Розділ «ХIII. КНЯЗI»

Сотник пiдняв голову i побачив, що вона дiйсно овеча, зразу ж призначив Лисаку десять канчукiв. Усе вiйсько реготало, а Лисак з посiченими штаньми пiшов i сiв до тих юнакiв, яким не пощастило взяти бойову здобич. Вони були трохи пригнiченi, але й збудженi першим у життi великим боєм, сидiли трохи осторонь звитяжцiв i запивали вечерю водою. Лисака з того часу стали звати Бараняча Голова.

На третiй день висланий уперед по урядовiй дорозi полк гайдарiв, переднi сотнi якого були перевдягнутi у довгу урартiйську вiйськову одежу, затримав трьох гiнцiв вiд царя Руса. Через них вiн повiдомляв намiсника, що сам iде на допомогу з усiм вiйськом, хай тримається.

Там, де родюча долина звужувалась i переходила в ущелину, по якiй iшла урядова дорога, князь Артур подiлив своє вiйсько на три частини. Сам iз князем Славомиром залишився в долинi, перетявши головний шлях. Воїнiв князя Свiтлана i Дубового розмiстив у горах по обидва боки дороги, а князiв Руслана та Iвана послав уперед, на половину денного переходу заховатися у бiчнiй ущелинi i сидiти тихо.

Цар Рус у повному бойовому обладунку вiв своє 30-ти тисячне вiйсько по головнiй дорозi. На чверть денного переходу скакала на гарних конях розвiдка, потiм iшов корпус iз 300 бойових колiсниць, тодi полк самого царя Руса iз тисячi вершникiв на чолi iз самим царем, за ними – пiшi i кiннi полки. За чверть денного переходу гайдарi зав'язали короткi бої з розвiдкою урартiйцiв, поступово вiдступаючи. Коли ж дозорцi князя Артура побачили далеко попереду чорнi стовпи диму, що витикаючись з-за гiр, стелився понад сопками, вони повiдомили великого князя про те, що вої князiв Руслана й Iвана перетнули шлях позаду вiйська царя Руса. В цей час козаки князiв Свiтлана i Дубового почали розповзатися по горах понад дорогою, налаштовуючи свої жахнi на всю навколочорноморську ойкумену луки. Горде вiйсько царя Руса в повному бойовому обладунку йшло урядовою дорогою, i з цим вiйськом у вправностi, озброєннi i силi мiг змагатися хiба що могутнiй цар Ассирiї Саргон Другий.

Дорога попереду вiйська царя Руса вже була перегороджена возами в три ряди. На возах виставили дерев'янi щити, а за ними стали воїни з довгими сулицями. Кiннота спiшилась з правого боку дороги, де долина переходила в рiвнину i розширювалась на кiлька гонь з вибалками i ярками. Величезний вогонь, пускаючи густi клуби диму, запалав позад вiйська князя Артура. Це був сигнал атакувати вiйсько царя Руса з лукiв i пращ. I свиснули стрiли, зафурчали ядра, гори помножили могутнє тарiйське «ура-а». Вiйсько царя Руса швидко спiшилось i прикрилось щитами, оголивши мечi, проте першi пораненi i вбитi, пораненi конi i верблюди, перше замiшання у вiйську, яке потрапило в пастку, не давало царевi Русу i його воєначальникам зразу навести лад. Раптом злива стрiл i камiння стихла, лише лунали зойки поранених й iржання коней, а з боку становища князя Артура загучала сурма, яка кликала до переговорiв. З табору князя Артура виїхало три вершники iз знаменом переговорiв, а назустрiч їм з таким же знаменом виїхало три гiнцi вiд царя Руса. Драгоман вiд князя Артура сказав:

– О могутнiй i непереможний царю урартiйського народу! До тебе в країну прибув великий князь українського народу з князями усiх земель. Вiн закликає тебе до мирної бесiди щодо того, як покарати твого сусiда, царя Ассирiї Саргона Другого. Чи вступати тобi з нами у переговори, думай до вечора, а як надумаєш, вишлеш послiв.

Надвечiр цар Рус погодився виплатити князевi Артуру з полками данину i разом виступити на Ассирiю.

2. Року Божого 704 до нової ери

Тарiйське вiйсько на чолi з князем Артуром i урартiйське вiйсько на чолi з царем Русом розбили ассирiйське вiйсько. У цiй битвi загинув i ассирiйський цар Саргон Другий.

3. Року Божого 676 до нової ери

Українськi козаки з родiв Краягна, Кiмар'ягна, Вол'ягна, Слав'ягна, Сар'ягна i Ам'ягни учинили похiд до країни Урарту. В союзi з урартiйським царем розгромили країну Фрiгiю. Похiдним князем був кiмарiйський князь Тадеуш.

4. Року Божого 675 до нової ери

Коли українське вiйсько поверталося з вiйськовою здобиччю з країни Фригiї, на полки слав'ягнiв, якi замикали похiд, напало вiйсько ассирiйцiв. Пiсля Малої ради князь кiмарiйцiв Тадеуш разом зi своїм полком залишився стерегти табiр i здобич, а всi iншi полки пiд рукою князя слав'ягнiв Iскри повернули коней проти ассирiйцiв.

5. Року Божого 674 до нової ери

Тарiйське вiйсько пiд рукою князя Iскри вдерлося в країну Ассирiю. Назустрiч йому виступив ассирiйський цар з багатими дарунками. В знак замирення ассирiйський цар вiддав за сина князя Iскри, княжича Потока, свою дочку.

Цього ж року кiмарiйський полк на чолi з князем Тадеушем знявся з обозом, забравши з собою скарби i здобич всього тарiйського вiйська, пiшов у країну Мiдiю.

В той час, як головне тарiйське вiйсько, замирившись з Ассирiєю, поверталось додому, кiмарiйцi на чолi з князем Тадеушем уклали договiр з мiдiйцями i разом з ними обложили столицю Ассирiї Нiневiю. Ассирiйцi послали гiнцiв до свого зятя князя Потока. Тарiйцi пiд рукою князя Потока повернулися пiд стiни Нiневiї i розбили мiдiйцiв та кiмарiйцiв. В цьому бою загинув i князь кiмарiйцiв Тадеуш.

6. Року Божого 670 до нової ери

Кiмарiйський полк, вiдступивши вiд Нiневiї через Мiдiю, вступив у країну Лiдiю. На чолi головного вiйська тарiйцiв став князь сар'ягнiв Мадько, який, переслiдуючи кiмарiйцiв, захопив країну Мiдiю.

Новий князь кiмарiйцiв Любомир вiдступив з полком у країну Лiдiю, захопив її i закрiпився там. На цей час незчисленний український народ, якого греки називали скiфами, обхопив Чорне i Азовське море з усiх сторiн. Династiя князя Любомира протрималась у Лiдiї 60 рокiв, аж до 600-го року до нової ери. Полки краягнiв, слав'ягнiв, сар'ягнiв i роксоланiв залишилися у Мiдiї.