Розділ «ХIII. КНЯЗI»

Мудрiсть предковiчна

Трохи дає жiнцi батько, трохи дають родичi, але найбiльше дає жiнцi милий серцю чоловiк. Якщо чоловiк втiшений жiнкою, то це приємно Богу. Слушна нагода трапляється раз в життi i коли її втратити, вдруге не дочекаєшся.

16. Року Божого 517 до нової ери

Анахарс, син слов'янського князя Гнура, внук князя Лiпослава i правнук князя Свiтозара, прибув iз далеких подорожей на Україну. Цей Анахарс, як бачите, був дуже знатний, але ще й дуже розумний. Ще малим вiн вивчив грецьку мову при дворi свого батька вiд драгоманiв i рабiв. Знав вiн також перську i мiдiйську мови. Батько часто брав його з собою, коли їздив у гостi чи в справах до молодших золотих князiв, чи то до роксоланiв, чи до сарматiв, а чи до волинян, чи до галичан, чи до країнцiв. Коли Анахарс досяг козачого вiку, йому треба було постригтись у козаки. Вiн не став голити своєї чуприни пiд оселедець i не став голити своєї молодої борiдки, щоб кохати козацькi вуса. Вiн одягся, як знатний скiф (скiфами звали слов'ян греки), i удвох з молодим греком-рабом, з яким здружився i мав його за вiрного слугу, сiв на грецький корабель, щоб побачити свiт. Цей корабель вiз у Грецiю українську пшеницю i мед.

Довго пiсля того про нього нiхто не чув, i всi думали, що вiн пропав. У всiх країнах, про якi чували греки, побував князенко Анахарс: в Iндiї i в кгиптi, в Галiї i Грецiї, але найдужче йому до душi припала Грецiя. Там вiн пiзнав премудростi поезiї i фiлософiї i став мудрецем. На диспутах у високоаристократичному товариствi його шанували. Слава про Анахарса, як одного з трьох мудрецiв свiту, досягла навiть тарiйських земель, i про неї почули українськi князi. Проте самi українськi князi, i старiйшини, i волхви, i народ сторонилися грецького письма, бо воно прославляло грецьких богiв, а в договорах послуговувалися рабами-драгоманами. Драгоманам жилося при багатих тарiйських князях дуже добре, i їм мало хто нагадував, що вони раби, отож служили вони вiддано. Вся ж вiра, i iсторiя, i наука українського народу жила в головах волхвiв, старшин i князiв, якi знали напам'ять молитви, знахарство i суспiльнi та вiйськовi закони.

Нарештi князь Анахарс постарiв у чужих краях, i йому захотiлося повернутись додому, до могил предкiв. За роки подорожування, за тяжiстю своєї мудростi вiн забув, як строго дотримуються на Українi вiри у своїх Богiв. Повертаючись у Скiфiю, йому довелося пливти через Чорне море i пристати до острова Кизик. Греки-кизикинцi в той час справляли свято матерi богiв Гери. Анахарс, який перед цим перетерпiв велику бурю на морi i думав, що вже не побачить домiвки, дав Богинi Герi таку обiтницю:

– Якщо повернуся додому здоровим i неушкодженим, то принесу тобi жертву по обряду, який бачив у кизикинцiв, i встановлю в твою честь всеношне святкування.

Повернувшись благополучно на Україну, Анахарс таємно пiшов у Гiлею, що бiля Ахiллового тирловища, вкриту густим лiсом. Там вiн повнiстю здiйснив обряд святкування, почепив на себе маленьке зображення Богинi Гери i бив у тимпани. Якийсь слов'янин пiдглянув усе це i доказав князевi Савлу, який проходив з вiйськом неподалiк. Князь Савло, побачивши Анахарса пiд час справляння обряду, вбив його стрiлою з лука.

Мудрiсть предковiчна

Позичай мудрiсть, а Бога свого май. Людей без вiри у свого Бога в душi Бог прирiкає служити iншим. Справдi мудрий нiколи не вiдмовиться вiд вiри предкiв.

17. Року Божого 513 до нової ери

Пiсля трагiчної подiї iз Анахарсом на народ український впало два грiхи. Анахарс осквернив грецьким обрядом священний лiс Гiлею, а князь Савло осквернив себе братовбивством. Цього ж року у бою з тавро-скiфами вiн був убитий випадковою тарiйської стрiлою.

Нечиста сила не забарилася ополчитися проти українського народу в образi перського царя Дарiя Ахаменiда iз семисоттисячним вiйськом. Дар'явауш Ахаменiд був на той час володарем Персiї, Вавилонiї, Мiдiї, Маргiанi, Еламi, кгипту, Парфiї i багатьох iнших (в тому числi й грецьких) країн. Ще дехто з персiв пам'ятав iз переказiв дiдiв, як вони тремтiли перед гiммiрами-скiфами, i корились їм, i сплачували данину, як їхнiй цар Кiр Ахаменiд безславно загинув в українських степах. Тому цар Дарiй вирiшив довести до зенiту славу персiв, пiдкоривши вiльнолюбних тарiйцiв. З усiх покорених народiв вiн зiбрав вiйсько у 700 тисяч чоловiк. Кораблiв же в нього було 600. Iоняни, холiйцi i гелеспонтiйцi споруджували царю Дарiю мiст спершу через Боспор Фракiйський, а потiм через Дунай. На шиї рiки Дунай вони почепили намисто iз своїх кораблiв.

