Розділ «Додатки»

Уклали Юрко ЮЗИЧ і Роман КОВАЛЬ

Р. Коваль, Ю. Юзич, М.Лазарович. Біографії вояків, яких згадує Михайло Горбовий

АНДРЕЯС (АНДРЕАС) Михайло (1892, м. Перемишль, нині Польща -14.08.1916, с. Потутори, нині Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Вістовий 1-ї скорострільної сотні Легіону Українських січових стрільців. Загинув геройською смертю в рукопашному бою з москалями. Маючи лише два скоростріли, відділ Федя Черника затримав ворожий наступ, щоб надати можливість 1 — му куреню УСС організовано відступити в напрямку Потуторів. Полягла майже вся обслуга скорострілів, зокрема вістун Михайло Андреяс, стрільці Юра Сорич, Михайло Чабан, Лука Тимочко, Дем'янчук. Врятуватися вдалося лише стрільцеві Голоду, десятнику Купрянцю та хорунжому Федорові Чернику, які прорвалися крізь вороже оточення.

БАЗИЛЕВИЧ Анатоль (1887 — 26.11.1940, с. Вікторів, нині Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). Військовий капелан; духівник Вишколу УСС, священик І бригади УСС Української галицької армії (1919). Висвячений 1911 року. Учасник Листопадового зриву (1918). Використовував знайомства з визначними особами ще з австрійського війська на користь українській справі. Був у приязних стосунках з Василем Вишиваним. Брав участь у боях за Львів і перейшов з українським військом за Збруч. Дійшов з армією до "чотирикутника смерті". Вернувшись до Галичини, був парохом у Живачеві, Поточиськах біля Городенки та у Вікторові. Підтримував зв'язки з українським підпіллям. На його могилу революціонери поклали вінок з написом: "Від тих, що Тебе розуміли". За інформацією П. Арсенича, А. Базилевич помер 26 вересня 1940 р.

БАЧИНСЬКИЙ Василь (крипт.: Б.; В. Б.; 1892, с. Довжанка, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — ?). Військовий і громадський діяч, журналіст; командир 2-го (Тернопільського) куреня 1 — го Подільського полку імені С. Петлюри, редактор часописів "Подільський голос" (м. Тернопіль, 1928–1930), "Народна освіта" (м. Львів), "Народна справа" (Львів, 1938, 1939); військове звання — сотник УГА.

Співорганізатор "Підпільного братства" в Тернополі та "Подільського братства". Автор спогадів, зокрема і про отамана Марусю Соколовську. Автор статті "Преса ЗУНР в 1918 — 19 pp.", в якій характеризує 33 часописи, що виходили в 17 містах Галичини. Написав серію книг "Рідне слово" (видавець І. Тиктор), зокрема "Україна рве кайдани" (у двадцятиліття української революції)" (Львів, 1937), "Генерал Мирон Тарнавський, начальний Вожд УГА" (Львів, 1938), "Народний трибун. Життя і праця доктора Євгена Олесницького" (Львів, 1938). Під час Другої світової війни емігрував. 1947 року разом з іншими відновив діяльність УНДО за кордоном, був її провідним діячем. Остання відома його публікація "Завваги до Чортківської офензиви: справлення і доповнення" (Вісті Братства колишніх вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1953. — Ч. 9 — 10). Помер на еміграції.

БАЧИНСЬКИЙ Леонід Васильович (28.02.1896, м. Катеринослав, нині м. Дніпропетровськ — 25.06.1989, м. Бавнд-Брук, США). Військовий, громадський і освітній діяч; в. о. товариша військового міністра УНР (1917), урядовець для спеціальних доручень уряду УНР, член Ради УНР; військове звання — сотник Армії УНР.

