Розділ «ХIII. КНЯЗI»

Великим князем тарiйським став Сокiл, син слов'янського князя Артура. Матiр'ю його була грекиня, iстрянка Оксана. Князь Артур загинув вiд пiдступу князя волинян Спрагаслава. Престол перейшов до князя Сокола разом iз однiєю з жiнок князя Артура Опiєю. Смiливий i хоробрий, князь Сокiл зовсiм не любив тарiйських звичаїв. Коли йому доводилося вступати з вiйськом в межi мiста борисфенiтiв Борисфена (Ольвiї), (борисфенiти самi себе звуть мiлетянами), князь залишав почет перед мiськими воротами, а сам заходив у мiсто, наказавши позамикати ворота. Тодi князь Сокiл скидав українську одежу i одягався в еллiнську. У цьому вбраннi вiн ходив по базарнiй площi без тiлоохоронцiв i почту.

Князь Сокiл не тiльки дотримувався грецьких звичаїв, а навiть здiйснював жертвоприношення за обрядами еллiнiв. Так було не раз, i князь Сокiл навiть побудував собi будинок у Борисфенi i поселив там мiсцеву жiнку. А одного разу князь Сокiл захотiв прийняти посвячення у таїнства Дiонiса. I ось коли треба було приступати до таїнств, сталося велике знамення. У пишний палац князя Сокола, обгороджений стiною, у дворi якого стояли бiломармуровi статуї, сфiнкси, грифони, Богиня кинула свiй Перун, i палац загинув у полум'ї, але, незважаючи на це, князь Сокiл все одно здiйснив обряд посвячення. Один iз грекiв, який розмовляв з тарiйцями, якi чекали пiд ворiтьми на свого князя, сказав:

– От ви, скiфи, осуджуєте еллiнiв за вакханiчну несамовитiсть. Кажете, що не може Божество робити людей безумцями. Смiєтесь з нас, що ми служимо Вакху-Дiонiсу, i нас охоплює в цей час Божиста одержимiсть. А тепер ось ваш Великий князь Сокiл охоплений цiєю одержимiстю, вiн не тiльки здiйснив таїнство Дiонiса, але й безумствує, немов одержимий Божеством. Якщо не вiрите, то iдiть, я вам покажу.

Тарiйськi старшини пiшли за борисфенiтом. Вiн таємно провiв їх на стiну i посадовив у башту. Побачивши князя Сокола, який проходив у натовпi вакхантiв п'яний, українцi дуже розсердилися, пiшли до вiйська i все розповiли. Коли князь Сокiл повернувся, зiбрали Великий круг i забрали у князя Сокола князiвську бартку, бунчук i булаву. Князь Сокiл утiк у Тракiю. Круг вибрав великим тарiйським князем Осьмака, сина дочки князя Земляслава. Князь Осьмак виступив походом на тракiйцiв. На Дунаї вони зустрiлися. Князь тракiйцiв Сiталак послав до князя Осьмака посла iз словами:

– Нащо нам нападати один на одного, ти ж син моєї сестри, у тебе у руках мiй брат. Вiддай менi його, а я видам тобi твого брата Сокола – i не будемо воювати.

Князь Осьмак видав князю Сiталаку свого дядька по матерi, а взамiн одержав свого рiдного брата Сокола. Великий князь Осьмак хотiв було дати наказ тут же вiдрубати йому голову, проте старiйшина старiйшин передав князю Осьмаку волю Малої ради. Тому що, взявши на себе присуд братовбивства, князь Осьмак бере грiх перед Ягною на весь народ, Рада старiйшин вимагає, щоб князь Сокiл був осуджений як лжевiстун. Адже вiн здiйснив чужий релiгiйний обряд. За рiшенням Ради волхвiв, князя Сокола запхнули у хуру сухого хмизу, запряжену волами, а хуру пiдпалили. Так тарiйцi дотримувались своєї вiри.

Мудрiсть предковiчна

Хвороби, злиднi, глупота i муки – це все нам за провини нашi.

Страх перед Богом живе у душi людей. Найкраща, найбезкорисливiша, найсвiтлiша i найповнiша форма благочестя Богу – суть у тому, щоб завжди у думках, на словах i на дiлi шанувати його щиро, чисто i безпорочно.

