Розділ ХХV Зміна на нашу користь на Проскурівському фронті. Перехід Української Галицької Армії р. Збруч. Наступ групи отамана Ю. Тютюника на ст. Жмеринка. 3-тя дивізія провадить бої за підступи до ст. Вапнярка. Захоплення станції Вапнярка

Наступ 7-ого і 8-ого полків відбувався в дуже тяжких умовах тактичного й топографічного характеру. Синій полк мав деяке укриття в складках місцевости, але терпів від ворожого гарматного вогню, а 8-ий полк мусів наступати майже рівним відкритим полем на ворога, що ховався в окопах, Треба підкреслити точне виконання обома полками директив Комдива, бравурність наступу і взаємність їх діянь. Фронтовий бій Чорноморського полку був би ще тяжчий, якби 7-ий полк не загрожував ударом у тил ворога, що з ним билися Чорноморці й навпаки.

9-й Стрілецький полк виконував покладене на нього завдання рівнож ретельно. Частина полку провадила демонстративні наступи в напрямку ст. Ярошенка й Шпитків, а один курінь, на чолі з полк. Чмілем, наступав за лівим крилом 7-го полку, по східньому боці залізниці Жмеринка — Вапнярка. Його завданням було забезпечити рух Синього полку з боку м. Тульчин, де, як повідомила наша розвідка, гуртувалися ворожі сили.

На другий день, після захоплення села Вапнярка, Синій полк розпочав наступ на с. Кислицьке. Згідно з агентурними відомостями, на станцію Вапнярка прибули нові ешелони червоної піхоти й бронепотяги з далекосяжними морськими гарматами. Загальна кількість прибувших — до 3 000 червоноармійців. Збивши передову охорону ворога, Сині ув'язалися в важкий бій за Кислицю й нарешті здобули його. На другий день, із самого ранку, ворожі гармати різного калібру й у великій кількості, обстрілювали с. Кислнцьке. Затяжним гарматним обстрілом червоне командування підготовляло своїх вояків до протинаступу, водночас намагаючись здеморалізувати свого ворога — в цьому випадку Синіх — силою свого вогню. Стійкість Синіх унеможливлювала кожноразові спроби червоних перейти до рішальної атаки.

Вже сутеніло, коли виявлено чисельну ворожу колону, що заходила в тил лівого крила позиції 7-го полку. Становище починало ставати загрозливим. Курінь 9-го полку, що був по другому боці залізниці, не міг бачитн ту колону, бо обабіч залізниці тягнувся ліс, а Синій полк не мав свіжої резерви, щоб ліквідувати обхідну ворожу колону. Щоб запобігти оточенню, полк. Вишнівський, зручно маневруючи, відступив до с. Жолоби. Після відступу Синього полку, большевики жорстоко розправилися з мешканцями с. Кислицьке за їхню прихильність до "петлюровців".

Здобуття станції Вапнярка — 26-го червня 1919 р.

Зранку другого дня стало відомим, що минулої ночі партизанський відділ Павловського заскочив червоних несподіваною атакою із ходу й вони панічно залишили Кислнцьке. Невгомонний полк. Вншнівський негайно підняв полк, рушив на Кислицьке й обсадив його. У той час 3-тя дивізія, згідно з наказом Комдива, відступила з району Томпшпіль — Комаргород до району сіл: Ружнатівка — Антонівка — Русава Мала й Велика для відпочинку й перегрупування. 7-ий Синій полк перейшов до с.с. Мала й Велика Русава. В бою за Кислицьке 7-ий полк втратив пораненими двох старшин, 18 козаків і забито двоє коней.

Останні наші бої ще раз ствердили, що сили 3-ої дивізії були за слабі в порівнянні з ворожими, щоб здобути "Вапнярську фортецю" фронтовою атакою. Тактичних успіхів можна було надалі осягнути лише обхідними рухами, ударами по тилах ворога й по залізничному його сполученню з Одесою. Такі думки постали в мене, коли 3-я дивізія була перед "порогом" ст. Вапнярка. На 25-го літня 1919 р., 3-я дивізія зайняла вихідне становище, пересунувшись головними своїми силами на лінію фронту: сіл Вапнярка — Кислнцьке — м. Томашпіль — м. Комаргород.

На другий день, 26-го літня, зранку, відновилися бої 3-ої дивізії за здобуття станції Вапнярка й її найближчих околиць. Ці бої мали бути рішального характеру: або ми переможемо, або большевики змусять нас до відступу. В останньому випадку, захоплення нами Вапнярського залізничого вузла вийшло б поза межі наших побожних бажань, а реальною дійсністю був би все дальший відступ 3-ої дивізії, щоб рятувати її від знищення відірванням від ворога…

Того дня большевики займали станцію Вапнярка і села: Цапівка, Колодника, Антопіль, Савчино та Нетребівка. З Одеси знову прнйшло до ст. Вапнярка підсилення червоним. У зв'язку з цим, згідно з наказом, 9-й Стрілецький полк мав наступати в напрямку на с.с. Цапівка — Колодника — ст. Вапнярка; 7-ий Синій полк — на с. Антопіль — м. Марківка; 8-ий Чорноморський — на с.с. Теклівка — Савчино — Нетребівка. Завданням 9-го полку було захоплення станції Вапнярка, а інші частини дивізії мали допомогти стрільцям обхідним маневром із заходу.

