Розділ «ХIII. КНЯЗI»

– А де твої рушники, щоб руки витирати у походi? – Вiн мав на увазi шкiру з волоссям з голови ворога.

Але Вадим не образився, у нього теж був трофей: меч без пiхв, який вiн пiдхопив на полi бою, коли вже треба було вшиватися. Добрячий меч, рукiв'я iз слонової кiстки позолочене, та ще й з блискучим каменем на яблуку, який так i блискав довгими рiзкими променями в очi. Мечислав оцiнив той меч i запитав:

– Хочеш за меч коня i два рушники?

Вадим не знав, що й казати. Мечислав пiдморгнув побратимам, щоб не втручались у торг, i додав:

– А ще дам тобi свiй колчан iз шкiри правої руки отого перса, якого я вбив на герцi. Я собi ще зроблю.

Ратибор, радий iз свого успiху в бою, пiдпрiгся й собi, – хотiлося пiддобритись до Мечислава. Цього Мечислава нiхто в полку не мiг збити з коня, мiцний хлопець, син золотого князя, хоча зараз вiн був, як i всi, запилений, голий по пояс, через усю спину кривава подряпина, а на спинi витатуювано, як Тар'ягн верхи на конi женеться за кабаном зi списом напереваги.

– Той перс, що його вбив Мечислав на герцi, можливо, був перський князь.

– Який там князь, – озвався ще хтось, – звичайний сотник. Збруя ж дiсталась Мечиславу не золота.

– Йому золоту й батько дасть, – докинув ще хтось.

Мечислав люто блиснув очима, але Вадим уже згодився. Буде в нього аж два рушники, i колчан з ворожої руки, i другий кiнь. Чим не козак. I козаки з iнших полкiв як стрiнуть його, хiба ж знатимуть, що вiн їх вимiняв? Та й свої заздритимуть. I вони вдарили по руках. Тим часом пiд'їздили до табору.

Пiсля того, як легка тарiйська i перська кiннота розвiялись по степу, вози перського табору розв'язались, i по мiсточках, перекинутих через рови, широка колона перського пiшого вiйська рушила в степ. Спереду вона виглядала як суцiльний ряд прямокутних плетених з лози i сирицi щитiв, а зверху, iз спостережних веж, – це були шеренги воїнiв десь iз версту по фронту, якi повiльно рухались на вiдстанi сажня одна вiд одної.

А назустрiч персам iз степу таким же широким фронтом рухалась колона тарiйської пiхоти, i її переднiй ряд теж iшов iз плетеними щитами у два аршини заввишки i аршин завширшки. По боках колон пiхоти по десять вершникiв у ряд iшла важка українська i перська кiннота. Бойовi порядки персiв i слов'ян були майже однаковi. Адже вони воювали вже давно. Українцi в свiй час побували у всiх городах теперiшньої перської iмперiї. У мурах усiх перських, мiдiйських, лiдiйських, iудейських цитаделей стримлять наконечники скiфських стрiл. Навiть iм'я перського i українського родоначальника звучить подiбно. У персiв це Траєтана, а в українцiв – Тар'ягн. Але Богу було угодно, щоб вони змагалися за першiсть. I оце перси, завоювавши весь навколосередземноморський свiт, вирiшили пiдкорити ще й тарiйцiв, тих, кому перси колись прислуговували у власних хатах-хоромах.

За щитоносцями iшов ряд воїнiв iз довгими списами, за ними – два ряди українських воїв з короткими списами, що їх греки називають дротиками, за ними – ряд лучникiв, за лучниками – ряд пращникiв. У всiх на поясах висiли мечi, келепи а чи булави. Посеред колони тарiйських воїнiв у важкому кавалерiйському озброєннi їхав на конi великий слов'янський князь Iдан.

За пращниками на деякiй вiдстанi їхало триста бойових колiсниць-тачанок, запряжених парою коней, iз вiзничим-щитоносцем i лучником на них. Вони пускали стрiли у супротивнi ряди, коли все iнше вiйсько лише мовчки зловiсно зближувалось. Колiсницi втручалися у бiй тодi, коли перших п'ять рядiв уже зчiплювались у напираючi один на одного розрiзненi гурти. А за колiсницями знову iшов фронт пiхотинцiв, але вже не рядами, а суцiльно розрiдженою масою, тримаючись один вiд одного на вiдстанi пiвсажня, озброєних хто чим попало.

На вiдстанi пiвверсти один вiд одного обидва вiйська зупинились i вирiвняли ряди. Посеред смуги степу, яка пролягла мiж двома вiйськами, росло декiлька невисоких кущикiв дикої вишнi, i раптом з них вискочив заєць. Заєць побiг посерединi. З тарiйських рядiв зразу вихопилось з пiвсотнi вершникiв i погнали за зайцем, заєць збивав свiй бiг до перської колони, але слов'яни немов не бачили ворожого вiйська, i їхнi стрiли збивали пил то попереду, то позаду зайця. Нарештi одна стрiла проткнула зайця, вiн зойкнув, пiдстрибнув i впав, i зразу козак, що пiдлетiв до зайця, пiдхопив його списом i погнав назад до своїх. В той час як козаки полювали зайця, тарiйськi ряди дещо змiшались, слов'яни кричали, свистiли, галалакали, немов перед ними не було найсильнiшої у свiтi армiї персiв. А коли заєць нарештi був убитий, над полем прогримiло могутнє «у-ра-а-а!», «слава!». Перси ж у чужому степу почували себе незатишно, i оцi тарiйськi бучнi розваги i веселощi перед боєм їх не радували. Один iз наближених царя Дарiя навiть сказав:

– Вони нас зневажають, чи що?

