Розділ «Київськi вуличнi бої»

"Обидвi ворожi сили знеможенi затихли до кiнця того дня. Пiшла лише перестрiлка, бо занадто скривавились обидвi сили" (56).

Загалом, у цей день завдяки виступу сагайдачникiв червоногвардiйцi Подолу фактично були врятованi вiд повного розгрому.

Уночi на пiдсилення сiчовикiв були надiсланi двi вiйськовi частини: загiн полуботкiвцiв у силi 50 багнетiв, який був перекинутий сюди пiсля падiння Шулявки, та 300 воякiв Самокатного батальону, що порушили нейтралiтет та прибули до українських пiдроздiлiв. Тiєї ж ночi з самокатниками трапилась прикра пригода. Бiльшовики з Подолу стали обстрiлювати з мiнометiв семiнарiю, де стали залогою самокатники. Останнi все ж вирiшили не ризикувати собою i вдалися знову до нейтралiтету, повернувшись до своїх казарм та перед тим пограбувавши помешкання сiчовикiв. Такий кiнець мав день 31 (18) сiчня 1918 року на Подолi.

Шулявка — Головнi залiзничнi майстернi

31 (18) сiчня 1918 року бiльшовики-залiзничники серйозно почали гадати про збройне повстання, однак ще не наважувались на нього. Спочатку вони вирiшили краще озброїтись. Для цого о 12 годинi дня посилений загiн червоногвардiйцiв у силi 80 багнетiв був спрямований до Караваївського мосту, де знаходився ешелон зi зброєю. Тут, без проблем вiдтiснивши охорону ешелонiв, залiзничники навантажили на потяг, який прибув з депо разом з ними, 20 кулеметiв та гармату i вiдбули назад до майстерень. Таким чином, червоногвардiйцi-залiзничники тепер були повнiстю озброєнi (57).

У цей час у районi Галицької площi все клекотiло вiд пострiлiв. В атаку на шулявцiв перейшли полуботкiвцi та вiльнi козаки. Шулявських червоногвардiйцiв погубило те, що серед них знайшлось багато легкодухiв, якi, побачивши, що перемагають українськi вiйська, кидали зброю та розбiгалися по домiвках. Бiльшовики протримались кiлька годин, однак наступ полуботкiвцiв був настiльки рiшучим, що червоногвардiйцi почали вiдступати. Полуботкiвцi, знайшовши десь машину, обладнали на нiй кулемет. Ця машина тепер дуже допомагала в наступi. Шулявцi близько 14.00 почали вiдступати. Частина їх (бiля 100 багнетiв) на Кадетському шосе повернула до Головних залiзничних майстерень, сподiваючись там переховатись. Певно, були серед цiєї сотнi тi 30 залiзничникiв, що, зiбравши всi кулемети, пiшли на допомогу шулявцям ще в перший день повстання. Загiн, який повернув до майстерень, переслiдували полуботкiвцi та вiльнi козаки. Ось що згадував М.Патлах:

"Несподiвано, о 3-й годинi дня, вiд Кадетського моста на нас пiшли в наступ 200 чоловiк полуботкiвцiв на конях i з автомобiлями, на яких стояли кулемети. Вони почали обстрiлювати майстернi. Але ми не розгубилися i вдарили по них з усiх кулеметiв. Цього вороги нiяк не чекали, бо їх штаб мав вiдомостi про те, що у нас немає жодного кулемета. Хтось iз робiтникiв кинув через паркан бомбу в автомобiль, i їх кулемети замовкли" (58).

Пiсля цього бою полуботкiвцi та вiльнi козаки знов приготувались до оборони, гадаючи, що вiдбудеться протинаступ залiзничникiв. Однак його так i не сталося. Бiльшовики-залiзничники були втiшенi й такими наслiдками, а тому в цей день бiльше не вживали нiяких дiй. Але вони черговий раз зрадили своїх товаришiв-шулявцiв, оскiльки полуботкiвцi, збагнувши, що з боку Головних залiзничних майстерень загрози немає, кинули всi свої сили проти шулявцiв.

Надвечiр знекровленi червоногвардiйцi Шулявки забарикадувалися в головному корпусi Полiтехнiчного iнституту. Їх залишилось не бiльше 50 чоловiк — усi iншi розбiглися, врятувались у залiзничникiв або загинули. Звичайно, що такими мiзерними силами втриматись було неможливо. Тому шулявцi поставили на несправний броньовик, який був у майстернях iнституту, кулемети, та викотили його перед корпусом. Це їх не врятувало, i полуботкiвцi знов перейшли в наступ. Ось що згадував старшина-полуботкiвець Л.Швець:

"Большевики тiкали i на закрутi перекинулось їх броньоване авто. Залога броневика втiкла, а броневик взяли полуботкiвцi. Пiсля цього взяли боєм Полiтехнiком, а полонених большевикiв заперли на горищi, щоб не стрiляли по наших касарнях. Дали їм бочку оселедцiв, та не дали води. Було ще багато рiзних трагiкомiчних пригод, але не все за пятдесят рокiв можна пригадати" (59).

Загалом до полону потрапило до 40 червоногвардiйцiв, а мiж ними шулявськi бiльшовицькi керiвники Довнар-Запольський та Стогнiй. О.Сивцов у спогадах стверджував, що полуботкiвцi перекололи залогу броньовика та розстрiляли всiх полонених (60). Однак, як видно з твержень старшини-полуботкiвця (якому немає, на вiдмiну вiд Сивцова, сенсу брехати) полоненi були замкненi в тому ж таки Полiтехнiчному iнститутi. Бiльше того, вiдомим є той факт, що В.Довнар-Запольський загинув у 1919 роцi, то ж бути розстрiляним у сiчнi 1918 року вiн нiяк не мiг.

А ось що писала про подiї того дня на Шулявцi "Нова Рада":

"Другим центром боїв була Шулявка де бiльшовики отаборилися коло Полiтехнiкуму i заснували там свiй штаб. Їх теж вибито звiдти i забрано весь бiльшовицький комiтет" (61).

Таким чином, повстання на Шулявцi 31 (18) сiчня було злiквiдовано i частина полуботкiвцiв (50 багнетiв) була перекинута на допомогу сiчовикам. Однак цiлком розгромити шулявських червоногвардiйцiв так i не вдалося. Частина їх втекла до Головних залiзничних майстерень, де вже наступного дня пiдняла нове повстання.

Загалом, день 31 (18) сiчня 1918 року пройшов для українських вiйськ порiвняно успiшно. Був злiквiдований заколот на Шулявцi, з останнiх сил вiдбивалися вже приреченi на поразку подiльськi червоногвардiйцi. Крiм того, українськi пiдроздiли вiдновили штурм "Арсеналу", чим скували вiйська, якi знаходились на заводi. Повстання бiльшовикiв у Києвi потроху пiшло на спад.

---

Київ, 1 лютого (19 сiчня) 1918 року

---

Загальна ситуацiя, "Арсенал"

Бої в Києвi не стихали вже четвертий день, однак за багатьма ознаками було зрозумiло, що вони потроху згасають. Про це ж писала i "Нова Рада", однак покращення цього дня вона пов'язала з приходом до мiста гайдамакiв С.Петлюри, якi насправдi ввiйшли до Києва пiзнього вечора та з'явилися на вулицях лише зранку 2 лютого (20 сiчня). Тож цей факт був поданий газетою неправильно, на що варто зважити. Загальна ж ситуацiя змальована "Новою Радою" цiлком правильно:

"Поки що є першi оповiстки про подiї, якi дали нарештi певну картину того, що дiється в мiстi, i розвiяли той бiльшовицький туман, що скував громадську думку попереднiми днями. Найгiрше дається ознаки людностi брак води, i не вважаючи на стрiлянину, всюду по вулицях, до самого смерку, видно людей з вiдрами та бутлями, що йдуть по воду. Коло деяких дворiв з криниць виростають цiлi хвости. Воду продають i в цiнах її все зростає. По деяких мiсцях, наприклад на Василькiвськiй, тощi бiльшовицькi банди розбивають крамницi, починається грабiжництво. Потроху ворохобникiв виганяють з центральних районiв i бої киплять вже бiльше по краях мiста, надто близько вокзалу. Взята електрична станцiя i зроблено заходи, щоб пустити свiтло, а разом i воду. Пядь за пяддю українське вiйсько очищає мiсто i тiснить повстанцiв, недаючi їм мiцно зачепитися на нових мiсцях. Надвечiр самострiли безкупно стукають у вокзальному районi" (62).

Найзавзятiша боротьба розгорнулася пiд "Арсеналом". Адже в мiстi основнi бої стихли, подiльцiв загнали до свого району, а залiзничники оперували лише поруч зi своїми майстернями. Отже, з'явилася надiя взяти "Арсенал" саме в цей день. Ось що писав про бiй за завод 1 лютого Є.Чайковський:

"Утром 19 января вражеская артиллерия вновь открыла огонь. Арсенальцы ответили залпом из пушек. За баррикадами залегли дружинники. Артиллерийский огонь продолжался. Взрывались снаряды, фонтаны мерзлой земли, обломки досок, бревен поднимались вверх. Безлюдная улица, идущая вдоль баррикад, вдруг ожила. Из-за заснеженных деревьев парка показались вражеские шеренги.

На баррикадах прозвучала команда: