Розділ «Додатки»

ВИШИВАНИЙ Василь (Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен, нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen) (10.02.1895, м. Пула, півострів Істрія, нині Хорватія — 18.08.1948, Київ). Військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог); військове звання — полковник австро-угорської армії (Легіону УСС).

Походив з австрійського імператорського роду Габсбургів. Вважався одним з неофіційних претендентів на український трон у разі проголошення монархії — хоча він сам офіційно ніколи не висловлював намірів бути українським монархом. Уславився військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України та любов'ю до нього українських вояків. Автор збірки віршів "Минають дні" (1921). Арештований СМЕРШем 26 серпня 1947 року. На слідстві поводився гідно. Загинув у Лук'янівській в'язниці. Ймовірно, похований на Лук'янівському кладовищі м. Києва.

ВОЄВЩКА Ярослав (5.03.1882, с. Петранці Калуського пов., нині с. Петранка Рожнятівського p-ну Івано-Франківської обл. — 30.03.1920, село Піщанка, нині Балтського p-ну Одеської обл.). Військовий діяч, правник; командир 1-го гарматного полку бригади УСС Галицької армії (з кін. грудня 1918); військові звання — лейтенант австро-угорської армії (четар УСС), отаман УГА.

Народився у родині священика. Закінчив Академічну гімназію у Львові, навчався у Львівському університеті. 1910 року закінчив Карловий університет (Прага). Доктор права. Працював адвокатом у м. Чортків. Активний учасник сокільсько-січового руху. В роки Першої світової війни — старшина артилерії австро-угорської армії на російському фронті. Восени 1918 сформував і очолив гарматний полк у складі 1 — ї бригади УСС Української галицької армії. Відзначився у боях на польському, більшовицькому, денікінському фронтах. У період перебування УГА у складі Червоної армії вбитий більшовицьким комісаром М. Габукашвілі. Над убивцею стрільці вчинили самосуд.

ВОЗЬНИЙ. Січовий стрілець. Очевидно, йдеться про стрільця сотні Осипа Семенюка. В Легіоні з 1914 р. Поранений під час бою на г. Лисій у Карпатах 19 жовтня 1914 року. Потрапив у полон.

ВОЛОШИН Михайло Іванович (5.05.1877, село Ролів, нині Дрогобицького p-ну Львівської обл. — 29.07.1943, Львів). Військовий і громадсько-політичний діяч, адвокат, музикознавець; диригент хору (1903–1913), член управи "Сокола-Батька" та Української бойової управи, командант куреня УСС (1914), командант Збірної станиці УСС у Львові (1915–1918), віце-президент Союзу українських адвокатів (1923–1939), член ЦК УНДО (1925–1939); військове звання — майор австро-угорської армії.

Навчався у Вищому музичному інституті (Львів, 1903, 1904). Закінчив юридичний факультет Віденського університету (1906). Організатор Шевченківських концертів (1900–1913). 1913 року відкрив адвокатську контору у Львові. Співорганізатор "Колегії оборонців" (1919), трансформованої 1923 року в Союз українських адвокатів.

ГАВРИЛ КО Михайло Омелянович (5.10.1882, Козацькі хутори поблизу с. Рунівщина Полтавської губ., нині с. Козацькі хутори Полтавського р-ну Полтавської обл. — осінь 1920, м. Конотоп, нині Сумської обл.). Громадський і військовий діяч, різьбяр, художник, скульптор, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914), командант піонерського відділу (1915), командант Ковельського комісаріату УСС, начальник команди зв'язку 3-го полку 1 — ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (1918); начальник штабу Сірої дивізії (кін. 1918), повстанський отаман (осінь 1920); військові звання — четар УСС, хорунжий Армії УНР.

