Розділ «1. Зародження людської цивілізації на землях України»

Він був перехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження відтворювального господарства. Саме тоді відбувся перший великий суспільний поділ праці - розмежування людської діяльності на тваринництво і землеробство, з'явилися пастуші (кочові) і осідлі племена. Землероби винайшли рало, зробили стіл, змурували піч, а скотарі приручили коня, удосконалили зброю тощо.

Уже перед VI ст. до н, е. почала вирізнятися балто-білорусько-українська єдність на тлі етнічної карти Європи того часу. Вона виявилася в культурі ямково-гребінчастої кераміки. Знахідки цього періоду свідчать і про зв'язки населення тодішніх українських земель з країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією). І хоча ця єдність була нетривкою, однак на території України від неї започаткувалася чи не найдавніша в історії трипільська культура.

Трипільська культура.

Її пам'ятки вперше було досліджено біля с. Трипілля на Київщині наприкінці XIX ст. Вона є найяскравішою археологічною культурою енеоліту, за якої почалося формування двох основних груп племен - землеробів на Правобережжі й скотарів на півдні та південному заході, що свідчило про перший суспільний поділ праці на території України.

Деякі історики та археологи обмежують період існування трипільської культури початком IV - кінцем Ш тис. до н. е. Вони вважають, що трипільські племена займали простори Східної Європи від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря та Балканського півострова. Інші історики стверджують, що ця культура виникла на рубежі V-IV тис. до н. е. на території Трансільванії і Румунської Молдови. Подальша її історія пов'язана з розселенням людності по лісостеповій зоні Молдови та Правобережної України і частково Лівобережжя (Київщини).

Проблема походження трипільців до кінця не з'ясована. Більшість археологів схиляється до думки, що основу ранньотрипільської культури становили культури південних скотарських племен балканського походження. Як вважають деякі вчені, немає наукових підстав говорити про будь-який генетичний зв'язок трипільців не тільки з українцями, а навіть зі слов'янами, що вийшли на історичну арену двома тисячами років пізніше. Давні етноси формувалися протягом тривалого часу внаслідок міграцій, культурної взаємодії та перемішування племен різних земель і природно-географічних зон.

Провідними галузями господарства цих племен були рільництво і скотарство. їхні поселення розташовувалися біля річок і утворювалися з кількох десятків наземних жител, розташованих рядами або колом. До них прилягали господарські будівлі. Основні знаряддя праці (ножі, мотики, різці, свердла, тесла) трипільці виготовляли з каменю, кременю та кістки. Були й металеві вироби.

Донедавна трипільська культура не мала об'єктивної оцінки. Оскільки деякі дослідники пов'язували Трипілля з українцями, радянська історіографія замовчувала інформацію про цю культуру або давала про неї скупі дані. На основі розшифрування М. Суслопаровим писемності трипільської культури О. Знойко довів, що вона мала в своїй основі буквено-звуковий алфавіт. У IV тис. до н. е. звукового алфавіту не мали навіть фінікійці, які запозичили його згодом у народності пеласгів (догрецького населення, що жило на давньогрецьких землях). Про високу культуру трипільців свідчать залишки астрономічних обсерваторій та виробів із бронзи. Так, на території нинішнього Донбасу діяла шахта, де видобували мідь і залізо бронзовими кайлами. Вчені стверджують, що слов'янські назви багатьох зодіакальних сузір'їв (Волос, Стрілець, Перун, Близнята) належать до найдавніших у Європі.

Отже, територія України часів енеоліту була пов'язана з визначною культурою, яка, безперечно, мала зв'язки з культурами Східної Європи та Малої Азії.

Бронзовий вік (друга половина III тис. до н. е.).

Характерною ознакою його було поширення виробів із бронзи. Протягом згаданого періоду на території України існувало кілька етнокультурних груп. їхнім археологічним еквівалентом були культури: ямна, катакомбна, зрубна, шнурової кераміки, тшинецько-комарівська, чорно ліська, передлужицька, зарубинецька, черняхівська та інші (білогрудівська, зрубна (Степ), бондарихинська (Лісостеп і Полісся)).

Ямна культура.

До цієї культури рубежу енеоліту та бронзового віку належали племена, які об'єднували скотарство і дотримання поховальних обрядів (яма під курганом). Свідченням цього є численні кургани, залишки стоянок пастухів і великих поселень. Одне з них (у с. Михайлівні на Херсонщині) мало міцні кам'яні оборонні мури. Ці племена використовували посуд яйцеподібної форми, оздоблений відбитками шнура і гребінця. У Надпорожжі виявлено спеціалізовані майстерні з виготовлення кам'яних серпів і молотів.

Катакомбна культура.

На початку II тис. до н. е. виникла катакомбна культурно-історична спільність (назва походить від слова "катакомби", тобто ями, які слугували для поховання). Тимчасові стоянки для пастухів свідчать про кочовий характер скотарства, яке було основним у цій спільності. Взагалі в першій половині П тис. до н. е. на теренах Східної Європи (і на Україні також) відбувалися складні міграційні процеси, що зумовили загальний рухливий спосіб життя.

Зрубна культура.

У другій половині II - на початку І тис. до н. е. степову територію Лівобережної України заселили племена зрубної культури (назва походить від звичаю хоронити померлих у дерев'яних зрубах). Для неї характерні такі види господарювання: скотарство, рільництво та металообробка.

Усі ознаки цієї культури, яка перемістилася сюди із Середнього Поволжя, свідчать про осілий спосіб життя. Поселення (деякі з них досягали 3-4 га) розташовувалися на надзаплавних уступах біля річок.

Культура шнурової кераміки.

У другій половині ІІІ - першій половині II тис. до н. е. в лісостеповій зоні України і на просторах Східної та Західної Європи проживали носії культур шнурової кераміки, або бойових сокир. На думку дослідників, вони належали до однієї з груп індоєвропейців - предків слов'ян, балтів і германців. В Україні найпоширенішою була середньодніпровська культура шнурової кераміки.