Розділ «23. Наростання кризових явищ (друга половина 60-х - середина 80-х років)»

Отже, у другій половині 60-х - першій половині 80-х років зусиллями українського народу були забезпечені певні позитивні зрушення в економіці. Проте глибока структурна перебудова не відбулася. У народному господарстві переважала важка промисловість, причому кращі кадри працювали на військових підприємствах. Політика центру перетворила Україну на полігон для експериментів центральних міністерств і відомств. Концентрація атомних електростанцій, збудованих за недосконалими проектами, досягла небезпечного рівня.

23.2. Погіршення становища у сільському господарстві

Надзвичайно складним було становище в сільському господарстві. Пленуми ЦК Компартії України, розглядаючи проблеми його розвитку, не надавали належної уваги безпосередньому виробнику сільськогосподарської продукції. Маючи 19 % населення СРСР, Україна давала понад 23 % його сільськогосподарської продукції. При цьому в самій республіці спостерігалися перебої з продовольством, оскільки значна його частина вивозилася за її межі. У 70-х - першій половині 80-х років криза сільського господарства стала загальною. Приріст аграрного сектора економіки України в роки дев'ятої п'ятирічки порівняно з попередньою становив лише 15,5 %, десятої - щорічно 1,5 %, а в роки одинадцятої - лише 0,47 %. Рядовий колгоспник чи робітник радгоспу був мало зацікавлений у результатах своєї праці. Продуктивність праці в сільському господарстві України за 1970-1985 рр. зросла лише на 38 %. У СРСР вона була в п'ять разів нижча, ніж у США, в чотири рази нижча, ніж у Бельгії, Голландії, Франції. Прагнучи зберегти низькі ціни на продовольство, держава вводила систему дотацій на м'ясо, молоко, що негативно позначалося на бюджеті.

Безгосподарно використовувалися земельні багатства України. Від 1965 по 1985 рік посівні площі республіки зменшилися більш як на мільйон гектарів. Без погодження з громадськістю великі масиви відводилися під індустріальне будівництво, необґрунтовано здійснювалася хімізація тощо. Це призвело до того, що в середині 80-х років в Україні було майже 18 млн га еродованих земель. 2 млн га виявилися настільки захімізованими, що Держагропром не брався їх рекультивувати. Величезної шкоди землям України завдала так звана меліорація. За 1971-1985 рр. капітальні вкладення в меліорацію в Україні становили до 12 млрд крб, а середньорічна віддача не перевищувала 3- 4 млн крб. Кожен зрошуваний гектар на півдні України давав 60 крб збитків, тобто щороку республіка втрачала на зрошенні південних областей 1,5 млрд крб, а на осушенні Полісся - один мільярд. Загублено було один мільйон гектарів підтоплених і заболочених земель та один мільйон гектарів найродючіших у світі заплавних чорноземів, які стали дном п'яти дніпровських штучних водойм, у гнилу воду яких скидалися отруйні відходи індустріальних міст. Щороку під промислові об'єкти відходило понад 140 тис. га земель. Скоротилася землезабезпеченість надушу населення. Якщо у 1955 р. вона становила 0,91 га, то у 1988 р. - 0,67 га. У найрозвинутіших областях України - Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Київській, Полтавській, Вінницькій, Черкаській таке скорочення було ще більшим.

Занедбаними були соціальна й духовна сфери на селі. 50 % українських сіл не мали шкіл. Тому з 1975 по 1985 рік кількість сільських учнів зменшилася майже на 800 тис. У 34 % сіл не було амбулаторій, а в 70 % лікування проводилось у непристосованих приміщеннях. 30 % українських сіл у середині 80-х років не мали клубів. Протягом 1965-1985 рр. зникли як неперспективні майже 1500 сіл. Це було наслідком переселення хуторян, жителів малих населених пунктів на центральні садиби колгоспів чи радгоспів. У середньому за рік до міст переселялися 200- 300 тис. осіб. Протягом 1966-1985 рр. з українського села виїхало 4,6 млн осіб, переважно молодь. За цей період кількість робітників, колгоспників і службовців радгоспів скоротилася на третину.

У середині 80-х років після чергової реорганізації управління сільським господарством було утворено районні агропромислові об'єднання (РАЛО). Це свідчило про посилення бюрократичних тенденцій в управлінні аграрним сектором. Постійно збільшувався розрив між фінансуванням сільського господарства та обсягом виробленої продукції. Так, за 1966-1985 рр. середньорічні капітальні вкладення в сільськогосподарське виробництво збільшились у 2,5 раза, а валовий збір зерна - лише на 18 %, м'яса - на 38 %. Проте у сільському господарстві України були деякі позитивні зміни. У 70-ті роки посилилися міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція, які охопили колгоспний і державний сектори. На селі було створено багато підприємств та об'єднань Укрміжколгоспбуду з виробництва й переробки кормів, виробництва яловичини, свинини, м'яса птиці та ін.