Коли Дар'явауш Ахаменiд iз своїм вiйськом прийшов до мосту на Дунаї, вiн зав'язав на ременi 60 вузлiв i сказав iонiйським тиранам:

– Iоняни, вiзьмiсть цей ремiнь, i як тiльки побачите, що я виступив проти скiфiв, розв'язуйте кожен день по вузлу. Якщо всi вузли закiнчаться, а я не повернуся, то пливiть на батькiвщину.

Українцi зiбрались на раду: старiйшини, волхви i князi вiд країнцiв, галичан, волинян, слов'ян, сарматiв i роксолан. Всi цi зрiдненi племена вирiшили дружно виступити проти царя Дарiя. Лише пiвнiчнi сусiди – андрофаги i пiвденнi родичi – кримськi тарiйцi-кiмарiйцi вiдмовились вступити в союз, бо цар Дарiй, мовляв, прийшов помститися українцям за походи в Передню Азiю, а вони в тих походах не брали участi.

Українцi згрупували всi свої вiйська у три армiї. Населення, яке жило в пониззi Дунаю, Днiстра, Бугу i Днiпра, покинуло насидженi городища i вiдiйшло на пiвнiч у Полiсся, де можна було краще сховатися вiд напастi.

Головне вiйсько з пiшими воїнами вiд усiх земель i слов'янською кiннотою очолив слов'янський великий князь Iдан. Кiнноту ж країнцiв, галичан i волинян очолив венетський князь Скопа. Сармати i роксолани утворили третiй загiн пiд рукою сарматського князя Такаслава. Князь Iдан зi своїм вiйськом, яке було найчисленнiше i в якому була зосереджена пiхота з усiх земель, повинен був вести головнi, стримуючi противника, бої, коли ж йому треба було вiдступити i перешикувати ряди, то двi фланговi армiї на чолi з князем Скопою i князем Такаславом нападали на персiв з флангiв.

Ще не все вiйсько царя Дарiя переправилось через Дунай, як тарiйцi зав'язали бiй, але персiв було так багато, що до вiйська князя Iдана приєдналось i вiйсько князя Такаслава, сам князь Iдан не змiг би їх стримувати цiлий день. Цiлий день тривала битва, пiд час якої тар'ягни поступово вiдступали, розтягуючи наступальнi порядки персiв i тягнучи їх у бiк Лукомор'я. Коли ж Дарбог-Сонце почало опускатись до обрiю, з пiвночi на персiв звалилися кiннотники князя Скопи. Перси, бачачи, що день закiнчується, а тут ще свiжа кiннота українцiв ув'язалась у бiй, полишили думку про переслiдування для остаточної перемоги, стали отаборятися. Коли ж уранцi вся перська армiя переправилась, перешикувалась i приготувалась до бою, вони побачили у напрямку свого руху розгорнутi ряди десь iз трьох тисяч вершникiв, якi охоплювали перський табiр пiвколом i досилали до табору стрiли iз своїх потужних лукiв. Коли ж цар Дарiй випустив проти них два кiннi корпуси по п'ять тисяч вершникiв, скiфи розсипались по степу i зникли за обрiєм. Перед царем Дарiєм розлiгся чистий степ, лише там, де степом пройшли головнi сили князя Iдана, чорнiла вибита дорога. Дарiй наказав вiйську шикуватися в похiднi колони i йти по цьому слiду. Ведучи безперервнi авангарднi бої, вiйсько царя Дарiя дiйшло до города Роднi на Днiпрi, в якому не застало нi одного жителя, пiшло за Днiпро i дiйшло до Азовського моря.

Вiд Азовського моря князь Iдан почав вiдступ до Волги. Цар Дарiй знав, що в тилу в українцiв буде широка, як море, рiка Волга, тому подiлив своє вiйсько на сiм колон i став пiвкiльцем обходити головнi сили скiфiв. Нарештi неподалiк Волги князь Iдан з вiйськом опинився в пастцi, i цар Дарiй наказав будувати сiм укрiплених таборiв на 12 верстов один вiд одного, щоб, затримуючи скiфiв валами, половину свого вiйська згрупувати в кулак i розбити князя Iдана. Коли ж розвiдувальнi загони персiв уклинилися в оточену територiю, вони не знайшли там нiякого вiйська. Вiйсько князя Iдана об'явилося позаду перських укрiплень. Розлючений цар Дарiй не знаходив собi мiсця. Забобон перед смертю царя Кiра злякав його, i вiн побоявся iти додому через землi роксоланiв понад Арiйським морем. Тому вiн наказав припинити будiвництво укрiплень i рушати в зворотну дорогу.