Розділ «Київськi вуличнi бої»

Цього дня в Києвi розпочали активнi вiйськовi дiї збройнi сили, якi привiв пiзнього вечора 1 лютого С.Петлюра з Лiвобережної України. Така величезна допомога (850 багнетiв, 60–70 шабель, 8 гармат) дала змогу замiнити українськi пiдроздiли, якi без перестанку, 5 днiв, брали участь у київських вуличних боях. Ось що писала про той день "Нова Рада":

"Подiї йдуть тим само темпом в сторону лiквiдацiї повстання. Взято весь район коло вокзалу. Одрiзано зовсiм од свiту арсенал. Очищено велику частину Подолу. Прогнано бiльшовицьких банд з Сiнного базару (помилка газети, йдеться про Житнiй базар — прим. Т.Я.). Ввечерi коло 7 години подекуди вже пiшла вода. Незабаром полилося i електричне свiтло. Це вже була повна ознака, що повстання лiквiдують, i час лiквiдацiї наближається" (69).

З самого ранку курiнь Чорних гайдамакiв Гайдамацького коша С.Петлюри через залiзничний мiст перейшов до Києва та почав звiльнення Печерська. Через Звiринець, Старонаводницькою вулицею гайдамаки дiйшли до Василькiвських укрiплень, де розташовувався нейтральний Шевченкiвський полк:

"Пiдходимо до великого нового будинку, на якому повiває бiлий прапор… з вiкон виглядають якiсь вiйськовi… даємо кiлька стрiлiв "на пострах", пiдходимо до брами i о, сором! на брамi таблицi: "Пiхотний iменi Тараса Шевченка полк". І це вiн викинув на знак "нейтралiтету" бiлий прапор тодi, коли пiд арсеналом проливається українська кров. Вартовi, побачивши нас, повтiкали на подвiр'я, на якому почала збиратись сiра маса "Шевченкiвцiв".

Ми полягали за кулеметами, зверненими мофами на подвiря. Гайдамаки окружили дiм.

Наш командант каже вартовим, щоби покликали команданта полку. Виходять якiсь старшини.

— Що значить ваш нейтралiтет? — питає наш командант. — І чому полк не виступає в оборонi Української Республiки?

— Ми не хочемо мiшатися… Пiдемо за тими, хто переможе! — вiдповiдають тi глузливо.

— Ми вас обезброїмо! — каже наш командант далi.

— Пробуйте, але ми воювати не пiдемо, а вам не перешкоджаємо.

Що мали ми робити з ними? Та i не було часу. Пiд арсеналом все сильнiше клекотiло i ми, лишивши їх, заручившись, що вони i проти нас виступати не будуть, пiшли далi, обеззброючи рiжнi банди" (70).

Вiд казарм шевченкiвцiв гайдамаки пiшли до 1-ї юнацької школи, де, поснiдавши та пообiдавши, надвечiр на чолi з С.Петлюрою прибули пiд "Арсенал".

Одразу пiсля того, як чорнi гайдамаки перевiрили Печерськ, туди направили артилеристiв на чолi з капiтаном Савченком, якi два днi тому обстрiлювали "Арсенал" гавбицею з Дарницi. Гарматники з'явились до нейтрального запасного кiнно-гiрського дивiзiону, що мiстився на Московськiй вулицi, та взяли там 2 гармати. Одна була поставлена на Московськiй вулицi, поруч з 1-ю юнацькою школою, а друга на горi Кловського спуску. Тепер "Арсенал" обстрiлювало 5 гармат: двi з Печерська та три з Товарової станцiї.

У цей час за наказом Симона Петлюри пiдроздiли першої колони одразу вирушили пiд "Арсенал". На ранок 2 лютого українськi вiйськовики, що брали участь у боях пiд Арсеналом, зi здивуванням побачили поруч з собою воякiв, вигляд яких був лякаючим. Це були червонi гайдамаки, першу зустрiч з якими яскраво описав Всеволод Петрiв:

"Засмальцованi, втративши природний червоний колiр, шкiрянi штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свiжим шрамом вiд кулi, та нерухоме самовпевнено залiзне облича маняка, — анормальної людини, нiбито справдi воскресший гайдамака прастарих часiв…

Питаю: "Де ваш кiш?". Ляконiчна вiдповiдь: "Не далеко". "Багато маєте людей?" "А вистачить". Кажу: "Чоловiче, перед ким скриваєте, ми ж свої та мусимо спiльно працювати". А вiн у вiдповiдь: "А ви не питайте, дарма, пане полковнику! Я мав наказ вiдвезти доручення — вiдвiз, а iншого наказу не маю, тому нiчого не казатиму. Знаю, куди маю вертати i як вiдпочинуть конi, чи Ви дасте свiжих чи нi — вертатиму. Коли хочете, напишiть листа батьковi кошовому, я передам, а розповiдати нiкому нiчого не можу, така звичка у нас, Слобiдських Гайдамакiв" (71).

Згодом прибув пiд Арсенал i Омелян Волох та зайняв позицiї поруч з Миколаївськими воротами. Симон Петлюра в той час поїхав до чорних гайдамакiв. Запiзнювалась артилерiя Гайдамацького коша, бо не мала нормальних засобiв руху.

А ось як прибуття гайдамакiв та змiну настрою червоногвардiйцiв у зв'язку з цим описував начальник штабу Київської Червоної гвардiї О.Сивцов:

"О 10 годинi ранку передовi колони петлюрiвських гайдамакiв пiдiйшли до "Арсеналу" вiд Києво-Печерської лаври i оточили його з найменш захищенного боку.

Арсенальцi на той час були вкрай стомленi безперервними п'ятиденними боями, без води i їжi пiд ураганним артилерiйським вогнем переважаючих сил супротивника. Двiр i всi примiщення "Арсеналу" були забитi пораненими бiйцями. Патрони закiнчились.