Розділ «Київськi вуличнi бої»

Удень 8 лютого радянськi командири вже доповiдали Ю.Коцюбинському та В.Антонову-Овсiєнку про остаточне захоплення Печерська, Марiїнського палацу, частини Царської площi, Товарової та Пасажирської станцiй, Василькiвської вулицi та Лук'янiвки (208, с.155).

Незабаром почали вiдступ i вiльнi козаки та окремi пiдроздiли, що боронили Хрещатик. За таких умов склалася досить важка ситуацiя, коли рештки українських вiйськ, що останнiми прикривали вiдступ Центральної Ради, потрапили до оточення. Їх врятувала лише залiзна воля Гайдамацького коша, який перейняв на себе атаку бiльшовикiв як з Печерська, так i з Подолу. У гайдамакiв вже не вистачало сил навiть ходити. Ось що згадував сотник О.Шпилинський:

"Лави гайдамакiв лежали в Царському саду. Сад засипали стрiльна з-за Днiпра. Большевики доходили до самого будинку Купецького Зiбрання й тодi ми всi з от. Петлюрою вискакували та переходили в наступ. Раз наш наступ був такий скорий, що большевики не встигли вскочити на мости, що зєднували два сади, й там їх багато перебили. Ввесь сад був завалений трупами. Це тупцювання на мiсцi без хвилини спокою нi вдень, нi вночi страшенно стомило всiх, а наступи червоних робилися ще бiльш упертими. Стомленi гайдамаки, вiдбиваючись вiд ворога, i в наступ уже не переходили. Втома була така велика, що навiть гайдамаки захвилювалися: "Чому не дають допомоги? Доки будемо тут битися?". Надходили останнi днi та останнiй наш наступ. Отаман Петлюра зiбрав усiх нас та звернувся з промовою: "Треба напружити всi сили ще раз!". То була божевiльна атака — жорстока та люта. В цiй останнiй атацi багато забили гайдамакiв, не було нi одного гайдамака, якого б не зачепила куля. Гайдамаки вже не ходили, а лазили по саду вiд утоми й поранень, але нi один не хотiв вiдiйти вiд своїх. Все це вже давно перейшло мiру можливостей людини" (204, с.66–67).

Остання атака змусили вiдiйти бiльшовикiв, що наступали з Подолу та Печерська, на велику вiдстань. Це дало змогу привести до нормального стану гайдамакiв i республiканцiв та спiльно вiдступити. Щоб не пiддатись обстрiлу з боку Хрещатика, С.Петлюра та П.Болбочан були вимушенi вiдводити своїх людей через Велику Володимирську та Фундуклеївську вулицi. Таким чином, пройшовши Галицьку площу, цi останнi українськi пiдроздiли потрапили на шлях вiдступу — Брест-Литовське шосе. Дорогою до гайдамакiв долучалися вiльнi козаки, а до республiканцiв — офiцерський загiн, якi боронили центр мiста вiд "армiї" П.Єгорова. Останнiй не змiг зламати їх опiр на Хрещатику. Це сталося ще й тому, що Єгоров багато уваги придiлив роззброєнню нейтральних частин — Сердюцької гарматної бригади та полку "Вiльної України", зовсiм нехтуючи основним завданням. З наказу Єгорова проти нейтральних пiдроздiлiв були кинутi основнi сили "армiї" та панцерний потяг Полупанова. Цей потяг майже впритул розстрiляв казарми гарматникiв та кiннотникiв, що знаходились поруч з залiзницею. Дiї Єгорова були помилковими. Вони призвели до того, що полк "Вiльної України" та Сердюцька бригада вимушенi були вийти з нейтралiтету та дати вiдсiч бiльшовикам, вiдтягнути на себе бiльшiсть їх сил на цiй дiлянцi. Саме цi помилки П.Єгорова i дали змогу вiльним козакам та офiцерам протягом 7–8 лютого успiшно втримувати Хрещатик.

Рештки полкiв "Вiльної України" та iменi Грушевського, а також гарматної бригади одноночасно з гайдамаками та республiканцями почали вiдступ вздовж залiзницi та долучилися до українських вiйськ пiд Полiтехнiчним iнститутом.

Вечорiло, i пiд канонаду пiдроздiли Центральної Ради виходили Брест-Литовським шосе у бiк Iрпеня. Останнiми облишили Київ рештки Полуботкiвського полку, якi до останку тримали свої казарми бiля Полiтехнiчного iнституту.

Усi українськi вiйська пiшли ночувати до села Iгнатiвка, полуботкiвцi прямували до Василькова. А в Києвi вже хазяювали бiльшовики, якi розстрiлювали воякiв-українцiв, що не встигли залишити мiсто.

Лише зранку 9 лютого (27 сiчня) 1918 року М.Муравйов мiг остаточно рапортувати про захоплення Києва. Ось що вiн доповiв В.Антонову-Оасiєнку:

"Наконец, после 5-дневных боев на улицах Киева, я овладел городом. Сегодня же формировался военно-революционный комитет. Между прочим, освободил из тюрьмы Чудновского, Боярского, командарма особой армии Егорьева и других революционеров. Крайне необходима организация Юго-Западного фронта, его штаба, так как старая организация совершенно украинизована как в политическом, так и в военном отношении этого фронта. Я назначил временно впредь до утверждения Кимиссией Советов и Ставкой освобожденного мной Егорьева, которого рекомендуют Чудновский и Гусарский — комиссар Юго-Западного фронта. Лично я давно знаю этого генерала. Я страшно измучился с тех пор, как ко мне присоединилась регулярная армия Берзина. Начиная с командующего армией и кончая солдатом — полная распущенность. Вы знаете, что значит регулярные войска в настоящее время. Они страшно дискредетируют Советскую власть, а потому прошу вас, пришлите мне или Петроградскую, или Московскую красную гвардию, а я вам отдам всю армию Берзина. Прямо потребуйте ее от меня официально. Но обязательно жду на смену красную гвардию, иначе я не справлюсь с имеющимися у меня силами с миллионным городом. Также буду просить себе еще из Петрограда и Москвы" (208, с.155).

Так закiнчилися героїчнi бої в Києвi. Бiльшовики цiлковито опанували мiстом, а українцi мусили облишити свою столицю, щоб шукати притулку на Волинi.