Розділ «1. Зародження людської цивілізації на землях України»

У середині ІІ - на початку І тис. до н. е. на основі культури шнурової кераміки сформувалися культури пізнього бронзового віку, зокрема тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихинська. Основою їхнього господарства були рільництво, приселищне скотарство, рибальство, мисливство і ремісниче виробництво. Академік Б. Рибаков вважав, що "шнуровики" дійшли до Північно-Східної Прибалтики, Верхньої та Середньої Волги. Південним їхнім кордоном залишалися середньоєвропейські гори і Причорноморський степ. Пам'ятки цієї культури пов'язують Україну з Передньою Азією, Кавказом, а також з егейською культурою. Тоді простежувалася відмінність у рівнях розвитку Півдня і Півночі Східної Європи. На думку Б. Рибакова, Північ відставала від Півдня приблизно на 2500 років. Це пояснювалося не лише сприятливими природно-кліматичними умовами, а й близькістю до висококультурного Середземномор'я.

Розселення та зміни етнічно-племінної карти Європи тривали майже тисячу років і захопили початок бронзового віку. А вже в середині II тис, коли цей процес стабілізувався, чітко визначилися стійкі археологічні спільності. Лінгвісти відносять до цього часу відособлення праслов'янського мовного масиву від решти індоєвропейських народів. Особливу увагу вони звернули на тшинецько-комарівську культуру XV-XII ст. до н. е.

Аргументом на доказ зближення археологічних і лінгвістичних джерел є дослідження історика Б. Горднунга, який пов'язував прабатьківщину слов'ян зі східною, карпато-дніпровською областю, про наявність ще на протослов'янському етапі слов'яно-дакійських зв'язків.

На комарівській ділянці тшинецької культури простежуються зв'язки із закарпатськими південно-західними культурами, які здійснювалися через гірський прохід Руську Браму. Зумовлені були вони торгівлею великими запасами солі біля Галича, сама назва якого означає "соляний".

Учені допускають можливість віднесення прабатьківщини слов'ян саме до тшинецько-комарівської культури (між Одером і Лівобережжям Дніпра).

Тшинецько-комарівська (тшинецька) культура.

Сформувалася вона на землях, зайнятих племенами культури шнурової кераміки, проіснувала 400-450 років і відображала початковий етап формування праслов'янського світу.

Сусідами праслов'ян були племена, з яких у ті часи (а на півдні, можливо, й раніше) формувалися германці та кельти на заході; іллірійці, фракійці та, ймовірно, іраномовні доскіфські племена на півдні; балти на півночі. Побутує думка, що найменш визначеною була північно-східна окраїна землі праслов'янських племен. Тут могли існувати індоєвропейські племена, які не створили міцної єдності, але стали основою для колоністів, які протягом тисячоліття розселялися з боку Дніпра.

Таке уявлення про тшинецько-комарівську культуру як праслов'янську певною мірою узгоджує дві гіпотези щодо прабатьківщини слов'ян: вісло-одерську та буго-дніпровську, оскільки тшинецька і пізніша зарубинецько-пшеворська культури охоплюють і вісло-одерську область, і буго-дніпровську, яка прилягає до неї впритул.

Передлужицька культура.

Паралельно з тшинецько-комарівською культурою розвивалась і передлужицька культура, яку дехто з дослідників відносить до праслов'янських. З І тис. до н. е. збільшувалася різниця між західною та східною частинами праслов'янського світу. Захід втягувався у зв'язки з кельтським світом (лужицька культура, розквіт якої припадає на І тис. до н. е.), а схід тяжів до кіммерійсько-скіфського та фракійського світу.

Чорноліська культура.

На початку залізного віку в східній частині праслов'янського світу виникла чорноліська культура, представники якої межували з кіммерійцями, а згодом зі скіфами. Виникла вона на основі попередньої білогрудівської культури. Найбільша концентрація городищ цієї культури простежується у басейні р. Тясмин, найвідомішим із них є Суботівське.

Зарубинецька культура.

Приблизно у III ст. до н. е. під тиском сарматів лісостепове населення частково відійшло з півдня на північ і освоїло лісову зону в межиріччях Десни, Сейму і Сожу. Це привело до виникнення зарубинецької культури, яку археологи, історики і лінгвісти вважають слов'янською.

Черняхівська культура.

Після того як античний світ знову зацікавився слов'янським хлібом (його вивезення припинилося через навалу сарматів, які майже 600 років гнобили населення українських земель), виникла черняхівська культура. Першим у 1900 р. її дослідив В. Хвойка в селах Черняхів, Зарубинці, Ромашки на Київщині). Деякі вчені датують її II-IV-V, а М. Брайчевський - VI- VII ст. н. е. Вона займала стару сколотську (сколоти - самоназва причорноморських скіфів) територію вздовж північно-західного узбережжя Чорного моря. Сліди черняхівської культури знайдені у лісостеповій та степовій зонах України, Молдови та в сусідніх областях Росії та Румунії. Населення, що створило цю культуру, входило до військово-політичного союзу на чолі з готами, до якого також належали скіфо-сарматські, фракійські, слов'янські племена, які проживали переважно у верхів'ях Дністра й Західного Бугу, де залишили пам'ятки, подібні до Київської культури (існувала ця культура на рубежі ІІ-ІІІ - першої половини V ст. на території Північно-Східної України та сусідніх областей Росії та Білорусі). Носії Черняхівської культури жили у поселеннях та городищах на корінних берегах, у напівземлянках або наземних спорудах. Зруйнувало цю культуру вторгнення гунів.

Загалом хоча за темпами соціального розвитку лісостепова зона зі своїми культурами дещо поступалася степовій, спільним для них було те, що їхні суспільні відносини ґрунтувалися на патріархальній сім'ї та племінній організації.

Отже, після бурхливої епохи (на зламі ІП-ІІ тис. до н. е.) переселень індоєвропейців-скотарів приблизно в XV ст. до н. е. сформувалася певна людська спільнота, що позначилося на подальшому розвитку інших культур, певною мірою пов'язаних зі слов'янством.

1.2. Племінні союзи