Закінчив Київський університет Св. Володимира (1918). Воював у лавах куреня Червоних гайдамаків коша Слобідської України (01. - 02.1918). Комендант потяга, на якому було евакуйовано уряд УНР. Входив до складу урядової місії, яка з'ясовувала стан інтернованого українського вояцтва в таборах у Каліші, Пікуличах, Олександрові-Куявському, Ланцуті, Вадовицях та ін. Дійсний член НТШ (1923). Асистент кафедри зоології Українського державного університету в м. Кам'янці-Подільському (1920), директор гімназії в с. Лука поблизу Самбора (1922–1923), професор Торговельної академії (1923–1925), вчитель гімназії в Ужгороді (1925–1929). Будівничий Закарпатського Пласту. Директор і викладач Жіночого інституту в Перемишлі (1929–1932), директор комерційної школи в м. Ярославі (1939–1944). Засновник музею "Стривігор" у Перемишлі та музею в Ярославі. Директор Української гімназії в Гайденау (Німеччина). Редактор журналів "Життя в природі", "Наш шлях", "Світло", "Світ дитини", "Молоде життя", "Український голос", "Книжка", "Сільський світ", "Подкарпатская Русь", "Учитель", "Сеніорська ватра", "Молода Україна", "Український пласт", "Пластовий шлях". Засновник пластового видавництва "Ватра", видавець бібліографічного "Покажчика української преси поза межами України". Засновник і директор Пластового музею-архіву в Клівленді (1952–1977). Курінний 1-го Пластового сеніорського куреня імені С. Тисовського, членом-засновником якого був М. Горбовий. Пластові псевдоніми "Вуйко Квак" та "Примружене Око". Віддав Українському Пласту 70 років життя. За пластову діяльність нагороджений пластовими відзнаками, орденом Св. Юрія у сріблі та Золотим хрестом заслуги.

Автор багатьох видань та спогадів.

БІЛЕЦЬКИЙ І. Обозний Косівського коша Січових стрільців (з 2.08.1914). Білецький Іван був підсудним на процесі Степана Федака (23.10–18.11.1922), але виправданий за браком доказів.

БІЛОЗОР Володимир (24.11.1890, м. Львів — 17.10.1969, м. Мурестоун, Нью-Джерсі, США). Військовий лікар, громадський діяч; лікар-четар 1-ї сотні 1-го полку УСС (до 1.06.1916), курінний (06.1915 — весна 1916), полковий лікар УСС (до 10.1916), лікар Коша УСС (до

11.1918), начальний лікар IV бригади УГА (11.1918), начальник шпиталю І корпусу УГА (1918; м. Вінниця, 1919), шкільний лікар Коломийської гімназії (1926–1933), начальник медично-санітарного відділу Військової управи дивізії СС "Галичина" (04.1943–1945); військові звання — четар УСС, сотник УГА.

Закінчивши львівську гімназію, вступив на медичний факультет Львівського університету, звідки 1912 року був виключений як учасник боротьби за український університет. Подальші медичні студії продовжував у Відні, а закінчив у Празі (1915). В УСС із жовтня 1914 року. Учасник боїв на Маківці, Лисоні та під Потуторами. Входив до першого штабу Ордену залізної остроги як Малий комтур. 1920 року працював лікарем у Жовкві, згодом лікарем у "Касі хворих" у Коломиї (до 1942). Засновник Українського гігієнічного товариства. Співзасновник філії Українського лікарського товариства. Заснував і утримував у Коломиї амбулаторію для незаможних селян і робітників. Співпрацював з УВО й ОУН. Від 1944 р. — у Німеччині. У повоєнні роки — лікар у таборах переміщених осіб у Німеччині (м. Норбаєрн і м. Ділінґенґ). 1949 року емігрував до США. У Філадельфії працював лікарем-резидентом шпиталю для хронічно хворих (до 1958) та в українських комбатантських і пластових організаціях української діаспори. Одружений з медсестрою УГА Марією Фединською. Мав трьох дочок. Автор спогадів та медико-історичних нарисів. Похований на Українському православному цвинтарі у Баввд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США). Тіло було покрите червоною китайкою.

БУЖОР Іван (? Буковина —?). Військовий діяч; командант (командир) Гуцульської сотні УСС (1917), військове звання — поручник австро-угорської армії. Завдяки заходам Коша УСС відряджений як четар до Гуцульської сотні Легіону УСС із 41-го (чернівецького) пішого полку наприкінці 1916 року. Після загибелі команданта Гуцульської сотні О. Левицького (23.03.1917) очолив сотню. Під час походу УСС до Збруча, який пролягав із Конюхів до Бурдяківців на Борщівщині, Гуцульська сотня під його командою йшла серед інших частин в авангарді 55-ї австрійської дивізії. "Не зжився зі стрілецтвом, не пізнав їхньої душі" (М. Горбовий). Не плутати з Миколою Бужором, одним з найкращих старшин УСС.