У так звані застійні роки теж працювали справжні ентузіасти своєї справи. Зокрема, колишній перший секретар Полтавського обкому Компартії України, відомий партійний і державний діяч, публіцист і письменник, Герой Соціалістичної праці, доктор сільськогосподарських наук, ветеран Великої Вітчизняної війни Ф. Моргун, успішно керуючи Полтавською областю 15 років, рекомендував агрономам і селянам відмовитися від орання землі відвальним плугом, пропагував і вводив безвідвальну, малозатратну технологію. У 80-ті роки Полтавщина вийшла в лідери як по Україні, так і по інших республіках СРСР за врожаями, високими прибутками, міцною економікою господарств, будівництвом житла, лікарень, доріг та інших об'єктів на селі. Ф. Моргун переконливо довів союзному керівництву шкідливість побудови на території Полтавської області філіалу Харківського моторного заводу (в основному по виробництву танків, яких тоді у збройних силах СРСР було майже 100 тис.) і чергової атомної станції. Полтавська область не була забруднена промисловими відходами. На жаль, таких подвижників було надто мало.

Вищим рівнем міжгосподарської кооперації та інтеграції сільського господарства з промисловістю стали агропромислові підприємства та об'єднання. Це потребувало критичного переосмислення застарілих форм керівництва селом. Цей процес був надто повільним, хоча проблемами села в 70-80-ті роки займалося понад 160 сільськогосподарських науково-дослідних установ, де працювало до 10 тис. науковців. Активізація їхньої діяльності особливо була пов'язана з Продовольчою програмою СРСР, розрахованою на період до 1990 р. і прийнятою травневим (1982) пленумом ЦК КПРС. Продовольчу програму УРСР схвалив листопадовий (1982) пленум ЦК Компартії України. У ній визначалися обсяги виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції. Наслідком цього було зростання капіталовкладень у сільське господарство: від 15,8 млрд крб у восьмій п'ятирічці до 22 млрд у дев'ятій, 25,5 - у десятій і 30,5 млрд крб - в одинадцятій. Збільшувалося виробництво сільськогосподарської техніки, а також мінеральних добрив, поставки яких за 1960-1985 рр. зросли більш ніж у 10 разів. Водночас присадибні ділянки, займаючи 5-6 % сільськогосподарських угідь республіки, давали третину всього обсягу виробленого м'яса, чверть молока і майже 40 % картоплі. Ні зусилля вчених, ні сама програма, по суті, позитивних змін на селі не забезпечили, насамперед через авторитарно-бюрократичний стиль керівництва сільським господарством. Так, у 1960-1985 рр. енергетичні потужності в сільському господарстві України зросли більш ніж у п'ять разів, споживання електроенергії - в 10, поставки міндобрив - у 10,5, а валовий збір зернових культур - лише в 1,6 раза.

Ігнорування інтересів селянина, екстенсивний підхід до ведення землеробства призвели в середині 80-х років до погіршення становища в сільському господарстві республіки, хоча і за таких умов вона виробляла чверть сільськогосподарської продукції СРСР.

23.3. Проблеми соціальної сфери

В Україні розроблялися соціальні заходи щодо підвищення життєвого рівня трудящих. Протягом 1965-1985 рр. середньомісячна платня робітників і службовців республіки зросла майже вдвічі та становила 1980 року 155 крб (1958 р. - 76,7 крб ). Зросла й оплата праці колгоспників до 108 крб. у 1979 р. Проте купівельна спроможність карбованця падала внаслідок зростання цін на товари. Вирішальне значення для позитивних змін мало збільшення національного доходу, сума якого в УРСР зросла з 38,2 млрд крб. 1965 року до 96,6 млрд 1985 р., тобто більш ніж у 2,5 раза: 4/5 його витрачалося на поліпшення матеріального становища людей.

