Розділ «1. Зародження людської цивілізації на землях України»

Сармати.

У III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я почали проникати іраномовні сарматські племена зі Сходу. Відомо, що вони сформувалися у поволзько-приуральських степах у Ш ст. до н. е. Давньогрецький географ та історик Страбон (прибл. 63 р. до н. е. - прибл. 19 р. н. е.) згадує у творі "Географія" язигів, роксоланів, сіраків, аорсів. Пізніше інші автори називають ще й сарматське плем'я аланів, які у II ст. до н. е. зайняли межиріччя Дону і Дніпра, а на межі нової ери - Дніпра і Дністра. Шість століть сармати панували в степах Північного Причорномор'я. Давні автори вбачали спорідненість між сарматами та скіфами. Як і багато інших кочівників, сармати були слабо спорідненим союзом племен, котрі часто ворогували між собою (язиги, роксолани та алани).

Економічні зв'язки з грецькими та римськими містами Північного Причорномор'я значною мірою сприяли формуванню у сарматів станово-класового суспільства, посиленню влади племінної знаті. Проникнення цих племен у причорноморські міста і входження до правлячих династій Боспорського царства посилило їх вплив на античну культуру.

У середині III ст. н. е. сармати втратили провідне становище в регіоні. На той час з'явилися вихідці з Прибалтики, готи, які й поклали край пануванню сарматів, а довершили цю справу нові кочівники - гуни - у IV ст. н. е.

Готи.

Ними було східногерманське племінне об'єднання, яке походило з району Готланда (Ютландія). VI- III ст. вони захопили північні регіони сучасної Польщі й розділилися на остготів і вестготів. Перші переселилися у ПІ ст. через Наддніпрянщину на Азовське узбережжя, а звідти на Балкани. Вестготи досягли кордонів римських провінцій. У другій половині III ст. готи захопили античні міста-держави Тіру, Ольвію, а також Боспорську державу. У другій половині IV ст. проти готів воювали анти. 375 року готський союз розгромили гуни, після чого основну його частину було витіснено з Північного Причорномор'я.

На території України готи жили з кінця II до рубежу IV-V ст. Вони створили державу Германаріха, до якої входили підкорені слов'янські, скіфські, дакійські та сарматські племена. Археологічним відповідником готів на землях України є вельбарська та частина черняхівської культур.

Гуни.

У IV ст. кінець пануванню готів поклали гуни. Під тиском їх та слов'ян готи покинули українські землі.

Кочовий тюркомовний народ гунів, який у IV ст. з'явився в степах України, розпочав добу великого переселення народів, у процесі якого певною мірою сформувалася сучасна політична карта Європи. Розгромивши у IV ст. сарматів і оволодівши Боспорським царством, гуни вторглися через Кубань у Північне Причорномор'я, перемогли остготів і досягли Наддністрянщини, де починалися володіння вестготів. На землях Північного Причорномор'я вони утворили свою державу. Імперія розпалася після битви з римськими військами, яку гуни, очолювані Аттілою, програли. Після цього, переселившись у степи України, гуни поступово розчинилися серед нових кочових народів.

1.3. Античні міста-держави

Для населення українських земель важливу роль відігравали торговельні та культурні зв'язки з античними містами-державами на узбережжі Чорного моря. Першу з колоній було засновано на острові Березань (тоді ще півострів), біля гирла Дніпра. У першій половині VI ст. до н. е. на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадіння його в Дніпровський лиман (поблизу сучасного с. Парутине Очаківського району Миколаївської області), вихідці з Мілета заклали Ольвію. її зручне географічне положення сприяло налагодженню торговельних зв'язків із землеробським населенням Лісостепу та кочовиками Степу.

Другий центр античної цивілізації на Півдні України сформувався у районі Дністровського лиману. Тут постали міста Ніконій (недалеко від с. Роксолани Одеської області) і Tipa (на західному березі Дністровського лиману, в північній частині сучасного Білгорода-Дністровського). Завдяки географічному положенню та особливостям господарювання ця колонія підтримувала тісні зв'язки з Ольвією та Істрією.

Третій центр був у Південно-Західному Криму. Його головне місто Херсонес (на околиці сучасного Севастополя) було засноване у 422-421 рр. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської. У Давній (Київській) Русі це місто було відоме під назвою Корсунь. Місцеве тавроскіфське населення відчуло на собі політичний, культурний і економічний вплив цього центру. Крім Херсонесу, тут були розташовані міста Керкінітіда (сучасна Євпаторія) і Калос-Лімен.

Четвертий центр сформувався на Керченському й Та-манському півостровах, де було побудовано міста Пантікапей (Керч), Феодосію, Фанагорію (неподалік від сучасної станції Сінна на Таманському півострові), Гермонасу (нині станція Таманська), Горгіппію (нині Анапа). Вони були засновані переважно в VI ст. до н. е. вихідцями з іонійських міст. У V ст. ці міста, які, за словами Геродота, "обсіли Чорне море, як жаби ставок", об'єдналися в Боспорську державу, куди увійшли й місцеві племена.

За політичним устроєм та адміністративно-територіальною структурою античні міста-держави півдня України були рабовласницькими демократичними республіками. Вони підтримували всебічні зв'язки з Грецією і Римом, що інколи спричиняло суперечності та воєнні конфлікти. У містах-державах часто загострювалися соціальні конфлікти між правлячою верхівкою і низами, напади кочівників порушували відносини зі скіфами. Все це, а також загальна криза рабовласницької системи призвело до того, що в 270 р. н. е. міста-держави зазнали поразки від готів, а через 100 років їх остаточно знищила навала гунів.

Отже, давнє поліетнічне населення України пройшло всі основні етапи розвитку: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Цим періодам відповідали типи суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична і родова общини, племінна структура, станово-класове суспільство. Важливе значення для історичного прогресу на землях України мали античні міста-держави Північного Причорномор'я, а через них і вся антична цивілізація. її вплив відчули не тільки скіфи, сармати та інші сусіди, а й віддалені слов'янські племена.

1.4. Давні слов'яни