21. Року Божого 438 до нової ери

Великий князь українського народу Арiслав хотiв визначити чисельнiсть свого народу. Для цього вiн наказав усiм тар'ягнам, якi користуються луком, принести по одному наконечнику стрiли в урочище Священнi Путi. В усi кiнцi своєї великої країни – вiд Вардани до Дунаю i до Пруту, вiд Чорного i Азовського морiв i до рiки Прип'ять i Пiвнiчного Бугу – вiн розiслав гiнцiв, щоб власники лукiв здали по наконечнику стрiли старiйшинi селища, а кожен старiйшина здав їх у город, а кожен город здав своєму князевi, а кожен князь привiз наконечники в урочище Священнi Путi. Зiбраних наконечникiв стрiл було так багато, що нiхто не мiг їх порахувати, навiть якби рахували їх усе своє життя. Тодi князь Арiслав наказав майстрам вилити з цих стрiл посудину для заведення священного трунку пiд час Великих з'їздiв з усiх українських земель. Вийшла велика посудина яка вмiщувала 600 грецьких амфор хмiльного меду, i товщина стiнок цього казана була у шiсть пальцiв. Поставили цей баняк бiля ступнi Тар'ягна, яка залишилась великим вiдбитком на каменi з тих часiв, як тут подорожував Тар'ягн. На боках баняка було зображено три свiти: верхнiй, середнiй i нижнiй. У верхньому свiтi свiтило сонце i лiтали рiзноманiтнi птахи i комахи. У середньому жили тар'ягни, доїли овечок, ловили коней, причащалися у Великої Богинi, а також жили всякi звiрi i птицi, росли дерева, квiти i трава. У нижньому свiтi грифони терзали коней, леви ловили оленiв, пантери нападали на диких свиней.

22. Року Божого 429 до нової ери

Великим князем народу тар'ягнiв був волинський князь Атей. Багато походiв зробив князь Атей у всi кiнцi Української землi. Роксолани, сармати, слов'яни, країнцi-галичани ходили в походи пiд його бунчуком. Але цього князевi Атеєвi було мало. Зiбравши навколо себе найдоблеснiше вiйсько, яке його любило за доблесть i гарну статуру, князь Атей на Великому крузi оголосив, що, окрiм того, що вiн Великий князь, вiн буде ще й старiйшиною над старiйшинами, i вiйсько його пiдтримало. А старiйшина з роду Лiпослава був звинувачений у тому, що вiн брехливо поклявся вогнем дому князя Атея, який через це занедужав. Пiсля того як старiйшину старiйшин Доброслава стратили, князь Атей зразу одужав. Тепер князь Атей iз громадськими стадами не приходив у Полiсся на розподiл худоби мiж общинами, а жив у шестиколiсному возi i кочував у степу, присилаючи в городи дружину лише по данину: зброю, мед i хлiб.

Через три роки ще бiльша гординя напала на князя Атея. На Священнiй Радi вiн оголосив себе ще й Великим волхвом, бо на цей час Великий волхв помер. У мiстi Борисфенi князь Атей карбував свою монету, на якiй був зображений власною персоною в шатах Колокнязя.

Це великий грiх проти закону тар'ягнiв, – говорили волхви помiж собою. – Князь Атей не знає таїнств волхвування. Адже Свiтовид заповiв владу старiйшин родовi Лiпослава, владу волхвiв – родовi Арпослава, а владу князiв – родовi Колослава. Хто хоче з'єднати ув однiй особi цю потрiйнiсть, той хоче дорiвнятись до богонародженого Тар'ягна. А це для народженого на землi – зась. Це богохульство! Бо далеко людинi ще до досконалостi хоча ув однiй iз трьох цих царин. Тiльки як настане царство правди на землi, цi три царини людської дiяльностi не боротимуться одна проти одної.

23. Року Божого 380 до нової ери

Князь Атей вступив у союз з македонським царем Фiлiппом i разом з ним завдав поразки царству одарискiв, поширивши свої володiння за Дунай. Великий князь, старiйшина i волхв Атей говорив:

– Волхви завжди застерiгали нас iти за Дунай, бо туди не ходив Тар'ягн, але вони забули, що коли Тар'ягн боровся iз Кабаноголовим золотим шестиголовим злим змiєм, то вiн обiйшов цiлу землю, шукаючи, де живе той Змiй, який зберiгав душу Кабаноголового i перекидався горами, щоб вони бились одна об одну. Я вам, як Великий волхв, кажу: «Скрiзь на землi, де подорожував Тар'ягн, у майбутньому будуть жити українцi, побудують церкви i будуть молитися Ягнi, Тар'ягну i Данi».

Мудрiсть предковiчна

Кожен народ мрiє про свiтове панування.