Ще коли перси лише переправлялися через Дунай, а п'ять тарiйських племен радили Раду, вони вже дивилися на це незчисленне вiйсько як на здобич, яка сама прийшла до них у степ i по неї не треба томити коней десь аж до кгипту. Незчисленний обоз, незчисленнi бойовi обладунки i незчисленнi смертi. Коли пiсля тижневого походу вiйсько царя Дарiя залишилось без харчiв i води i вже хотiло повертати назад, українцi заманювали його подалi вiд лiгва, наче звiра на полюваннi. Вони знарошне дали персам можливiсть захопити декiлька отар овець i худоби, а кiлька козакiв спецiально потрапили в полон, щоб вказати їм шлях до недалекої рiки Буг, де б усьому перському вiйську було вдосталь води i воно не повернуло назад до Днiстра. А тут, аж за Днiпром, бiля Азовського моря, тарiйцi вирiшили дати бiй.

Загучали труби, ударили литаври – i колони рушили на зближення. Десь коли зблизились на вiдстань ста аршин, засвистiли стрiли, зафурчали ядра, кiннота вирвалась по флангах i вв'язалась у рубку; а ряди пiхоти мiрно iшли, пришвидшуючи темп, i коли колони зблизились на двадцять аршин, звились по крутiй траєкторiї дротики i шугонули помiж ворожих рядiв, а щитоносцi великих щитiв повернули щити руба, i помiж них виступили воїни з круглими щитами, оголеними мечами, занесеними булавами i келепами, i перших три ряди змiшались, i почалася сiча, рiзанина i гупання палиць; загримiли мечi персiв об круглi слов'янськi щити, i сарматськi довгi мечi кресонули по перських конiчних шоломах, по кованих щитах. Крики, iржання коней, трiск кiсток, i все покривав дзвiн металу об метал, i важке хекання, i пил; вже лучники вихопили мечi i пращники, i застигли вiйська на одному мiсцi, нiхто не хотiв вiдступати нi на крок. Вже бiйцi розпорошились по всьому полю, скiльки могло окинути око, групами i поодинцi, намагаючись одне одного вбити, i князь Iдан бачив з коня, що сила наткнулась на силу. Замелькали мiж просвiтами бойовi колiсницi, величезна напруга бою ставала до неба стовпом сивого пилу.

I вже кiннота князя Скопи i князя Такаслава набирала темпу, замаячивши на обрiї, i перси почули могутнє «а-а-а!». З пiвденного i пiвнiчного бокiв у фланги поля бою мчала легка скiфська кiннота. Загучали перськi сурми до вiдступу, i щитоносцi великих плетених щитiв почали пробиватися наперед i шикуватися в ряд, а перськi воїни виривалися з бою i ставали за стiну щитiв, ощирену довгий списами, яка повiльно вiдступала до табору i кучилась. Проте цар Дарiй бачив, що пiхота не встигне втягнутися в табiр, як буде розметена могутньою лавиною української кiнноти. Тодi цар Дарiй вирiшив увести в бiй своїх 10 тисяч безсмертних – важку кавалерiю, яку набирали лише з персiв. П'ять тисяч важкої перської кiнноти – п'ятьма колонами iз хiлеархами на чолi, по п'ять вершникiв у ряд легким клусом рушили назустрiч князю Скопi i п'ять тисяч – назустрiч князю Такаславу. Вершники в залiзнiй бронi, в конiчних шоломах, з мечами в аршин завдовжки, луками i колчанами. В кожного коня металевий налобник i в кожного вершника важкий спис напереваги. I вдарилась легка тарiйська кiннота об залiзнi лави перської кiнноти, i запiнилась, як вода, перед гранiтною стiною, а тим часом перська пiхота в бойовому порядку вiдступила за рови. Загучали кавалерiйськi сурми, i безсмертнi позадкували коней, вiдмахуючись мечами, змикали ряди, хоча дехто з них i лишився на полi, а декого вихоплювали з сiдла хлисткi тарiйськi аркани, але без великих втрат безсмертнi вiдступили за рови. На валах перського табору стали суцiльною стiною дерев'янi щити, а за ними воїни з великими луками; бризнули в поле довгi комишевi перськi стрiли. Лави українцiв вiдхлинули, пiдбираючи зброю, добиваючи поранених i здираючи рушники з ворожих голiв. Поле було густо всiяне трупами, наче великими клаптями барвистої матерiї, живi люди ходили помiж мертвих i вмираючих i щось там порпались, а чорне вороння ще лише кружляло над їхнiми головами, але на землю не сiдало. Трупи ще були занадто свiжими.

Ще день не закiнчився, але на сьогоднi битва вже закiнчилась. Суха земля вбирала гарячу кров, i перси вперше за весь похiд вiдчули завзяття тарiйського великого бою.