Проте в роки дев'ятої, десятої та одинадцятої п'ятирічок темпи зростання виробництва й підвищення добробуту людей знизилися. Центральна влада почала продавати за кордон дефіцитні природні ресурси, закуповуючи там продовольчі та промислові товари. Переважну частину отриманої за продаж природних багатств України валюти центр залишав собі. Протягом 1971-1985 рр. обсяг грошової маси в обігу збільшився у 3,1 раза, а виробництво товарів народного споживання - тільки вдвічі. Наслідком став дефіцит товарів. Закупки за кордоном товарів широкого попиту за рахунок продажу нафти й газу призвели до багатомільярдних дефіцитів. Керівництво країни, приховуючи реальну ситуацію, розширювало продаж алкогольних напоїв, піднімало ціни на продовольчі й промислові товари. У підприємств вилучалася не лише основна частина прибутку, а й частина амортизаційних відрахувань, призначених для оновлення спрацьованої техніки. Сформувався залишковий принцип виділення ресурсів на соціальні потреби. Проте в цілому населення продовольством було забезпечене.

У роки "застою" широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощення їх із державним апаратом. Особливо це стосувалося торгівлі та правоохоронних органів, незважаючи на те що держава з цим явищем боролась.

Процес забезпечення людей житлом уповільнився, і умови проживання людей погіршилися. Протягом 1966- 1985 рр. було споруджено майже 38 млн м2 житла. Середньорічне введення його в дію лишалося на рівні 1956- 1965 рр., хоча кількість населення України за цей час зросла на 5,6 млн осіб. Усього в 1965-1980 рр. в Україні одержали житло 25,2 млн осіб, проте черга на житло не зменшувалася через постійну міграцію сільського населення до міст.

Занедбаним було й комунальне господарство. У 60 містах і 500 селищах не було каналізації, 150 міських селищ не мали централізованого водопостачання.

Суперечливі показники характеризують медичне обслуговування. У середині 80-х років Україна займала високе місце у світі за рівнем дитячої смертності, хоча наприкінці 1980 року в медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфікації, тобто у розрахунку на 10 тис. жителів більше, ніж у розвинутих країнах. Кількість лікарняних ліжок за 1970-1985 pp. збільшилася майже на третину. Смертність зростала і серед дорослого населення. З 1965 по 1980 рік цей показник на 1 тис. жителів СРСР зріс із 7,3 до 10,3 випадку, а в Україні - з 7,6 випадку на 1 тис. жителів 1965 р. до 12,1 1980 р. У деяких областях смертність почала перевищувати народжуваність. Депопуляція населення, яка набула катастрофічних розмірів у 90-х - на початку XXI ст., започаткована саме у ці роки.

Отже, помилки в галузі економічної політики, провал господарської реформи, нерозв'язані проблеми добробуту людей призвели до занедбання соціальної сфери життя України і спричинили наростання кризових явищ.

23.4. Суспільно-політичне життя

Владні структури на чолі з Л. Брежнєвим усвідомлювали, що показники економічного росту, передбачені новою програмою КПРС на період 1961 - 1970 рр., не виконуються, серед громадян зростає недовіра до владної ідеології. Тому було запроваджено і відповідно обґрунтовано термін "розвинутий соціалізм". На цю тему проводили наукові конференції, писали книжки, статті, захищали дисертації. При цьому спрощено трактувалися такі проблеми марксистсько-ленінської концепції соціалізму, як форми власності, кооперації, виробництва та еквівалентного обміну, товарно-грошових відносин, міра праці та споживання, класові та міжнаціональні відносини, народовладдя й самоврядування. Усі засоби пропаганди подавали доктрину "розвинутого соціалізму" як нібито діючого органічного поєднання соціалізму з економікою, прогресивними формами організації виробництва, з науковими досягненнями.

У другій половині 60-х років змінилася соціальна структура населення України. На 1985 р. чисельність робітників становила 60 % усіх зайнятих у народному гocподарстві. Багато селян мігрували до міст або на великі будови. Сільських жителів стало менше також внаслідок деформацій виробничих відносин на селі. Кількість фахівців із вищою та середньою освітою зросла у понад 3,5 раза й досягла чверті всіх зайнятих у народному господарстві. Крім цих верств, фактично керував Україною номенклатурно-бюрократичний апарат. Отже, в соціальній інфраструктурі українського суспільства відбувались і кількісні, і якісні зміни. Зменшувалися народжуваність, розміри сімей, зростала кількість розлучень. Усього населення України у 1960 р. становило 42,5 млн осіб, а у 1985 р. - 50,8 млн. Кількість міських жителів зросла з 19,9 млн у 1960 р. до 33,2 млн у 1985 р., а сільських зменшилася з 22,6 млн до 17,6 млн. Це негативно позначилося на стані сільського господарства і призвело до загострення побутових і продовольчих проблем міста. Тому навіть найконсервативніші представники владних структур поступово усвідомлювали необхідність певних змін.