Розділ «Київськi вуличнi бої»

З другого боку Арсеналу в касарнi т. зв."Миколаївських ворiт", якраз проти памятника Іскри та Кочубея, був розташований український сердюцький iменi гетьмана Сагайдачного полк (Петрiв помилився, це був Понтонний курiнь — прим. Т.Я.), який, як i всi сердюки, оголосив "нейтралiтет" i залюбки не лише перепускав арсенальцiв, але й продавав їм їжу та набої…" (42).

Отже, пiд "Арсеналом" 30 (17) сiчня активних вiйськових дiй не було. Точилась перестрiлка, яка найбiльш завзятою була мiж богданiвцями та червоногвардiйцями на Московськiй вулицi.

Подiл — Центр

Пiсля кривавого бою бiля готелю "Прага" червоногвардiйцi Подолу мали величезне бажання помститись за величезнi втрати. Командували ними переважно вiйськовi, бiльшовики-сагайдачники, серед яких було навiть кiлька офiцерiв. Бiльшовики врахували всi помилки бою 29 (16) сiчня та обрали iншi орiєнтири для наступу. Пiдступи до вулицi Трьохсвятительської — ключа вiд центру мiста — були мiцно обсадженi сiчовиками. Тому подiльцi вирiшили повести наступ через Олександрiвську вулицю та Царську площу на Хрещатик. Для цього вони перекинули свої сили з Вознесенського узвозу на Олександрiвську вулицю, створивши тут штурмову групу в силi до 100 багнетiв. На Трьохсвятительськiй лишався загiн для стримання сiчовикiв у силi понад 60 багнетiв.

Бiй з подiльцями за центр Києва досить докладно описав у своїх спогадах полковник В.Петрiв та сотник О.Думiн у дослiдженнi, присвяченому сiчовим стрiльцям, оскiльки саме гордiєнкiвцi та сiчовики в цей день i боролись з подiльськими бiльшовиками. Тут цiкаво зазначити, що О.Думiн весь час називав гордiєнкiвцiв "вiльними козаками", оскiльки не знав ще про iснування Гордiєнкiвського полку, а В.Петрiв називав сiчовикiв — "полуботкiвцями", бо так само ще нiчого не чув про сiчових стрiльцiв.

Отже, близько 12.00 ранку подiльськi червоногвардiйцi, вiдкинувши на Царськiй та Думськiй площах слабкi застави рiвненських вiльних козакiв, нестримно почали рухатись по Хрещатику. На розi Хрещатика та Прорiзної опiр червоногвардiйцям намагалася вчинити чота сiчовикiв хорунжого І.Вирвича (40 багнетiв), однак її було вiдкинуто вгору по вулицi. Бiльшовики прагнули дiйти до Великої Володимирської вулицi, а тому з Хрещатика двома групами почали дертися по Софiйськiй та Прорiзнiй вулицях угору. Намагались вони прорватись i по Фундуклеївськiй вулицi, однак тут тримались працiвники Вiйськового Мiнiстерства та Центральної Ради, якi так i не пропустили червоногвардiйцiв. Чоти сiчовикiв І.Вирвича та І.Чмоли були затиснутi бiльшовиками на Володимирськiй вулицi мiж Софiйською та Прорiзною вулицями. Сотня сiчовикiв Ф.Черника була скована боєм на Трьохсвятительськiй вулицi i не допомагала своїм товаришам. Виникла дуже складна ситуацiя, адже тепер українцi та бiльшовики помiнялися ролями — останнi перемагали за сценарiєм боїв 29 (16) сiчня, однак уже навиворiт. Тут треба вiддати належне керiвникам подiльських повстанцiв — вони були фахiвцями своєї справи. У результатi блискучої операцiї червоногвардiйцi могли опанувати центром мiста та захопити Центральну Раду.