Народився у старокозацькій родині. Учасник революційного підпілля. Член РУП та УСДРП. 1905 року за дорученням РУП виїхав до Львова, звідки вертався до України, напевно, з нелегальною літературою. На кордоні затриманий. Сидів півроку у в'язниці, з якої втік. Тривалий час перебував на нелегальному становищі на Полтавщині та Київщині. Після закінчення 1904 року Миргородської художньо-промислової школи (викладач Опанас Сластьон) навчався у Петербурзькому училищі технічного малювання (1904–1905). Від 1907 р. за фінансової підтримки НТШ здобував освіту у Краківській академії мистецтв, яку закінчив 1912 року (майстерня К. Ляшки). Стажувався у скульптора Е. Бурделя (Париж). У творчості дотримувався реалізму народницько-романтичного напряму. Основна тема — шевченкіана. Учасник чотирьох конкурсів на проект пам'ятника Тарасові Шевченку для Києва (1910 р. — 1 — ша премія). Підпоручник Микола Бутович називав його "романтиком і трохи Дон Кіхотом". Працював у студентських та стрілецьких організаціях Львова.

Разом з Володимиром Старосольським, Іваном Чмолою та Оленою Степанів входив до складу комітету, який очолив об'єднані в березні 1914 р. січові товариства. Належав до СВУ (1914). Вступив до 1-ї сотні УСС. На початку війни — відпоручник СВУ в таборах для російських полонених — вояків-українців (зокрема, у Фрайштадтському таборі). У травні 1915 р. відійшов на фронт. Брав участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Настасовом, над Золотою Липою і Стрипою. Активний член Пресової кватири УСС, художник та скульптор. Популярний серед УСС. Про його перебування в рядах УССтрільців було відомо київській царській поліції, яка згадує про нього у записці "Об украинском движении за 1914–1916 годы". В 1916–1917 pp. — комісар УСС на Волині, де передусім займався організаціею українського шкільництва (разом з Дмитром Вітовським і четарем М. Саевичем). За УНР брав активну участь у громадському житті. Служив у залізничній охороні Конотопсько-Бахмацького району (1918). Спорудив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Омеляна Гаврилка, П. Пищимухи, чимало медальйонів, зокрема із зображенням князя Святослава та рельєф-медальйон і бюст Тараса Шевченка для Полтавського театру (1920), низку композицій, а саме: "Сироти", "Козак і дівчина", "Ганнуся", "Жіночий портрет", "Бандурист", "Козак на коні", "Воля" та інші. 1909 року у Кракові видав поетичну збірку "На румовищах". Окремі його роботи зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї та Одеському історико-краєзнавчому музеї. Микола Бутович писав про нього: "Запальний, великий патріот хорунжий-романтик Михайло Гаврилко… Він також був у партизанці, а загинув у печі локомотиви, куди його вкинули большевики живим, і він там згорів".

ГАВРИШ Михайло. Старший десятник австро-угорської армії, інструктор Косівського коша Січових стрільців (2.08.1914), підстаршина Гуцульської сотні УСС (1915).

ГАЛУЩИНСЬКИЙ Михайло Миколайович (26.09.1878, с. Звиняч Чортківського пов., нині Чортківського p-ну Тернопільської обл. — 25.09.1931, Львів). Громадсько-політичний, освітній та військовий діяч; директор гімназії "Рідна школа" (м. Рогатин, 1910–1914), командант Легіону УСС (до 14.03.1915), референт УСС при командуванні австро-угорської армії (із сер. 1915), голова "Просвіти" (м. Львів, 1923–1931), сенатор і віце-президент польського сенату (1928–1930).

Народився в родині священика. Закінчив гімназію у Тернополі. Навчався на філософських факультетах Львівського (1898–1900) і Віденського (1900–1901) університетів. Очолював "Академічну громаду" у Львові та "Січ" у Відні.

Разом з В. Старосольським, А. Крушельницьким, С. Горуком, Л. Цегельським видавав перший студентський журнал "Молода Україна", який пропагував ідею Української держави. Визначний організатор гімназійної освіти в Галичині. Викладав у гімназіях Львова (1901–1904) і Золочева, заснував і керував філію товариства "Січ". Керував Вишколом Легіону на Закарпатті, перші бої УСС проходили під керівництвом М. Галущинського. Надалі виконував функції референта при австрійській команді генерала Петера Гофмана, який здійснював контроль над УСС. Учасник Листопадового зриву 1918 р. уЛьвові. В 1921–1924 pp. — професор Українського таємного університету. В 1925 р. — один із співзасновників Українського національно-демократичного об'єднання. Видавець журналу "Життя і знання". Автор багатьох досліджень, а також мемуарів "З Українськими Січовими Стрільцями" (Львів, 1934).

