Помимо сильної гарячки, відчувався страшний біль. Всі пороздягалися, навіть із сорочок, та й це не помагало. Пригорщами згорталося з тіла оту погань. Деколи хтось зітхав. Та тут підходив коридорний стійковий під двері й кричав:
— Ти бендзєш ціхо, кабане, єден з другім?! Он пшишедл тутай спєваць еще…
Для скріплення цеї загрози зривалися зі своїх ліжок бандити-"команданти" й періщили куди попало канчуками, палицями, ремінями, лаючи найогидливішими словами, а все за те, що ми їм не давали спати… І так цілу ніч.
Ледве діждалися ми того ранку. Ми рішили голоситися до лікарських оглядин. Пішли самі тяжче побиті, яких було звиж 40. Казали нам бандити, що краще не йти до лікаря, бо не виплатиться. Але ми, не знаючи, в чім діло, пішли.
Лікар — якийсь підпоручник. На жаль, годі було довідатися його назвиська, хоч як допитувалися. Помічником був той сам "старши жолнєж", який бив нас дротянкою на коридорі. Лише тут був без опаски. Скинув її з ока, щоб не так пізнати. Та хто б його не пізнав?..
Увійшло нас кількох. Лікар починає з нас кепкувати злобно:
— А моє шановане. Чем моґем служиць?..
Коли котрийсь там сказав, що приходимо до лікарських оглядин, бо нас сильно побили, він зачав кричати, що то неправда, що тут не б'ють нікого, а навпаки, дуже радо "витають".
Пригадую, як приступає до лікаря Танасій Шкрібляк з Яблониці, роздягнений зовсім. Тіло ціле в синцях, шкіра трісла від удару, нога спухла, окровавлена. Показує він її лікареві.
— Що ти з таким пустим до мене приходиш? — кричить він, регочучи. — Чорт знає, що ви собі там поробили, і тепер до мене приходиш? Та я зараз скажу й на другій нозі так назначити.
Підходить другий, Василь Дрислюк з Голов. Показує повибивані зуби. Ясна ще й донині крівавлять. Відкрив рот. Лікар подивився і до нього:
— Ти що мені такий аборт показуєш! Зараз скажу замкнути тебе до темниці, то там тобі до решти повибивають. Тоді знатимеш, як мені тут докучати дурницями!
За тим підходить другий, третій, десятий, оден від другого дужче побитий. А кождому обірветься від "лікаря" якась лайка та загроза темницею. Вкінці забагато йому було й цього і став на всіх кричати:
— То ви, медведі полонинські, прийшли в таке велике, панське місто і не знаєте, як поводитися навіть? Певно, цілу ніч билися між собою і тепер приходите ще дурити мене? Зараз вас усіх шляк трафить!
На таке декотрі, навіть не "бадані", стали вимикатися з канцелярії. Тепер я роздягнувся зі свого дрантя (підчас биття вся одіж була пірвана на куски) і підступаю до нього. Але який уже був той "лікар", то, як побачив моє тіло в синяках, ранах, опухле, не міг уже так цинічно ставитися й до мене та лаяти. Лише запитав:
— А вас хто так спорядив?
Я, вказуючи на його помічника, сказав:
— Між іншими і цей "санітар". А решта — панове сержанти, яких назвиська ще, на жаль, не можу нині сказати.
— То було з ними не зачіпатися… — відповів пан "лікар".
На таке не відповів я нічого і відступив. Тоді він деяку рану зайодинував мені і ще кільком. Вкінці заповів ще раз, що, наколи лізтимемо йому в очі, скаже замкнути всіх до темниці. Та й без темниці ніхто вже не мав охоти йти до таких "оглядин" на посміховисько.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гуцули у Визвольній боротьбі» автора Горбовий М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „М. Горбовий. Рік 1920-й (Уривки зі споминів)“ на сторінці 7. Приємного читання.