Розділ «2. Становлення Давньої (Київської) Русі»

За літописами, "Дніпро тече джерелом до Понтійського моря, що називають Руським; кажуть, що цим морем ходив брат апостола Петра Андрій, який проповідував у Синопі, а потім прибув до Корсуня. Тут він довідався, що недалеко від міста знаходиться гирло Дніпрове. Вирішив він повертатися до Риму Дніпровим шляхом. Коли плив Дніпром, сталося так, що він зупинився переночувати попід Дніпровими горами. Вранці, звертаючись до своїх учнів, сказав: "Бачите ось ці гори? На них зійде Божественна благодать. Буде тут град великий з багатьма церквами". І зійшов він. І поставив хрест на горах цих. І молився Богові за народ, що не знав істинного Бога, але пізнав його і молитиметься йому".

Окрім літописів, а також деяких даних грецьких редакцій житія святого апостола Андрія, є й археологічні свідчення, які не виключають можливості подорожі Андрія Первозванного на Русь. Це, зокрема, численні знахідки римських монет, які належали слов'янам, сучасникам імператорів Августа, Траяна, Марка Аврелія. Ареалом найбільшого зосередження таких монет є Середнє Подніпров'я. Отже, слов'янські поселення на цих землях були добре відомі в античному світі. Саме вони, як гадають дослідники, стали місцем закінчення південних торговельних шляхів, один з яких (угору по Дніпру), за переказом, пройдений апостолом Андрієм, був відомий грекам ще в І тис. до н. е.

Тісні культурні та економічні зв'язки, що існували в І ст. між слов'янськими племенами, які населяли територію сучасної України, і Римською імперією, а також дані про те, з якою послідовністю і завзятістю учні та апостоли Ісуса Христа поспішали в різні кінці землі для залучення всіх народів до його вчення, опосередковано підтверджують імовірність місіонерської діяльності апостола Андрія Первозванного на українських землях.

Отже, нині все менше сумнівів викликає те, що в основі літописної оповіді про родоначальника київських князів Кия і про заснування Києва лежать історичні факти V-VI ст. Адже це сказання зберігалося в народній пам'яті понад 500 років, перш ніж увійшло до літопису. Наприкінці ХП ст. автор "Слова про Ігорів похід" згадує про "Траянові віки", або про епоху правління імператора Траяна, і "о времени Бусовом". Оскільки автора "Слова..." відділяло від тих часів відповідно понад 1000 і майже 800 років, основою його спогадів були народні перекази, котрі зафіксували реальні події: піднесення культурного та економічного життя східних слов'ян, починаючи з І ст. н. е., і тяжку воєнну поразку, якої зазнав наприкінці IV ст. слов'янський князь Бож (Бус) у сутичці з готами.

Із середини IX ст. літописи започаткували послідовний династичний виклад історії Київської Русі. Як київські князі у "Повісті минулих літ" згадані Аскольд і Дір. Нестор-літописець повідомляє, що правили вони разом. Але багато дослідників вважають, що спочатку князював Дір, а після нього Аскольд. Існує і протилежна гіпотеза: Дір княжив після Аскольда. Спершу вони були боярами Рюрика, але попросились у похід на Царгород і по дорозі до нього здобули Київ. Цю версію спростував російський філолог О. Шахматов. Він дійшов висновку, що Аскольд і Дір були нащадками Кия, останніми представниками місцевої династії. Згідно з літописними джерелами князювали вони в різні часи. Діра як могутнього князя згадує арабський купець, автор багатьох творів Аль-Масуді. Никоновський літописний звід характеризує Аскольда як видатного діяча, організатора походів на Константинополь. Один із них (860 р., 200 кораблів) зумовив дипломатичне визнання Візантією Русі. Встановлено, що такі походи відбувались у 860, 866 і 874 роках. Похід 866 року був невдалим, оскільки ураган розметав кораблі русичів. До цього часу відносять і перше масове хрещення Русі, яке пов'язують з неврожаєм і мором від чуми.

