невпинний гарматний обстрiл "Арсеналу", а потiм i Головних залiзничних майстерень.

Тож пiсля артилерiйської пiдготовки українськi пiдроздiли пiшли на штурм "Арсеналу". Ось як згадував про цей штурм Є.Чайковський:

"Утром 18 января арсенальцы увидели движущиеся с восточной стороны ряды казаков и гайдамаков. Петлюровцы открыли яростный артиллерийский огонь, прикрывая наступающие части. Из Дарницы и с Байковой горы на Арсенал обрушили огонь гайдамацкие пушки. Все, однако, остались на своих местах и сдерживали вражеский натиск, хотя артиллерийский обстрел причинил значительные потери: многие были убиты и ранены. Но это не сломило воли арсенальцев. Немало раненых после перевязки вновь брались за винтовки, пулеметы, возвращались на барикады.

В полдень нас атаковали украинские юнкера (Чайковський помиляється, це були звичайнi частини — прим. Т.Я.). Их атаку отбили. После этого юнкера еще несколько раз бросались в атаку, но каждый раз их встречали дружным огнем. Отбили и несколько попыток петлюровских броневиков прорваться в расположение повстанцев со стороны Александровской улицы. Под вечер войска Центральной рады прекратили атаки "Арсенала", но их артиллерия продолжала обстрел" (53).

Ввечерi того ж дня мiж арсенальцями та Центральною Радою з iнiцiативи останньої були знов розпочати мирнi переговори. Однак бiльшовики висунили вимоги, якi Центральна Рада виконати не могла. Так сторони й розiшлися нi з чим. Чайковський у спогадах зазначав, що бiльшовицьку делегацiю взяли до полону солдати Дорошенкiвського полку. Однак це не вiдповiдає дiйсностi, по-перше, тому, що О.Горвiц, фактичний полiтичний керiвник заводу та керiвник мирної делегацiї, згадується Чайковським як той, який 1 лютого (19 сiчня) перебував пiсля переговорiв на "Арсеналi", а, по-друге, цього не могли зробити дорошенкiвцi, якi в той час воювали на Лiвобережжi.

Уже пiзньої ночi арсенальцi провели ще одну акцiю. Через водостоки та каналiзацiю, що починались на заводi, вони прокрались на берег Днiпра, де захопили водогiнну станцiю. Таким чином все мiсто на тривалий час опинилось без води, яку перекрили червоногвардiйцi.

Загалом треба визнати, що цей день пiд "Арсеналом" був не з лiпших для українських вiйськ. Адже двi досить тривалi атаки заводу крiм значних втрат нiчого не дали. Разом iз тим варто вiдзначити, що з утворенням та стрiльбою нової батареї арсенальцi почали утричi бiльше страждати вiд артилерiйського вогню, а це дуже впливало на їхнiй моральний стан, та призвело до нових жертв серед червоногвардiйцiв.

Для червоногвардiйцiв та бiльшовикiв Подолу 31 (18) сiчня 1918 року могло стати останнiм в їхньому життi. Адже людськi ресурси їхньому вичерпались, а здатних носити зброю залишилось не бiльше 90 чоловiк. Вони всю нiч завзято будували барикади на кiнцi Великої Володимирської вулицi та на початку Андрiївського узвозу. І справдi, утриматись проти сiчовикiв, якi переважали їх утричi, було неможливо. Однак i з цiєї ситуацiї бiльшовики знайшли вихiд. На бiй з сiчовиками правдами й неправдами вони пiдбили полк iменi Сагайдачного, який в "Історiї Сiчових Стрiльцiв" помилково названо "Георгiївським". Найбiльш збiльшовичена частина цього полку (до 100 осiб) вже билася в лавах червоногвардiйцiв Подолу та "Арсеналу", однак тепер були потрiбнi додатковi людськi ресурси. Ось що писав з цього приводу О.Сивцов:

"Говорячи про бойову роботу пiд час сiчневого повстання загонiв Червоної гвардiї Подiльського району, цiкаво спинитися на ролi полку iменi Сагайдачного.