БУКШОВАНИЙ Осип Іванович (псевд. О. ІВАНОВИЧ) (1.06.1890, с. Жаб'є-Ільці Косівського пов., нині смт Верховина Івано-Франківської обл. — 8.12.1937, о. Соловки, РСФСР). Військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець; командант сотні УСС, командант Легіону УСС (осінь 1918), командир ударної групи "Схід" Галицької армії, І бригади УСС Галицької армії, член Закордонного бюро ЦК КП(б)У (1922–1926), член ЦК партії "Сельроб" (1927); військове звання — поручник австро-угорської армії.

Закінчив Коломийську гімназію (1908) і Львівську політехніку (1914). В УСС із серпня 1914 року. Брав участь у карпатських кампаніях. 29 травня 1915 р. у Лісовичах на Болехівщині був поранений, потрапив до російського полону. Опинився в таборі військовополонених у м. Ташкенті (тепер Узбекистан), звідки разом з Володимиром Свідерським утік до Персії. Воював на боці курдів проти англійців і росіян, потім у Месопотамії на боці держав Центрального союзу. Очолював кількатисячний загін курдів. За хоробрість нагороджений німецьким Залізним хрестом і Турецьким півмісяцем.

Наприкінці 1916 р. повернувся в УСС і знову очолив сотню. Брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp. Учасник Чортківської офензиви. 19 червня 1919 р. на північ від Бережан неподалік с. Гиновичі був поранений. Разом з УГА перейшов за Збруч. На поч. 1920 р. у складі УГА перейшов до Красної армії. Брав участь у боях проти поляків. 1920 року його як старшину УГА вивезли до Росії, але згодом звільнили. У 1922–1926 pp. жив у Харкові. Делегат Другого з'їзду КПЗУ (1925). Проводив нелегальну комуністичну роботу в Польщі, Австрії, Німеччині та Румунії. Працював у Львові в редакції газети "Наше слово", "Сельробедність". За участь у КПЗУ і "шпигунство на користь СССР" 6 разів сидів у польських в'язницях. Рятуючись від переслідування поляків, виїхав до УССР. У травні 1933 р. арештований в СССР і засланий на Соловецькі острови. Розстріляний з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції. Реабілітований.

ВАХНЯНИН Остап Іванович (25.03.1890, м. Стрий, нині Львівської обл. — 31.08.1924, Ужгород). Військовий і громадський діяч, педагог; військове звання — хорунжий УСС.

Син професора гімназії. Закінчив Львівський університет (1914). Член стрілецького куреня при товаристві "Сокіл-Батько" (з осені 1913). Викладач гімназії у Львові. В УСС із 1914 року. Тимчасово звільнений від військової служби і відряджений для ведення освітньої праці на Волинь (осінь 1916 — поч. 1918).

Як представник стрілецької гімназії став членом Волинської української шкільної ради. Відряджений до складу культурно-освітньої станиці, що діяла при Міністерстві внутрішніх справ УНР (1918). Брав участь в українсько-польській війні (1918). Вчителював у м. Вінниці. З Українською республіканською капелою Олександра Кошиця гастролював у Європі (1919). Влітку 1920 р. приїхав з частиною капели в Закарпаття і оселився в Ужгороді. Актор і співак "Руського театру" Товариства "Просвіта" в Ужгороді під проводом М. Садовського (з 1.09.1921). Від 10.09.1922 р. — професор ужгородської гімназії, викладав українську та німецьку мови. Засновник осередку Пласту (7.02.1923). Організував хор, театральний гурток, редагував часопис "Пластун". Здобув велику любов молоді. Автор пластових видань: "Пласт" (1923), "Пластовий календар", "Пластовим шляхом за красою життя" (1924). Трагічно загинув. Очевидці твердили: "Такого величавого похорону в Ужгороді не було. Хоч ішов дощ і далека дорога зі шпиталю до місця вічного спокою, але все українське громадянство, багато чужих людей, всі пластуни Ужгорода, багато представників пластових відділів із провінції прийшло і приїхало сказати йому останнє "прощай". Його іменем названо курінь старших пластунів у Празі (вихованцями якого стало чимало відомих діячів, зокрема Олег Кандиба та Михайло Сорока), а також 50-й Ремісничий курінь пластового юнацтва у Львові. Навесні 1925 року перепохований на Личаківському кладовищі у Львові.