Розділ «2. Становлення Давньої (Київської) Русі»

Малом. Суворий порядок управління країною сприяв зміцненню її економічної могутності та посиленню Києва. Позитивно вплинуло на ці процеси і прийняття княгинею християнства під час візиту до Візантії. Ольга і раніше виявляла інтерес до християнства, спілкувалася з церковними пастирями і тоді вже переконалася у силі цього вчення. Візантійський патріарх став її наставником і хрестителем, а імператор Констянтин був присутній на хрещенні княгині. Ця поїздка сприяла зміцненню відносин між обома державами. Одночасно Ольга намагалась підтримувати зв'язки з іншими країнами. Оскільки її син Святослав весь час був у походах, то Ольга фактично правила Руссю до своєї смерті 11 липня 969 року. За її князювання Русь почала інтегруватися у політичну систему християнського світу. Серед язичників поширювалося і утверджувалося християнство.

Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часів князя Святослава.

Святослав Ігоревич

(Прибл. 931-972) - княжив у Києві з 964 р. Єдиний син Ігоря та Ольги. Після смерті батька перебував під регентством (тимчасове правління) матері. Ставши самостійним правителем, провів кілька походів з метою зміцнення Давньоруської держави, повернув до її складу племінне княжіння вятичів (964), у 965-968 рр., розгромив Хозарський каганат, який контролював північний і східний торгові шляхи, Волзьку Болгарію, здобув придунайські міста, змусив сусідні держави рахуватися з інтересами Київської Русі.

Святослав допоміг імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися там змусила Візантію нацькувати на нього печенігів. У 969 р., довідавшись про облогу Києва печенігами (з'явилися в давньоруських степах після падіння Хозарської держави), Святослав повернувся додому. Він посадив на київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі - Олега, в Новгороді - Володимира. Цим було започатковано державну реформу, внаслідок якої Київська Русь невдовзі стала володінням однієї князівської династії.

Успіхи Святослава стривожили візантійців, й імператор Іоанн Цимісхій (969-976) виступив проти нього. Святослав боронив не лише свої завоювання, а й честь руської землі. У літописі читаємо, що князь вів у бій своїх воїнів словами: "Станемо кріпко та не посоромимо землі руської...".

Згідно з мирною угодою між Святославом та Іоанном Київська держава відмовилася від претензій на візантійські володіння в Криму й на Дунаї. Візантія зі свого боку зобов'язалася безперешкодно пропустити русичів додому, забезпечивши їх продуктами харчування, а також підтримувати з ними дружні стосунки. Повертаючись до Києва, у 972 р. в битві з печенігами поблизу Дніпровських порогів Святослав загинув. Не останню роль у його смерті відіграла Візантія, для якої він навіть переможений становив серйозну небезпеку. Саме тому імператор нацькував на князя печенізького хана Курю.

Сміливий, лицар за вдачею, Святослав, за словами М. Гру шевського, "перший запорожець на київському престолі", ціле життя провів у війнах та походах. Саме він завершив об'єднання східнослов'янських земель в одній державі з центром у Києві. Однак утримати своїх завоювань йому не вдалося. Численні війни виснажили Русь, а встановлені Ольгою дипломатичні зв'язки з провідними християнськими державами було втрачено.

Після смерті Святослава між членами династії Рюриковичів почалися чвари. У цій боротьбі загинув Олег від руки свого брата Ярополка, а потім і сам Ярополк. Київським князем став Володимир Великий, який започаткував нову добу в історії Київської Русі, запровадивши християнство.

2.3. Запровадження християнства на Русі

За правління Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Відбулися якісні зміни в соціально-економічному розвитку, виникли нові міста, що підірвало родоплемінний поділ і сприяло формуванню єдиної державної території Київської Русі. На той час язичництво вже не відповідало вимогам феодалів, що зумовило офіційне запровадження наприкінці X ст. християнства за візантійським обрядом. Як державна релігія давньоруського феодального суспільства воно сприяло зміцненню великокнязівської влади.

Володимир Святославич (960-1015) - великий київський князь у 978-1015 рр. Позашлюбний син Святослава Ігоревича й рабині-ключниці його матері - Малуші. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні княжіння й союзи племен: хорватів і дулібів (981), в'ятичів (982), радимилів (984) та ін. Повернув загарбані Польщею руські землі, провів адміністративну реформу (прибл. 988), позбавивши влади місцеву племінну знать, замінивши її своїми сина ми-посадниками. Володимир запровадив новий правовий кодекс "Закон Земляний", провів військову реформу, замінивши "племінні" військові формування, які набиралися в порубіжних зі степом районах, зміцнив південні кордони, відкинувши від них печенігів, змусив відступити ятвятів.

За часів князювання Володимира в Русі розпочалося карбування золотих і срібних монет (златників і срібників). На них було зображено з одного боку Христа, з іншого - великого князя, який сидить на троні в царських відзнаках із хрестом у руці. Володимир запровадив на Русі християнство. Під час походу на Новгород, де повстав проти нього син Ярослав, раптово помер. Канонізований руською православною церквою.

