Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

• Офшорна компанія, яку приватні особи використовують як посередницю при наданні послуг.

• Інтелектуальна власність, ліцензування і франчайзинг.

• Офшорна фінансова компанія.

• Звільнення офшорної компанії від ПДВ при оренді приміщення.

• Звільнення від сплати митних зборів при внеску в статутний капітал спільного підприємства.

• Конфіденційне затвердження заповітів.

• Офшорний кліринговий центр.

Для практичної реалізації офшорного статусу необхідно також, щоб країною реєстрації було встановлено пільговий режим або взагалі скасовано оподаткування таких компаній, укладено договори про недопущення подвійного оподаткування з тими країнами, із джерел, у яких така компанія отримуватиме доходи.

Лише за виконання всіх основних і додаткових умов, юридично офшорна компанія стає такою і фактично.

Крім цих ознак, правовий статус офшорних компаній також відрізняється від інших організаційно-правових форм ведення бізнесу. Зокрема, офшорний статус можуть отримати кілька різновидів товариств і корпорацій, серед яких: змішане товариство, компанія з обмеженою відповідальністю, міжнародна ділова компанія, звільнена компанія, нерезидентна компанія, компанія зі спеціальним статусом.

У змішаному товаристві частина учасників несе повну, а частина (привелійовані учасники) – обмежену відповідальність за зобов'язаннями. Останні не можуть брати участь в управлінні товариством, але в обмін на свою участь отримують певну винагороду залежно від результатів діяльності товариства.

Компанія з обмеженою відповідальністю поєднує ознаки корпорації і товариства, має обмежену відповідальність за зобов'язаннями, а виплату податків здійснює кожен окремий учасник такої компанії.

Міжнародна ділова компанія за формою схожа з акціонерною компанією, але має вести підприємницьку діяльність лише за межами країни реєстрації та з її нерезидентами.

Звільнену компанію реєструють у формі корпорації. Вона отримує від держави реєстрації спеціальне звільнення від оподаткування в обмін на зобов'язання не вести підприємницької діяльності на її території та з її резидентами.

Нерезидентну компанію створюють нерезиденти, керують з-за кордону держави реєстрації. Вона веде підприємницьку діяльність лише за кордоном.

Компанія зі спеціальним статусом сама може обрати ставку оподаткування, самостійно зіставляючи ставки оподаткування у країнах реєстрації й отримання прибутків.

Крім того, для повноти розуміння офшору необхідно окреслити поняття трасту або довірчого володіння. Траст є домовленістю, згідно з якою одна особа (сетлор) зобов'язує іншу особу (трасті) керувати майном на користь третьої особи (бенефіціара). Трасти використовують для структурування бізнесу, уникнення контролю з боку відповідних органів та зменшення оподаткування.

Виходячи з вищезазначеного, під офшорною зоною розуміють усю або частину країни, де встановлюють і використовують пільговий режим функціонування компаній з офшорним статусом, які ведуть свою діяльність поза межами території реєстрації та здійснюють операції з майном чи коштами нерезидентів.

Існують також три категорії офшорних центрів: офшорні банки, офшорні трасти, офшорні університети. Вони передбачають як цілком легальні способи з погляду податкового законодавства, так й адміністративно заборонені і навіть злочинні. По-перше, їх використовують без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може бути функціонування в офшорному центрі американського банку (або його відділення), який залишається платником податків у казну США. Зрозуміло, що таке використання офшорного центру цілком законне.

По-друге, можливе використання офшорних центрів із вигодою для платника і водночас відповідає закону. Прикладом може бути звільнення від податків, яке надають в офшорних центрах компаніям на певний період із метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.