Становище чим далi, тим бiльше погiршувалось. За таких обставин близько 13.30 у бiй за центр було введено Гордiєнкiвський полк, який пiсля подiй на Товаровiй станцiї було вiдведено на Інститутську вулицю — ближче до "Арсеналу". В.Петрiв рiшуче повiв своїх гордiєнкiвцiв на порятунок Центральної Ради та сiчовикiв:

"Полк негайно став до зброї, а сотнi пiшли — перша по Інститутськiй, друга по Миколаївськiй та далi по Прорiзнiй, третя по Лютеранськiй i далi на Фундуклеївську, а остання тимчасом лишалася в "Апольльо" в резервi. Був уже останнiй час до виступу, бо на Крещатику аж гуло вiд вистрiлiв. Я пiшов при третiй сотнi, щоб скорше осягнути головну мету: звязок з охороною Центральної Ради" (43).

Незабаром усi три сотнi гордiєнкiвцiв, маючи по 80 багнетiв у кожнiй, опинилися на Хрещатику. Тут вiддiли червоногвардiйцiв, розумiючи, що вони знов потрапили в повне оточення, вступають у завзятий бiй на закутках вулиць Прорiзної, Миколаївської та на Думськiй площi. 1-а гордiєнкiвська сотня, що наступала на Думськiй площi, була надовго зупинена бiльшовиками. Проте 2-га та 3-я сотня збили супротивника на Хрещатику, та погнали його вгору по вулицях Прорiзнiй та Фундуклеївськiй. Червоногвардiйцям удалося зайняти мiцну оборону лише на Пушкiнськiй вулицi, яка перетинала Прорiзну та Фундуклеївську. Тут вони встановили кулемети та хвилин сорок стримували гордiєнкiвцiв. Особливо завзятий бiй розгорiвся на розi вулиць Фундуклеївської та Пушкiнської, де знаходились типографiї Корчак-Новицького. Розпочався бiй, який точився хвилин 40:

"Дарма гайдамаки з великою самопосвятою намагаються просунутись Пушкинською вулицею — цi, що обсадили типографiю, продовжують стрiляти так влучно, що Вiльнi Козаки втратили iз сiмох аж чотирьох вбитих й раненими (це були сiчовi стрiльцi — прим. Т.Я.), а гайдамаки трьох i не могли посунутись анi на крок вперед … ми змагалися аж до тої пори, поки не пiдiйшов наш панцирник та не висадив брами типографiї, що примусило її залогу зникнути, залишивши трьох вбитих у цивiльному одязi, а одного в одягу росiйського старшини та скорострiл Кольта" (44).

Бiй за типографiю вирiшив долю боїв на Фундуклеївськiй та Прорiзнiй вулицях, i вже хвилин через 15–20 2-га та 3-тя сотнi гордiєнкiвцiв опинилась поруч iз Софiйським майданом, де пiвтори години в повному оточеннi тримались сiчовi стрiльцi. Була вже приблизно 16 година i подiльськi червоногвардiйцi через Софiйську, Костьольну та Олександрiвську вулицi вiдступили на Подiл. На Великiй Володимирськiй вулицi вiд Прорiзної до Софiйського майдану, за спогадами В.Петрiва, лежало багато вбитих.

2-га та 3-тя сотнi знов повернулись на мiсце дислокацiї на Інститутську вулицю, а сiчовики взялись переслiдувати ворога. Рештки чоти І.Чмоли зайняли Михайлiвський монастир та вийшли на Трьохсвятительську вулицю. Вiддiл І.Вирвича "дiйшов аж по Хрещатик i Царську площу, вiдтiль здобув Володимирську гiрку й закрiпився на нiй, перериваючи обстрiлом вздовж Олександрiвської в напрямку на Подiл та стежами, закрiпленими над Днiпром, зв'язок мiж Подолом i Печерськом. У чинах цього стрiлецького вiддiлу взяли дуже визначну участь уже й iншi вiддiли оборонцiв Центральної Ради, головно вiльнi козаки, що першого дня бою боролися на Хрещатику в околицi Думської площi (насправдi це була 1-а гордiєнкiвська сотня — прим. Т.Я.) (45). Лише пiзно ввечорi 1-ша сотня Гордiєнкiвського полку повернулась до розташування своєї частини.