Є підстави вважати, що саме Аскольд почав запроваджувати християнство на Русі, а Володимир завершив його справу. Коли Аскольд утретє пішов походом на Візантію, він, буцімто, осліп, але під час обряду хрещення в храмі Святої Софії прозрів. Це сталося на очах його воїнів, які після цього теж прийняли хрещення. Згодом Аскольд за допомогою візантійського духовенства нібито здійснив хрещення киян у Дніпрі. Було створено першу єпархію. Припускається, що під час першого хрещення русів виявив значну активність патріарх Візантії Фотій. Друге хрещення Русі здійснив візантійський патріарх Ігнатій, який і прислав сюди грецького архієпископа Михаїла. Приїзд архієпископа, а не єпископа свідчить про те, що на Русі була основа для створення християнських єпископств, які підпорядковувалися архієпископу. На цій підставі можна вважати князя Аскольда засновником першого східнослов'янського державного утворення у Наддніпрянщині та ініціатором запровадження християнства в Київській Русі.

М. Грушевський вважав, що початок князювання Олега слід трохи "посунути на пізніше з огляду на звістку про війну Дира (в літописи розуміється Аскольда і Дира) з Печенігами: до конфлікту з Печенігами у київських князів ледви могло прийти скорше як при кінці 80-х років IX в. Крім того, аналіза літописної хронольогії приводить до виводу, що в подіях кінця IX і початку X в. вона, правдоподібно, спізнюється на 3-4 роки".

Могутність та авторитет Києва на міжнародній арені зростали за князів Олега, Ігоря, Святослава та ін. У 882 р., убивши Аскольда і Діра, владу в Києві захопив родич Рюрика (першого руського князя (?-879), засновника династії Рюриковичів) Олег.

Олег

(?-прибл. 912) - ймовірно княжив у 882-912 рр. Вважається, що він прийшов разом з Рюриком зі Скандинавії. За Новгородським літописом, Олег був лише воєводою Ігоря, а за "Повістю минулих літ" - київським князем. Олег послідовно підкорював племінні союзи і княжіння центру. Особливо відзначився своєю зовнішньополітичною діяльністю. Обставини смерті остаточно не з'ясовані. За однією з версій, він загинув у поході на Каспій, до кордонів Персії.

За князювання Олега влада Києва поширилася не лише на древлян і сіверян, а й на новгородських словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фінно-угорські племена - чудь і мерю. Він здійснив успішні походи на Візантію в 907 і 911 роках. Русько-Візантійський договір 911 року складався з 15 статей і передбачав сплату Візантією контрибуції (стягнення) у розмірі 48 тис. гривень золота, безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям. Підкоривши полян, він вступив у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. Не викликає сумніву, що князь Олег був талановитим державним діячем. Його князюванням завершилось утворення Київської Русі з центром у Києві.

Зміцнення Києва тривало і за княжіння Ігоря.

Ігор

(? - осінь 944) - київський князь (за одними джерелами - з 912, за іншими - з 922 року). Приєднав до Київської держави могутні племінні об'єднання уличів і древлян. У 941 р. здійснив невдалий похід на Візантію. 943 року ще раз пішов на цю державу, в 944 р. уклав з нею мирну угоду.

Він зміг нейтралізувати союзників Візантії, здійснивши походи проти горців Південного Прикаспію і здобувши Дербент, Ширван та інші міста. Провів Ігор і кілька походів проти Візантії. Найвдалішим став похід 943 року. Договір, підписаний у 944 р., був менш вигідний для Русі, ніж договір Олега 911 року: він підтверджував основні торговельні інтереси країни, але руські купці були позбавлені права безмитної торгівлі. У роки князювання Ігоря на південних рубежах країни з'явилися печеніги. З ними доводилося постійно воювати, в чому була зацікавлена Візантія. Це посилювало соціальну напруженість у державі, яку спричинило збирання князем нічим не нормованої данини, в тому числі для Хозарського каганату, який на той час був сильнішим, що призвело до вбивства Ігоря древлянами.

За часів Ігоря відбулося об'єднання Київської держави. Під його владою опинилося до 20 "світлих князів руських".

Першою серйозною спробою центральної влади обмежити привілеї місцевої знаті стали реформи дружини Ігоря княгині Ольги.

Ольга

(Прибл. 910-969) - київська княгиня. Правила Руссю до змужніння сина Святослава (964). Здійснила низку вдалих реформ, зокрема впорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти центральної влади на місцях. Проводила традиційну політику стосовно Візантії. У 946 р. (або 957) побувала з візитом у Константинополі, уклала угоду з імператором Костянтином УП Багрянородним. Канонізована православною церквою.

Ольга пішла війною проти древлян, внаслідок чого було ліквідовано місцеву правлячу династію на чолі з князем