Після цілоденного бою, 9 полк вибивав червоних із с. Цапівка й займає с. Колодянка. Відступивши до станції Вапнярка, ворог, зміцнений резервою, завзято борониться і наступ Стрільців загальмовано.

7-ий полк розпочав бойову акцію біля 9-ої год. ранку. Бій затягувався. Давалася відчути перевага ворожого гарматного огню. Раптом небо заволоклося чорними хмарами й розпочалася злива. Ворог зменшив свій огонь. Скориставши з цього, полк. Вишнівський приспішив темп наступу. Сильний різкий вітер несе рясний дощ у напрямку Синіх. Не спиняючись, Сині дійшли до с. Антопіль і не затримуючись, заатакували село. Антопіль здобуто. Переслідуючи ворога, полк. Випшівський не дав червоним опам'ятатися й захоплює с. Марківка. Червоні спішно відступили до села Антонінва. Нашими трофеями були полонені, одна гармата, два бомбомети, тягарівка й дві польові кухні. Видно, ворогові було дуже спішно, коли все це добро він покинув напризволяще.

Чорноморці виконали своє завдання рівнож добре, але втрати їхні були значно більші ніж Синіх. Назагал втрати 7-го і 8-го полків, на протязі майже цілоденного бою, були: до 300 вояків забито й поранено, між ними 10 старшин.

Перебуваючи в с. Марківка, к-ир 7-ого Синього полку одержав донесення від свого начальника команди розвідачів, що село Вербове вільне від ворога; на ст. Вапнярка ворожа резерва; на північний захід від ст. Вапнярка позиція червоних проти 9-ого Стрілецького полку; один броневик курсує поміж ст. Вапнярка і селом Крижопіль.

Село Вербове прилягає до залізниці Вапнярка — Одеса і розкидане на пагірках, на віддалі трьох кілометрів від ст. Вапнярка. Полк. Вишнівський рішив використати помилку червоних (брак сторожової охорони в с. Вербове), щоб допомогти 9-му Стрілецькому полкові. Передавши Марківку під охорону Чорноморців, К-ир Синіх зручним, але ризнковннм маневром, займав село Вербове, непомітно для ворога, забезпечує себе одним куренем з півдня, один залишає в резерві, а командирові 1-го куреня, видатному старшині, сотн. С. Довгалеві, наказує підійти, маскуючись балкою, до залізничної лінії між Вапняркою й Крнжополем, пересікти її й розгорнутою лавою заатакувати станцію Вапнярка з півдня. Між Вербовим і залізницею курінь сот. Довгаля заскочив заставу червоних, яка, відстрілюючися, швидко відступила в напрямі залізниці. Змусивши її до дальшого відступу, сот. Довгаль рушив лавою в наступі на станцію Вапнярка. На віддалі біля одного кілометра від станції, Перший курінь обсадив залізничний переїзд і розпочав інтенсивний обстріл станції Вапнярка двома кулеметами, викликавши велике замітання-метушню серед чераоиоармійців на станції. Наблизившись до станції на віддаль 200–300 метрів. лави сот. Довгаля опинилися в безпосередньому тилу червоної частини, що тримала фронт проти наступаючого 9-ого Стрілецького полку. Рушничний та кулеметний огонь Синіх по станції з тилу червоних був для них "громом із ясного неба". Загальне збентження й панічну метушню ще збільшив сот. Шура-Бура своїми стрільнами, що почали вибухати над станцією. Два бронепотяги червоних біля села Крижопіль почали спішно відходити; один із них чомусь застряг, а другий, відійшовши до станції Крижопіль, відкрив звідтіля гарматний огонь. Большевицька залога ст. Вапнярка (резерви), після короткої спроби боронитися, рятується втечею як хто може; дехто з червоноармійців, обертаючись, стріляв на ходу. До них приєднуються ті лави червоних, що боронили Вапнярку від наступаючого куреня 9-ого Стрілецького полку. Всі вонн тікають уздовж залізниці на м. Христннівка. Нарешті Вапнярський залізничний вузол у наших руках. Крім невеликої кількости полонених, ми здобули чимало різного військового й залізничного майна. Стрільці 9-ого полку, почувши стрілянину в тилу червоних і крики "Слава!", заатакували станцію з північного заходу, але коли заспані Стрільці дійшли до станції Вапнярка, вона була вже в руках 7-го Синього полку. Вже добре стемніло, коли сот. Довгаль, з наказу полк. Вншнівського, передав станцію Стрільцям і повернув з 1-им куренем до свого полку в с. Вербове. Честь захоплення Вапнярського залізничного вузла впершу чергу належить полк. Вишнівському, за ініціативний відважний і ризикований маневр і атаку з тилу ворога й к-ру куреня 9-ого Стрілецького полку, полк. Чмілеві, за витривалість у наступі серед лісистої місцевости.

Отаман Ю. Тютюник, із своєю бойовою групою й 2-ою дивізією от. Божка, розпочав наступ на Жмеринку. Решта 9-го полку що була в районі ст. Рахни, підходила форсовним маршем до району станції Вапнярка. Передбачаючи тяжкі бої за удержання важливого залізничного вузла в своєму посіданні, дивізію зосереджено в цьому районі.