Що ж пiд час бою робила сотня Ф.Черника, яка знаходилась перед Трьохсвятительською вулицею? Як писав О.Думiн, вона намагалася з боку Великої Володимирської вулицi таки взяти Трьохсвятительську, однак 60 червоногвардiйцiв увесь час вiдбивали атаки сiчовикiв з величезними втратами для них (46). Так фактично безрезультатно закiнчився день для сотнi Ф.Черника. Загалом же за 30 (17) сiчня 1918 року гордiєнкiвцi та сiчовики зi значними втратами для себе вiдбили другий наступ бiльшовикiв Подолу. Останнi також мали багатьох убитих та поранених.

Шулявка — Головнi залiзничнi майстернi

30 (17) сiчня 1918 року в Головних залiзничних майстернях зi 100 червоногвардiйцiв залишилось тiльки 70, iншi, як зазначалось попереду, вже пiшли на допомогу шулявцям. Звичайно, що з такими силами виступити було неможливо, а тому бiльшовики-залiзничники о 12 годинi скликали загальнi збори робiтникiв Київського залiзничного вузла. Цiкаво, що М.Патлах у одних зi своїх спогадiв навiв число робiтникiв у 6 тисяч, а в iнших — вже 8 тисяч. Ось що вiдбувалось на цих зборах:

"На обговорення поставили питання, кого пiдтримувати: Центральну Раду чи бiльшовикiв, якi закликали повалити Центральну Раду. Одноголосно була ухвалена резолюцiя: повалити Центральну Раду i оголосити страйк (оригiнальна послiдовнiсть дiй — прим. Т.Я.). Для цього на зборах обрали страйковий комiтет, до складу якого ввiйшли такi товаришi: Трегубов, Лахтюк, Березовський, Мартинов, Трав'янко, Чуйкiн i Лобко.

Голосували одноголосно, а коли запропонували взяти гвинтiвки, то були й такi, що вiд страху полiзли через паркан. Боягузи пiшли, а бойовики залишилися на своїх революцiйних постах, хто з гвинтiвкою, а хто з молотком i зубилом" (47).

Загальна чисельнiсть червоногвардiйцiв у майстернях сягала тепер, на нашу думку, близько 150 чоловiк. У майстернях на виправленнi знаходився панцерний потяг, за обладнання якого взялися червоногвардiйцi. На допомогу шулявцям вони так i не вирушили…

А в цей день шулявськi червоногвардiйцi перейшли до рiшучих дiй. Приблизно з 12.00 вони почали тiснити загiн Полуботкiвського полку в силi до 200 багнетiв (iншi полуботкiвцi були нейтральнi), та вже о 14–00 опинилися на Галицькiй площi. Тут на пiдтримку полуботкiвцям пiдiйшли Шулявська та Святошинська сотнi вiльного козацтва, якi й зупинили червоногвардiйцiв. Твердження О.Сивцова про те, що шулявцi начебто пiдходили по Бiбiковському бульвару до Володимирської вулицi є неправильним. У цiлому ж Сивцов правильно оцiнив боєздатнiсть шулявських бiльшовикiв:

"Через воєнно-стратегiчну недосвiдченiсть керiвникiв i командирiв результати таких блискучих i часом героїчних наступiв не закрiплялись: не органiзовувались змiни для охорони i вдержування захопленних будинкiв i територiй. Тому надвечiр такий наступ звичайно кiнчався тим, що червоногвардiйцi повертались до свого вихiдного опорного пункту, щоб ранком другого дня знову почати наступ" (48).

Загалом же, протягом 30 (17) сiчня єдине, що досягнули шулявцi, було захоплення Галицької площi, яка, власне кажучи, не грала нiякої ролi. Таким чином, прорив шулявцiв у цей день можна назвати марним. Цей день був не таким насиченим подiями, як 29 (16) сiчня 1918 року. Однак по ньому можна судити про всi київськi подiї: шулявцi та демiївцi виявилися надзвичайно слабкими, залiзничники та арсенальцi — нерiшучими, а в подiльцiв уже просто не було сил продовжувати активну боротьбу.

---

Київ, 31 (18) сiчня 1918 року

---