Розділ «2. Становлення Давньої (Київської) Русі»

Осередками освіти стали церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та мистецтва. Одним із них був Києво-Печерський монастир, що його за правління Ярослава Мудрого заснували (виходець із м. Любеч на Чернігівщині) преподобні Антоній та Феодосій Печерські.

Антоній Печерський (983-1073). За князювання Володимира Святославича жив у печері на березі Дніпра. Після смерті князя перебував на Афоні, а під час правління Ярослава Мудрого знову поселився в печері. Згодом до нього приєдналися Феодосій і Никон. Печерний монастир навколо келії Антонія розрісся, тому він, прагнучи самотності, переселився на сусідню гору. Під час повстання киян проти князя Ізяслава Антоній перебрався до Чернігова, де розпочав будівництво ще одного монастиря. Після повернення на київський стіл Ізяслава Антоній знову прибув до Києва. Тут, на території Печерного монастиря, 1073 року він розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці. Помер на 90-му році життя. Мощі Антонія нині перебувають у Ближніх печерах Лаври. Канонізований православною церквою.

Феодосій Печерський (прибл. 1036-1074) - засновник Києво-Печерського монастиря. Народився у Василеві поблизу Києва (нині м. Васильків). У 1055-1056 рр. залишив родину і пішов до Києва, де став ченцем. Постриг здійснив з благословіння Антонія, перший його сподвижник - преподобний Никон. Феодосій був другим після Варлаама настоятелем Києво-Печерського монастиря (1062-1074). Він запровадив спільножитійний монастирський устав, запозичений з візантійського Студійського монастиря. Устав передбачав особливо суворі умови для ченців. Феодосій проводив велику релігійно-виховну діяльність. До його думки прислухався київський князь Ізяслав. Феодосій брав безпосередню участь у будівництві собору Успіння Пресвятої Богородиці й підірвався на важких роботах, що прискорило його смерть. Цьому ченцеві приписують авторство 11 творів, зокрема "Повчання про терпіння і смирення" і молитву "За всіх християн". Його мощі перебувають у Дальніх печерах Лаври. Канонізований православною церквою.

Для розбудови Києво-Печерського монастиря багато зробили такі видатні діячі православної церкви, як Никон, Варлаам, Микола Святоша та ін. Він був центром не тільки православ'я, а й літописання, мистецтва, медицини, уславився іменами Нестора Літописця, Іоанна, Симона, Аліпія. Агапіта, Григорія, Даміана і багатьох інших. Києво-Печерський монастир е чудовою пам'яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.

Цінними пам'ятками архітектури є і Софійський, Ірининський, Георгіївський, Михайлівський Золотоверхий монастирі. Останній став унікальним явищем історії та культури Київської Русі. Він був заснований на місці Дмитрівського монастиря 1108 року князем Святополком Ізяславичем. У 1108-1113 рр. на території монастиря споруджено Михайлівський Золотоверхий собор (ім'я Святополка після хрещення - Михайло). Його названо на честь архістратига Михаїла. Собор був однією з трьох церков Свято-Дмитрівського монастиря. Стіни його прикрашали унікальні фрески (картини, виконані на вогкій штукатурці водяними фарбами) й мозаїки (зображення з кольорових камінців та скла, закріплені цементом на стінах): "Євхаристія", "Стефан і Фаддей", фрески - сцени з "Благовіщення", мозаїка "ДмитроСолунський" - зображення постатей святих та ін. Головною святинею собору були мощі святої Варвари Великомучениці, привезені до Києва з Іліополіса, Царграда. Більшість святинь безслідно пропало після знищення собору в 1934-1935 рр. Відновлено Михайлівський Золотоверхий собор наприкінці 90-х років XX ст.

У монастирях засновували бібліотеки. При них були спеціальні майстерні, де переписували або перекладали з іноземних мов книги. Розвивалося й літописання. У Софії Київській укладено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр. Особливого розвитку літописання набуло в Києво-Печерській лаврі. Ігумена Іларіона вважають автором першого "Київського літописного зводу" 30-х років XI ст. "Слово про закон і благодать" він написав між 1037-1050 рр.

Уже в 60-х роках XI ст. Никон почав збирати матеріали для "Печерського літописного зводу", роботу над яким завершив приблизно 1073 року. У ньому вперше з'явилася хронологічна сітка. Цей звід використано при створенні "Початкового зводу" 1095 року, який став основою "Повісті минулих літ". Головний мотив твору - ідея незалежності давньоруської церкви від візантійської. Никон не лише продовжив літописні зводи, а й доопрацював їх, уніс нові сюжети.

