Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

• У певних випадках вона має бути іноземною компанією, що не займається діяльністю в офшорному центр й отримує доходи за межами центру, оскільки лише в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, що підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, отримуваних за межами офшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами й об'єктами інтелектуальної власності. Тут часто йдеться про операції, які недоступні для контролю з боку податкових відомств, оскільки в низці випадків податковим службам буває дуже важко встановити, чи справді дані операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовують також в операціях купівлі-продажу. У зазначених випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної компанії і рівнем оподаткування, якому міг бути підданий прибуток у країні джерела доходу.

Найчастіше ротаційні компанії використовують у сфері надання послуг. Тут діяльність компанії полягає у розпорядженні правами, зокрема: використання або продаж ліцензій, нових технологій (ноу-хау), авторських прав або товарних знаків. Формами ротаційних компаній також є різноманітні консалтингові компанії. Провідні у цій сфері компанії користуються допомогою адвоката, юридичного радника, або створюють власні бюро, що займаються лише адміністративною діяльністю. Щоб уникнути податків й одночасно позбутися турбот із податковими службами, ротаційні компанії не можуть повністю займатися лише фіктивною діяльністю. Адже при бажанні можна переконатися і докопатися, чи є оплачені послуги реальними або фіктивними і чи обґрунтовані отримані компанією доходи. А відтак компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, що вона має справжній, а не уявний характер, і тим самим її функції не обмежуються лише однією роллю поштової скриньки.

Ротаційна компанія може бути також надзвичайно зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок у добре продуманому ланцюзі фінансових або торговельних угод. Вона може бути посередником у купівлі якого-небудь товару за дорученням материнської компанії і в подальшому перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в офшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять лише одні накладні й інші документи, що підтверджують діяльність ротаційної компанії. Серед компаній, що використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності достовірнішого характеру шляхом переведення ротаційним компаніям зобов'язання проводити який-небудь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад упаковки, наклеювання етикеток або складування товарів). У сфері суто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу.

Використання ротаційної компанії служить також приховуванню справжніх прізвищ інвесторів в офшорних центрах, що ускладнює їх ідентифікацію. За допомогою цих компаній здійснюють злочини, які пов'язані з порушенням правил, що стосуються поведінки на фондових біржах. Прикладом може бути справа двох американських громадян, які злочинним шляхом здобули інформацію щодо компаній, зареєстрованих на Нью- Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використали ротаційні компанії з резиденціями на Багамських та Бермудських о-вах, у Люксембургу та Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про яку вони отримали інформацію незаконним шляхом.

Для втікачів від податків нерідко є зручною і надійною справою переказ грошових сум у банки обраного ними офшорного центра за допомогою ротаційних компаній не прямо зі своєї країни, а транзитом через інші офшорні центри, наприклад із Франції у Ліхтенштейн через посередництво ротаційних компаній через Багамські о-ви і Люксембург. Власник прихованого від податку капіталу вибирає проміжні офшорні центри при переказуванні грошей, керуючись гарантіями зберігання в цих центрах комерційних і фінансових таємниць. Чим більше проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції. Поряд із такою діяльністю багато ротаційних компаній використовують як посередників у пошуках нових зарубіжних ринків збуту. При цьому важливі маркетингові послуги вони надають за цілком помірну плату.

Існує безліч компаній інших типів (лізингових, за наймом робочої сили тощо), діяльність яких орієнтована на забезпечення максимальної користі власнику офшорної компанії. Попит на послуги офшорного сектора власне і визначає напрями розвитку та види офшорної діяльності. Основними з них нині є торговельна (торговельно-посередницька), фінансова, інвестиційна, страхова, надання трастових послуг, послуг судноволодіння тощо. Крім того, відповідно до належності офшорної компанії, їх можна поділити на дві групи – ті, що належать юридичним і ті, що належать фізичним особам. Керуючись характеристикою засновників офшорної компанії, їх можна відносити до таких, які складаються лише з нерезидентів, та у складі яких присутні поряд із нерезидентами – резиденти країни реєстрації.

Залежно від рівня самостійності (типу реєстрації) необхідно розрізняти самостійні офшорні компанії та офшорні філії закордонних компаній. Тип присутності в офшорній юрисдикції визначає законодавство і процедура реєстрації, відповідно до якої можна виділити компанії, яким дозволено мати офіс, компанії з керуючими директорами тощо.

Якщо в основу групування офшорних компаній покласти характеристику податкового режиму з визначенням застосовуваних видів податків чи бази оподаткування, то такі компанії також можна відповідно класифікувати. Наприклад, до яких застосовують лише оподаткування доходу, прибутку, нерухомості тощо. Усі зазначені вище класифікаційні схеми, побудовані за різними ознаками або критеріями, можуть бути зведені в єдину схему класифікації офшорних компаній.

Групування офшорних компаній залежно від орієнтації на обслуговування певних видів підприємницької діяльності можна покласти в основу класифікації офшорних зон (рис. 1).

Подана схема офшорних зон й офшорних компаній відображає картину існування у світі територіальних формувань цього типу. Однак слід мати на увазі, що спеціалізація офшорних зон складається під впливом особливостей політичного клімату й економічного стану, геополітичного положення, діючого законодавства, традицій зовнішньоекономічних зв'язків, що характерні для кожної країни. Також слід зауважити, що нині у світі практично не існує однопрофільних за функціональним призначенням офшорних зон. У кожній із них зазвичай існують основні та супутні види діяльності.

Рис. 1. Схема офшорних зон й офшорних компаній

До іноземних підприємців, що бажають зареєструватися і діяти в офшорному режимі висувають перелік вимог. Найважливішими з них є:

• необхідність обов'язкової реєстрації юридичних осіб відповідно до діючого національного законодавства;

• своєчасна звітність перед місцевою адміністрацією про фінансову діяльність за рік;

• своєчасна сплата всіх податків до бюджету офшорного центру;

• відмова від ділових операцій на внутрішньому ринку офшорного центру;

• здійснення фінансових операцій тільки за рахунок валютних ресурсів, які залучають ззовні;

• наявність офіційно зареєстрованого офісу офшорної компанії;

• наявність місцевого або іноземного резидента, який є офіційним представником офшорної компанії у країні реєстрації.