Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

Отже, усі суб'єкти офшорного підприємництва за організаційно-функціональною ознакою класифікують так:

• офшорні юрисдикції (зони) (макрорівень),

• офшорні компанії (мезорівень),

• офшорний аутсорсинг послуг (мікрорівень).

Офшорний аутсорсинг або офшорні операції з надання послуг можуть здійснювати двома способами: усередині компанії за рахунок створення іноземних філій (іноді називають внутрішньокорпоративним офшорингом); або шляхом передачі тієї або іншої послуги в підпорядкування якій-небудь третій стороні, що є постачальником послуг (офшорний підряд).

Класифікація офшорних юрисдикцій за географічною структурою дозволяє виділити два глобальні (карибський і європейський) і два регіональні (близькосхідний та азіатський) центри офшорного бізнесу.

Виходячи зі змін у практиці застосування офшорних інструментів, запропоновано таку періодизацію розвитку офшорного бізнесу у глобальному масштабі:

• "Нульовий" етап (до кінця 50-х pp.) – попередній етап; формування офшорного бізнесу як такого ще не відбулося, але з найдавніших часів мали місце приклади створення автономних утворень, що користувалися тими або іншими пільгами і привілеями порівняно з іншою частиною держави, які можна вважати прообразом офшорних юрисдикцій.

• Перший етап (кінець 50-х – початок 80-х pp.) – етап зародження офшорного бізнесу в його класичному сенсі. Кількість країн й офшорних компаній, які в них реєструвалися, була незначною. Метод офшору застосовували вузько спеціалізовано і розробляли індивідуально під кожного конкретного клієнта, зазвичай великої компанії (найчастіше ТНК).

• Другий етап (кінець 80-х – початок 90-х pp.) – етап зростання. Список офшорних юрисдикцій суттєво розширився, кількість компаній, які в них реєстрували, досягла максимуму. Метод офшорної оптимізації оподатковування став широко відомим і популярним, були створені стандартні схеми застосування безподаткових фірм, що не вимагають висококваліфікованого консультування. На ринок реєстрації компаній вийшла велика кількість малих і середніх адвокатських бюро і консалтингових фірм. На національному рівні почали ухвалювати заходи, покликані обмежити можливості безподаткових компаній.

• Третій етап (кінець 90-х – 2000 р.) – етап стабілізації офшорного бізнесу. На цьому етапі вперше висувають вимоги досягнення більшої прозорості офшорного бізнесу. Кількість компаній, які реєстрували в офшорних зонах, трохи знизилася, ускладнилися механізми використання офшорних фірм, деякі юрисдикції припинили надавати офшорні послуги і залишають цей ринок. Виникло міжнародне антиофшорне регулювання.

• Четвертий етап (2001-2004 pp.) – період короткотермінового спаду. Відбувається зменшення кількості офшорних зон й офшорних компаній внаслідок різкого збільшення ступеня їх державного і міждержавного регулювання. Уряди різко посилюють вимоги до прозорості у світлі трагічних подій у США у 2001 р., через що обмежується застосування анонімних інструментів офшорного бізнесу. На ринок зростає вплив неофшорних банків і великих консалтингових фірм. Відбувається повернення до індивідуальних офшорних інструментів.

• П'ятий етап (2004 р. – дотепер) – період трансформації офшорного бізнесу. Зміни у світовій економіці і посилення контролю призводять до трансформації офшорного бізнесу. Деякі країни залишають цей ринок, інші – шукають нові ніші для застосування офшорних механізмів (наприклад офшорний аутсорсинг послуг, різні послуги й операції на ринках інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних технологій, організація азартних ігор через інтернет, кептивне страхування, створення нових, що задовольняють усім міжнародним вимогам організаційно-правових форм офшорних організацій тощо); треті країни вперше входять в офшорний бізнес.