Християнство з давніх-давен існувало в Криму. Протягом IX ст. воно поширилося і в Києві. Тут було багато християн серед княжої дружини, яка складала присягу в церкві Св. Іллі Пророка на Подолі, відомій з 945 р. Є дані й про те, що князі, які здійснювали походи на Крим і Малу Азію на початку IX ст., прийняли цю релігію. Крім того, у 864 р. християнською стала Болгарія, з якою Київська держава підтримувала тісні відносини. А за рік до цього солунські брати Кирило і Мефодій, "просветители языков славенских", започаткували слов'янську писемність, яка незабаром прийшла до Русі.

Прийняття християнства є найголовнішою заслугою князя Володимира. Хрещення Русі, яке за літописом датується 988 роком, та організація церкви були фактами великої культурної ваги. Володимир обрав саме християнство, збагнувши його глибину і духовність. За словами М. Гру-шевського, до нього приходили "...місіонарі ріжних релігій, намовляючи його кожний на свою віру: Болгари-маго-метани, "Німці от Рима", хозарські жиди...". Історичні джерела свідчать, що першими були посли від волзьких або камських болгар. Але князь відмовився від їхньої віри. Німецькі католики намагалися схилити його на свій бік. Відповідь Володимира була однозначною: "...ідіть назад; батьки наші не приймали Віри від Папи". Вислухавши іудеїв, він спитав, де їхня вітчизна. "В Єрусалимі, - відповіли проповідники, - але Бог у гніві Своєму розточив нас по землям чужим". "І ви, покарані Богом, насмілюєтесь повчати інших? - спитав Володимир. - Ми не хочемо, подібно до вас, втратити свою вітчизну". Після цього Володимир послав своїх людей у різні землі, щоб вони дізналися, який народ достойніше поклоняється Богу. Повернувшись, вони сказали: "...ми, пізнавши Віру Греків, не хочемо іншої". Останні вагання Володимира розвіяли старці та бояри: "Коли б Закон Грецький не був кращий від інших, то бабка твоя, Ольга, наймудріша за всіх, не прийняла б його".

Воїни Володимира прийняли хрещення у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці. Сам Володимир, за останніми дослідженнями, охрестився між 1 січня і 1 березня 988 року, враховуючи ту обставину, що тоді дотримувалися березневого новоліття. Він прийняв ім'я Василь на честь імператора Василія II. А влітку цього ж року, як було передбачено договором із візантійськими імператорами Василієм II і Костянтином VIII, допоміг їм остаточно розбити війська бунтівника Варди Фоки в ніч на 13 квітня 989 року під Авідосом. Поразку прискорила і несподівана смерть Варди Фоки. Однак візантійські імператори так і не дали згоди на шлюб Володимира з їхньою сестрою Анною, хоча обіцяли: "Охрестись, і тоді пошлемо сестру свою до тебе". Тоді Володимир пішов походом на Корсунь. Після дев'яти місяців облоги захопив його, що й змусило Василія і Костянтина видати за нього царівну Анну. Вінчання відбулося в Херсонесі (на околиці сучасного Севастополя) у храмі Святих апостолів.

Улітку 990 р. за допомогою грецького духовенства князь охрестив своїх дітей у водах річки Почайни, а всіх киян - у водах Дніпра. "Хто не зайде завтра на ріку, - казав напередодні дня хрещення Володимир, - багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом". За словами митрополита Іларіона, "не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові". Після цього Володимир організував церковні школи для підготовки священиків. Першим митрополитом на Русі став присланий з Царграда сирієць Михаїл Сірін (990-991). Після нього цей сан обіймали вірменин Феофілакт (991-997) і грек Леонтій (997-1008).

Християнізація Русі відкрила двері культурним впливам в усіх сферах життя. Було закладено ідейні основи держави, її духовної єдності, ослабли міжусобиці князів, зміцніли зв'язки з іншими країнами, особливо з Візантією та Болгарією. Велике значення мала церква і в організації господарського життя. Монастирі, зокрема, освоювали лісові хащі, болота, розвивали промисли, торгівлю.

Подальше піднесення Київської держави відбулося за Ярослава Мудрого.

Ярослав Володимирович Мудрий (978-1054) - князь новгородський і київський. Син Володимира Святославича. У 1014 р. як новгородський намісник відмовився сплачувати батькові щорічну данину. Володимир почав готуватися до походу на Новгород, але раптово помер 15 липня 1015 року. Перемігши у боротьбі з братами, під час якої загинули Борис, Гліб і Святослав, у 1019 р. Ярослав став київським князем. Чимало зусиль доклав для зміцнення держави, захисту її кордонів, розквіту господарства, культури, розширення міжнародних зв'язків. Помер у Києві й похований у Софійському соборі.