У Печерському монастирі було створено "Житіє Антонія" і "Печерський літопис", автором якого вважають Нестора. Приблизно в 1111 р. Нестор завершив свою геніальну "Повість минулих літ" - "...мужні роздуми над історичними шляхами нашої вітчизни.

Нестор Літописець (прибл. 1055 - після 1113) - чернець Києво-Печерського монастиря, давньоруський історик, літописець, письменник. Був пострижений у ченці за ігумена Стефана (1074-1078) і ним же зведений у дияконський сан. Автор житій Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Обидва твори належать до кращих зразків давньоруської літератури. Найвідоміший твір Нестора "Повість минулих літ" - літописне зведення і водночас історико-літературний твір, який згодом було об'єднано з Київським і Волинським літописами під назвою "Літопис руський".

Славетною пам'яткою монументальної культової архітектури була Софія Київська. Свідок її будівництва митрополит Іларіон писав: "Церква дивна славна всем окручниным странам...". У соборі втілені досягнення візантійської та руської культур. Одні дослідники стверджують, що його будівництво почалося за князювання Ярослава Мудрого у 1036 р. на честь перемоги над печенігами, інші - ще за правління князя Володимира. Це була прямокутна споруда, з південного заходу та півдня оточена двома рядами відкритих аркових галерей. Собор мав 13 бань, укритих листовим свинцем. Центром композиції стало зображення Христа Вседержителя в головній бані. Мозаїка гармонійно поєднувалася з фресками. Однойменні храми були в Новгороді й Полоцьку.

Десятинна церква збудована в Києві протягом 988- 996 рр. Князь Володимир віддавав на її утримання десяту частину власних доходів. Звідси й назва храму (спершу це була церква Богородиці). Його зруйновано під час монголо-татарської навали. Десятинну церкву відновлено у 30-х роках XVII ст. завдяки Петру Могилі, а в 1828-1842 рр. споруджено її новий варіант за проектом архітектора В. Стасова. У 30-ті роки XX ст. більшовицька влада знищила храм. Храм Св. Спаса в Чернігові продовжував архітектурні традиції київської Десятинної церкви.

Унікальною була Успенська церква в Києво-Печерській лаврі (1073-1078). Вона слугувала зразком при будівництві соборів Московського Кремля. У цьому храмі було поховано багатьох видатних людей, зокрема 1091 р. сюди перенесли з печер мощі Феодосія Печерського. Поховані там останній київський князь Семен Олелькович і князь Костянтин Іванович Острозький, один з нащадків Данила Галицького. Знаходився в церкві і саркофаг Петра Могили. Загальна кількість похованих у храмі й навколо нього становить 120 осіб.

Значного розвитку на Русі досягли живопис і художнє різьблення. Так, мозаїки Софії Київської виконані зі смальти (скла) 177 кольорових відтінків. До наших днів дійшли і твори станкового живопису, переважно ікони. Серед них "Ярославська Оранта" (знаходиться в Москві), "Дмитро Солунський", "Свенська (або Печерська) Богоматір", "Борис і Гліб" та ін. Найвідомішим іконописцем був монах Києво-Печерського монастиря Аліпій. Навчав його іконописанню ігумен Никон (після 1084). Свої прибутки Аліпій ділив на три частини: на ікони, на милостиню злидарям і третину собі. Така відданість Богові була оцінена: "...игумен... постави его священником". Після смерті Аліпія канонізовано.

На високому рівні було декоративно-прикладне мистецтво. Цінувалися твори художнього ремесла, виготовлені в техніці черні, а також срібні окуття рогів тура, срібні браслети тощо. Крім виробництва прикрас із золота й срібла, розвивалося художнє литво металу, різьблення по каменю тощо.

Розвивалася на Русі й усна народна творчість, музична культура. Музика, танці супроводжували всі родинні, хліборобські та культові свята.

Були здобутки в медицині. Чернець Києво-Печерського монастиря Агапіт вилікував князя Володимира Мономаха. Чудовими лікарями були монахи цього монастиря Пімен і Даміан, Микола Святоша, Антоній і Феодосій Печерські. Микола Святоша заснував Микільський шпитальний монастир, а Феодосій відкрив у другій половині XI ст. лікарню в Києві.

Отже, з IX ст. по 30-ті роки ХП ст. Давня Русь започаткувала феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала зовнішня політика, використання надбань світової цивілізації, духовне й культурне відродження, пов'язане з прийняттям християнства, сприяли утвердженню Давньої Русі як однієї з провідних держав світу.