Похований на Личаківському кладовищі у м. Львові.

ГЕРАСИМ'ЮК. Десятник австро-угорської армії, четар Прокуравської чети Косівського коша Січових стрільців (08.1914).

ГІРНЯК Никифор Йосипович (23.07.1885, село Струсів, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. — 4.03.1962, м. Кліфтон, СІЛА). Військовий і освітній діяч, командант сотні УСС (1914), командант Коша УСС (14.3.1915 — 1.11.1918), командант Тернопільської військової округи (1918), мобілізаційний референт військового міністерства ЗУНР (1919), начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генштабу Армії УНР (осінь 1919); військові звання — сотник УСС, отаман УГА.

Брат актора й режисера Йосипа Гірняка, отця Юстина Гірняка і професора хімії та математики Юліяна Гірняка. Закінчив гімназію в м. Коломиї (1905) та Львівський університет (1910). Учитель гімназії "Рідна школа" в м. Рогатині (09.1910–1914). Працював у "Просвіті", "Учительській громаді", "Педагогічному товаристві", пропагував ідеї товариства "Відродження". Організатор першого пластового гуртка в рогатинській гімназії (1913). В УСС служили і два рідні брати — Йосип та Володимир. Активний учасник Листопадового зриву в Галичині (1918). У середині жовтня 1918 р. делегований від УСС до складу Українського гетьманського військового комісаріату, що діяв у Львові. Учасник українсько-польської війни 1918–1919 років. У грудні 1919 р. очолював ревком УГА у Вінниці, брав участь у створенні ЧУТА. З кінця 1920 р. — інспектор шкільної секції при Київському губернському комісаріаті народної освіти. 1922 року повернувся до Тернополя, де працював директором дівочої гімназії "Рідна школа" (1922–1939). Засновник гімназійного 32-го Пластового куреня юначок ім. О. Пчілки. Командант 6-ї Подільської пластової округи. Разом із М. Горбовим — член-засновник 1 пластового сеніорського куреня ім. Степана Тисовського (від квітня 1930). Пластовий псевдонім "Незламний Граб". За українську діяльність переслідувався польською владою. З приходом більшовиків у 1939 р. переїхав до Сянока, де працював інспектором народних шкіл Сяноцької округи, а відтак шкільним референтом УЦК у Кракові (1940–1941). Організаційний референт УНО в Берліні (січень — вересень 1941). 1944 року переїхав до Відня, де очолював Українську гімназію, згодом вчителював у Лінці (1944–1945). Крайовий комендант Пласту в Австрії (1945–1947). Учитель гімназії в Міттенвальді, Німеччина (1947 — 11.1949). Восени 1949 р. переїхав до США, де організував і очолив видавничий коопертив "Червона Калина". Вчителював в українських школах. Голова Братства УСС. Автор численних публікацій з історії Визвольних змагань, зокрема монографій "Організація і духовний зріст Українських Січових Стрільців" (Філадельфія, 1955), "Останній акт трагедії Української Галицької Армії" (Нью-Йорк, 1958), "Полковник Василь Вишиваний" (Вінніпег, 1965).

ГЛУШКО Степан (1893, м. Джурів Снятинського пов., нині Снятинського p-ну Івано-Франківської обл. — після 16.12.1935). Військовий діяч, учитель; командант чети УСС, військові звання — четар австро-угорської армії, підполковник Армії УНР. Студент Чернівецького університету. В УСС із 1914 року. Учасник багатьох боїв у Карпатах і на горі Лисоні. Відзначений медаллю "За хоробрість". Як підхорунжий 1 — го куреня УСС взимку

1916 р. закінчив старшинську школу біля с. Славятин (нині Бережанський р-н Тернопільської обл.). 16 вересня 1916 р. поранений на Диких Ланах. Член комісаріату УСС у Кам'янці-Подільському для допомоги в організації шкільництва та заснуванні інших культурно-освітніх установ, а також для захисту інтересів населення. Після війни працював учителем та директором Української приватної жіночої гімназії в м. Станіславі. Емігрував до США.