Полк цей був розквартирований на Подолi, в казармах проти Контрактового будинку. Напередоднi повстання на нього покладалися значнi надiї, бо представники полку в Радi та багато рядових солдатiв на зборах рiшуче висловлювались за пiдтримку робiтникiв у боротьбi проти Центральної ради.

В полку була значна кiлькiсть гвинтiвок, кулеметiв, бомбометiв та iншої зброї. Дружний виступ його на нашому боцi дав би нам у першi днi повстання вирiшальну перевагу.

Надаючи такого великого значення цьому полковi, туди вiдрядили в перший же момент повстання для переговорiв товаришiв Сивцова, Кугеля i Пащенка. Проте їм вдалося добитися згоди на виступ лише незначної частини солдатiв; iншi сонно потягувались на нарах, говорили: "Встанемо завтра, тодi подивимось, може виступимо, може нi, але проти вас не пiдемо".

Умовляння й переконування цього разу нi до чого не привели. Тому довелося вести роботу серед солдатiв ще кiлька днiв, пiд час самого повстання. У результатi через 2–3 днi на позицiї вийшло не бiльше чвертi всього складу полку. Правда, виступ навiть такої кiлькостi внiс радiсний настрiй i бадьорiсть у ряди червоногвардiйцiв Подiльського району, якi боролися плiч-о-плiч iз товаришами з цього полку" (54).

Отже, на допомогу знекровленим червоногвардiйцям прийшло близько 200 воякiв полку Сагайдачного. Це була дуже значна пiдтримка. О.Сивцов у своїх спогадах переплутав факти та написав, що сагайдачники в цей день начебто через Андрiївський узвiз вдерлися в центр мiста та провели тi самi операцiї, якi насправдi були здiйсненi червоногвардiйцями 30 (17) сiчня. Про них ми вже писали. Однак насправдi подiї розвивалися не так, як помилково згадував Сивцов. Незначна частина сагайдачникiв (чоловiк 50) дiйсно була направлена на пiдтримку червоногвардiйцiв, якi тримали оборону на Трьохсвятительськiй вулицi. Загiн же полку iменi Сагайдачного в 150 багнетiв був призначений для iнших дiй. Вiн мусив бути надiйним резервом, який мiг бути введений у вирiшальний момент бою. Так, власне, i сталося.

Зранку 31 (18) сiчня практично всi стрiлецькi пiдроздiли були зiбранi навколо Трьохсвятительської вулицi. У Духовнiй семiнарiї залишилась лише незначна кiлькiсть сiчовикiв з кулеметом. Сiчовики, розбивши сильним кулеметним вогнем барикади бiльшовикiв, кинулися в шалену атаку i вiдтiснили червоногвардiйцiв на Андрiївськiй узвiз.

Майже в цей час у атаку на Духовну семiнарiю кинулись сагайдачники та хлопчаки-червоногвардiйцi. Пiсля короткого бою семiнарiя була зайнята, а кулемет сiчовикiв, який знаходився там, захоплений (55). До речi, про це iсторик сiчових стрiльцiв О.Думiн не написав, стверджуючи, що бiльшовики жодного разу семiнарiю не захоплювали. Як бачимо, це не так. Однак успiхи сiчовикiв на Андрiївському узвозi, де вони могли без перешкод увiрватись до району повстання, змусили сагайдачникiв повернутись на Подiл. До семiнарiї з Андрiївського узвозу були перекинутi кiлька чот сiчовикiв, якi й переслiдували сагайдачникiв. Так у змаганнях промайнув день. Сiчовики через удар пiд семiнарiєю зупинились на початку Андрiївського узвозу, сагайдачники займали позицiї бiдя Фролiвського монастиря, а червоногвардiйцi вiдступили до свого штабу — фабрики Матiссона. Як зазначав О.Думiн: