Розділ «Київськi вуличнi бої»

— Огонь! Грохнули залпы, застрочили пулеметы. Враг залег и начал отстреливаться. Несколько раз подымались петлюровцы и бросались вперед, но арсенальцы огнем прижимали их к земле. Наконец, петлюровцы не выдержали и побежали назад. Десятки трупов остались на мостовой…

… Под вечер 19 января "Арсенал" со всех сторон был окружен. Теперь его обстреливали с чердаков домов, с броневиков, стоящих на Московской улице" (63).

У бою за "Арсенал" цього дня було поранено полiтичного керiвника його оборони Олександра Горвiца. Загалом арсенальцi зазнали великих утрат. До цього додалась ще й нестача води та свiтла, яке червоногвардiйцi ж i перекрили. А ось що писав про облогу "Арсеналу" В.Петрiв:

"Цiлий день Гордiєнкiвцi перестрiлювались з Арсеналом, причому найтяще було тим, хто був у залозi Школи Слiпцiв, бо доводилося пiд вогнем тягати воду через вулицю з криницi i не тiльки для себе, але й для слiпих бiдолах, якi анi самi не могли дати собi ради, анi не могли їм допомогти сестри жалiбницi.

У невпиннiй боротьбi пощастило нам збити усi сторожi арсенальцiв на шосе вздовж Днiпра, добитися до Ланцюгового мосту та вислати стежi поза нього. Тим осягнено Печерськ з боку Днiпра" (64).

Надвечiр до "Арсеналу" майже в повному складi прибув Чорноморський курiнь. Моряки, схвильованi вiдсутнiстю води та свiтла, вирiшили поновити їх подачу та виступили проти бiльшовикiв. Матроськi розсильнi негайно були надiсланi вниз по сходинках, що йшли вiд "Арсеналу" до Днiпра. Спустившись за кiлька хвилин вниз, чорноморцi смiливою атакою пiшли на будiвлю мiської водокачки, яку боронив невеличкий вiддiл арсенальцiв. Через деякий час водокачка була взята, i матроси взялися налагоджувати нормальне забезпечення води та свiтла в мiстi. Ось що згадувала про бiй за водокачку бiльшовичка Д.Іткiнд:

"Ми пiдiйшли до водопровiдної станцiї i побачили таку картину: до начальника охорони водопровiдної станцiї пiдiйшли петлюрiвцi, переодягненi матросами, i заявили, що вони прийшли на змiну. Нашi не повiрили — почався бiй, внаслiдок якого петлюрiвцi захопили водопровiд" (65).

Вночi з 1 на 2 лютого пiд "Арсенал" прибули першi стежi червоних гайдамакiв, що вiдступали з Лiвобережжя та тiльки-но взяли мости через Днiпро. Наближалося падiння заводу. Всiм було зрозумiло, що арсенальцям залишилось триматись недовго.

На Подолi, так само як i в "Арсеналi", справа була вирiшена. Переважна бiльшiсть сагайдачникiв пiсля бою 31 (18) сiчня вже бачила, що операцiя програна, а тому пiсля вiдступу з Духовної семiнарiї вони повернулись до своїх казарм та знов прикрились нейтралiтетом. На Андрiївському узвозi залишилось лише чоловiк 100 червоногвардiйцiв та сагайдачникiв, якi вирiшили захищатись до останку. Всi iншi подiльцi вже були перебитi за три днi боїв.

Зранку 1 лютого (19 сiчня) сiчовi стрiльцi перейшли в наступ. Вони рухались трьома колонами. Найбiльша колона на чолi з Ф.Черником йшла Андрiївським узвозом, група І.Чмали в складi сiчовикiв та решток вiльних козакiв рухалась Олександрiвською вулицею, а тиловi частини з В.Кучабським йшли на Подiл вiд семiнарiї Вознесенським узвозом. З незначним боєм усi три групи порiвняно швидко просувались углиб Подолу. Кривава сутичка виникла лише внизу Андрiївського узвозу, бiля штабу бiльшовикiв — фабрики Матiссона. Доки тут iшов бiй, колони Чмоли та Кучабського швидко спустились униз. Кучабський дорогою захопив мiномети бiльшовикiв, якi обслуговували австрiйськi полоненi вояки. Їм за це бiльшовики платили по 100 золотих карбованцiв на день.

Бiля фабрики Матiссона червоногвардiйцi тримались довго та завзято. Це їх i погубило. Доки йшов бiй, колони Кучабського та Чмоли захопили Контрактову, Житню площi та Житнiй ринок. Бiльшовики опинились у повному оточеннi. Щоб врятувати своє життя, їм довелося дертись на Замкову гору, де вони закрiпились на Щекавицькому цвинтарi. Настала нiч i сiчовики не наважились штурмувати гору. Однак тепер це була справа кiлькох годин (66). Так, 1 лютого (19 сiчня) повстання на Подолi було фактично злiквiдоване. 50 полуботкiвцiв, що попереднього дня були надiсланi на пiдсилення сiчовикiв, не брали участi в бою за Подiл, а зi власної iнiцiативи попрямували пiд "Арсенал".

Пiсля того, як 31 (18) сiчня до майстерень прибув загiн шулявцiв та найактивнiших бойовикiв-залiзничникiв, сили червоногвардiйцiв розрослися до 250 багнетiв. Знов прибулi бiльшовики прагнули негайно перейти до активних дiй. Залiзничники пiддалися впливу шулявцiв та почали готуватись до виступу. Навколо майстерень стояв ряд нейтральних частин: у Кадетському гаю знаходився Київський кадетський корпус та Сердюцький гарматний дивiзiон, на станцiї Київ І-Пасажирський — полк iменi Грушевського. І лише на станцiї Київ ІІ-Товаровий знаходились дiючi пiдроздiли Залiзничної сотнi вiльних козакiв та 3 гармати. Залiзничники зв'язалися з Сердюцьким гарматним дивiзiоном, який погодився їм допомогти. Заручившись пiдтримкою сердюкiв, залiзничники вирiшили зайняти станцiю Київ ІІ-Товаровий. Ось що згадував М.Патлах:

"Вiдбулося засiдання штабу. На засiданнi вирiшили за всяку цiну вибити петлюрiвське вiйсько зi ст. Київ І-Товарний, де вони мали головну вiйськову базу. Перед цим о 10 год. ранку штаб надiслав гайдамакам свiй ультиматум, де ми запропонували до 12 годин покинути станцiю, — як Київ І-Товарний, так i пасажирський, в противному ж разi ми загрожували обстрiлом з важких гармат. З ультиматумом вiдправився т. Зюк i ще другий товариш (прiзвища не пригадую). Коли прибули нашi парламентари до гайдамацького штабу (вiн мiстився на ст. товарнiй), останнi, не ставши з ними розмовляти, одного з наших розстрiляли, а тов. Зюка сильно побивши, одвезли автомобiлем до головного петлюрiвського штабу (на Миколаївськiй вулицi). Дiзнавшись про це, наш штаб хотiв був розпочати обстрiл, але, коли ми звернулись до Сердюкiвської дивiзiї за допомогою, вона заявила нам про свiй нейтралiтет. Так ми на цей раз лишилися нi з чим" (67).

Тут цiкаво зазначити, що 250 червоногвардiйцiв не зважувалися атакувати Товаровий вокзал, на якому було … 50 хлопцiв-козакiв.

Отже, не бажаючи мати проблеми з дiючими українськими частинами, бiльшовики-залiзничники вирiшили виступити проти нейтральних пiдроздiлiв. Об'єктом для атаки було обрано вокзал Київ І-Пасажирський, де стояв нейтральний полк iменi Грушевського. О 15–00 почалась атака:

"Броньовик (йдеться про панцерний потяг. — Прим. Т.Я.) виїхав iз майстерень на станцiю i почав поливати кулями з шести кулеметiв полк Грушевського. Три рази проїхали по головних колiях, а пiхота кинулась в атаку. Полку Грушевського як не бувало. В панiчнiй втечi вони кинули 8 кулеметiв, багато гвинтiвок та iнших бойових припасiв. У цьому бою полягли товаришi Бєлiнський, Лукашевич i ще три бойовики, прiзвищ яких не пам'ятаю" (68).

Цiєю атакою залiзничники i обмежились. На вокзал пiсля бою кинулись полуботкiвцi, вiльнi козаки та грушевцi, однак збройної сутички цього дня вже не було.

Вночi червоногвардiйцi зробили напад на Київський кадетський корпус, де пограбували сонних 14–15 — рiчних дiтей. Потiм бiльшовики хвалилися, що роззброїли 1500 юнкерiв, хоч це були двi сотнi кадетiв.

Так закiнчився цей день у Головних залiзничних майстернях. Загалом, 1 лютого (19 сiчня) пройшло з меншим кровопролиттям по мiсту, нiж попереднi днi. Нарештi остаточно вдалося оточити подiльських та арсенальських червоногвардiйцiв, якi тепер знаходилися в безвихiдному становищi. Разом iз тим, з'явився новий район повстання — Головнi залiзничнi майстернi. З цим треба було рахуватись, адже наступала нова фаза Київських вуличних боїв. На превеликий жаль, цього дня українське командування не зреагувало належним чином на подiї, що вiдбулись на станцiї Київ І-Пасажирський. Можна було уникнути нових жертв боїв на вулицях Києва.

Київ, 2 лютого (20 сiчня) 1918 року