Розділ «11. Культура України XVI-XVIII ст.»

Першим ректором школи був шляхтич Герасим Смотрицький.

Смотрицький Герасим Данилович (?-1594) - письменник, педагог, культурно-освітній і громадський діяч. Батько М. Смотрицького. Народився в с. Смотричі (ниві смт Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.). З 1578 р. - перший ректор Острозької академії. Разом з І. Федоровим готував Острозьку Біблію, до якої написав прозову і віршову передмови, а також "Буквар" (1578). Автор полемічних трактатів "Ключ царства небесного", "Календар римський новий" (1587), в яких гостро критикував твори войовничих католиків та єзуїтів, спрямовані проти українського народу і його історії та культури, виступав проти запровадження в Україні григоріанського календаря. Похований в Острозі.

З 1594 р. ректором школи був Кирило Лукаріс (грек за походженням) - один із найактивніших борців проти унії та католицизму, який згодом став Патріархом Константинопольським. Викладачами працювали Іван Княгинецький - відомий учений, друг Івана Вишенського; Острозький священик Дем'ян Наливайко - письменник, перекладач, автор українських віршів, активний учасник повстання під проводом брата Северина Наливайка; священик Василій - автор богословських трактатів та ін. Серед вихованців школи були Максим (Мелетій) і Степан Смотрицькі, сини ректора Г. Смотрицького. Максим став філологом, письменником. Навчався там і майбутній гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний. Саме тут сформувався його світогляд.

Сучасники називали Острозьку школу академією. У цьому заслуга не лише її викладачів, а й тих просвітителів, які бували там: Христофор Філалет, Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович, першодрукар Іван Федоров, греки Діонісій Палеолог, Кирило Москопул та ін. Після смерті Острозького в 1608 р. Острозька академія занепадає і в 1640 р. припиняє існування.

11.3. Київ як центр культури і освіти в Україні

Поступово центром культурного і духовного життя знову стає Київ - великий економічний і культурний центр, населення якого на зламі XVI-ХУП ст. становило майже 15 тис. осіб. Політичне значення міста зумовлювалося і підтримкою запорозького козацтва.

У 1620 р. гетьман Запорозького Війська Петро Сагайдачний за підтримки та з участю єрусалимського патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яка 25 років після Берестейської унії не діяла. Отже, Київ знову став центром православ'я. Київським митрополитом був тоді Іов Борецький - перший ректор

Київської братської школи. Виникали культурні осередки Київського братства учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеем Плетенецьким. За допомогою П. Сагайдачного Плетенецький повернув лаврі відібрані уніатами землі. З його ім'ям пов'язане і книгодрукування в Києві. У 1606 р. він купив Стрятинську друкарню львівського архієпископа Ф. Балабана і перевіз її до Києва. За роки архімандритства Плетенецького лаврська друкарня видала 11 книг. Того ж року він заснував у лаврській вотчині Радомишлі паперову фабрику, кілька шкіл.

Навколо Плетенецького гуртувалися діячі української літератури, вчені, філософи: Захарія Копистенський - автор "Палинодії" й "Густияського літопису"; Памво Беринда - лінгвіст, письменник; Лаврентій Зизаній - автор підручників для братських шкіл; Тимофій Петрович; Тарасій Вербицький та ін. Вони друкували книжки слов'янською та українською мовами. У друкарні було видано "Часослов" (1616-1617) як посібник для братських шкіл. 1619 р. у Києво-Печерській лаврі вийшла книга "Анфологіон" - збірник святкових богослужінь з коментарями Іова Борецького, Захарії Копистенського, Памва Беринди. Зокрема, Беринда протягом 30 років укладав свій "Лексикон", у якому подав до майже 7 тис. церковнослов'янських слів їхні українські відповідники. Такі книги сприяли розвиткові рідної мови. Зростала популярність поезії. До найкращих зразків цього жанру належать "Вірші" К. Саковича, присвячені П. Сагайдачному та П. Могилі. У школах ставили п'єси, які містили елементи народної творчості.

Книговидавнича справа розвивалася в лаврі і за наступників Плетенецького, зокрема Захарії Копистенського, який, будучи архімандритом, сприяв виданню 9 книг. Серед них "Лексикон славеноросский и имен толкование" - перший вітчизняний словник.

Визначним центром культури в Києві було місцеве братство зі своєю школою, що виникло 1615 р. при Богоявленській церкві Братського Богоявленського училищного монастиря й навколо якого об'єднувалися представники різних верств населення з метою протистояння католицькій експансії. Головою братства і першим ігуменом Братського монастиря був Ісайя Копинський. До розвитку цього осередку культури значних зусиль доклали представники Лаврської вченої дружини (3. Копистенський, Т. Земка, згодом П . Могила та ін.). Київському братству забезпечив вагому підтримку вступ до його лав усього очоленого Сагайдачним Запорозького Війська. Козаки відкрито оголосили: "Ми підтримуємо православ'я і духовенство, яке не зрадило нашої старої віри".

Києво-Могилянська академія. У 1615 р. Київське братство заснувало Києво-Могилянську колегію, що започаткувала розвиток вищої школи в Україні. Для заснування школи й монастиря було використано кошти і землю православної шляхтички Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, яка призначала її "всім благочестивим християнам". В організації школи взяли участь і просвітителі осередку Єлисея Плетенецького. Вагому підтримку отримало братство від гетьмана Сагайдачного та козаків. Сагайдачний став ктитором (опікуном) школи і надав їй значну матеріальну допомогу. Саме на його прохання у 1620 р. Патріарх Єрусалимський Феофан благословив новозакладену церкву святих ""Богоявлений и Благовещения Пресвятой Богородицы, странноприимный двор Братства церковного" и при нем "школу наук еллино-славенского и латино-польського письма", где желающие и особенно дети учились твердому исповеданию веры...". Основою навчання були слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук". У нижчих класах вивчали мови, основи точних наук, музику. Учням вищих класів, яких називали студентами, викладали поетику, риторику, філософію, астрономію.

Першим ректором був відомий церковний і культурний діяч Іов Борецький. У 1619-1620 рр. цю посаду обіймав Мелетій Смотрицький -- відомий педагог і письменник; у 1621 -1624 рр. - Касіян Сакович - знавець мов, один із засновників київської поетичної школи. Київська братська школа була відкрита для всіх верств населення.

Восени 1631 року в Києві виникла лаврська школа, заснована видатним просвітителем П. Могилою, де навчалося приблизно 100 осіб. Про рівень викладання в ній свідчить той факт, що філософію там викладав Ісайя Трохимович-Козловський - перший в Україні доктор богослов'я, з 1638 р. - ігумен Пустинно-Ми нільського монастиря; риторику - Сильвестр Косов - соратник Петра Могили, автор "Патерика", історик. Професором риторики і ректором був вихованець братської школи Стефан Почапський.

З ініціативи Київського братства і за підтримки митрополита Іова Борецького, а після нього - митрополита Ісайї Копинського і гетьмана Війська Запорозького Івана Петражицького лаврську школу було об'єднано з братською. Вона отримала назву "колегія" (так у Європі називалися навчальні заклади вищого типу з навчанням латинською і грецькою мовами). її філіями були колегії у Вінниці та Кременці. Діяльність і розквіт Києво-Могилянської колегії щонайперше пов'язані з ім'ям видатного просвітителя періоду духовного відродження України Петра Могили.

Могила Петро Семенович (1596-1647) - політичний, церковний і культурний діяч України, Молдови та Румунії. Походив із давнього і знатного молдовського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та у Західній Європі. У 1625 р. прийняв чернечий постриг. З 1627 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1631 р. - митрополит київський і галицький. Активний борець з уніатством. Добився у польського короля відновлення православної церкви в Україні, а також передачі їй деяких церков, захоплених уніатами (Софійського собору, Києво-Видубицького монастиря та ін.). За його участю створено Київський колегіум (1632) та його філії в Кременці, Вінниці, Гощі, першу румунську вишу школу в Яссах (1640). Понад 20 років керував книговидавничою справою в Україні, Румунії та Молдові. Автор багатьох книг, написаних слов'янською, латинською і польською мовами. Своєю діяльністю зміцнив і поширив роль православної церкви в Україні, сприяв формуванню національної свідомості.

Хоча Київська колегія як вищий навчальний заклад гуманітарного типу фактично була академією, польський уряд так і не надав їй цього звання, оскільки вона виховувала захисників української духовності, культури, ідеологічно неприйнятних для католицької Польщі. Проте сучасники іменували її академією. Ці права було офіційно підтверджено царськими грамотами 1694 і 1701 рр.

Курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. У граматичних класах вивчалися слов'янська, українська, "книжна", грецька, латинська та ін. мови. З академії вийшли відомі елліністи XVII-XVIII ст. Єпифаній Славинецький, Симон Тодорський та ін. За даними Ф. Титова, на початку XVIII ст. в академії навчалося понад 2000 осіб, у 1715-1717 рр. - до 1000 осіб. Серед учнів були як діти духовенства, так і діти української козацької старшини (Кулябки, Скоропадські, Ханенки, Маркевичі та ін.), а також діти простих козаків (Симон Тодорський) та ін. Протягом 1701-1750 рр. академія висунула із своїх рядів до 70 архиреїв, в тому числі місіонерів Інокентія Іркутського, Філофея і Павла Тобольських та ін.

Протягом тривалого часу Києво-Могилянська академія залишалася центром української культури. На її прикладі можна простежити, як розвивалися культурні процеси в Україні від другої половини XVII та у XVIII ст. Адже Правобережжя було під чужоземним гнітом. Навіть Львівський університет, заснований 1661 р., став знаряддям колонізації. Поступово занепадали братські школи. І хоч у другій половині XVIII ст. з'явилися гімназії у Кременці, Чернівцях, семінарія в Мукачевому, та все ж у них над освітніми цілями переважали ідеологічні, що гальмувало розвиток культури України.

На Лівобережжі була дещо сприятливіша ситуація. Тут у середині XVIII ст. майже в усіх містах і селах діяли початкові школи (на Лівобережжі - 866, на Слобожанщині - 129). Середню освіту давали Чернігівська, Харківська й Переяславська колегії. Працювали друкарні. Лише Київська друкарня випустила до кінця XVIII ст. понад 100 книг, серед них відомий "Синопсис". З'явилося багато рукописної літератури різних жанрів. Популярними були літописи Самовидця, Грабянки, Величка та ін.