Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

Виділення позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновизнаних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше є та, що бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям залежно від того, чи сплачує боржник високі відсотки за позиками порівняно з ринковими чи низькі.

Трансферт прибутку відбувається тоді, коли компанія з резиденцією у країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція приводить не лише до трансферту відсотків за позиками в офшорні центри, але й до зменшення прибутку материнської компанії, що підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюють таким чином, що перша оплачує товари і послуги, закуплені іншою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюють і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, що взагалі не надавалися її філією з резиденцією в офшорному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджують роботу з надання цих послуг.

Аналіз мотиваційних механізмів співпраці суб'єктів господарської діяльності й офшорів свідчить про досить сталий і, головне, різноплановий попит на офшорні послуги. Саме попит на послуги є першопричиною формування офшорних компаній, а отже, – й офшорних зон. Найважливішими причинами, що спонукають бізнес звертатися за послугами до офшорів, є:

• виведення фінансових потоків з-під високого податкового пресу,

• забезпечення конфіденційності при здійсненні фінансових операцій,

• виведення бізнесу з-під державного контролю,

• переведення майна юридичних і фізичних осіб у довірче управління,

• запобігання можливим політичним й економічним ризикам у країні походження капіталу,

• акумуляція власності за кордоном країни постійного проживання,

• уникнення процедури оформлення спадщини і виплати відповідного мита,

• приховування активів від судового переслідування тощо.

В економічній літературі можна зустріти класифікацію офшорних компаній на основі характеристики умов набуття офшорного статусу та характеру податкових пільг. Зокрема, відповідно до умов набуття компанією офшорного статусу та

характеру податкових пільг виділяють п'ять груп офшорних компаній:

1. Компанії, лише зареєстровані у певній країні, які не є резидентними щодо неї та не мають на її території джерел доходів (прибутків). їх визнають офшорними, звільняють від усіх (або більшої частини) податків, сплачуваних у цій країні резидентськими (місцевим) компаніями.

2. Компанії, яких визнають офшорними лише в разі відсутності джерел доходів (прибутків) у країні реєстрації, незважаючи на інші формальності. їх узагалі не оподатковують (у цьому випадку базовим для оподаткування є принцип визначення місцезнаходження джерела прибутку).

3. Компанії, резидентні щодо країни реєстрації, що повністю належать нерезидентам. Незалежно від місця здійснення підприємницької діяльності та джерел отримання доходу (прибутку) їх звільняють від багатьох податків.

4. Компанії, що користуються пільговим режимом (звільнення від основних податків і низький податок на капітал), якщо вони розташовані на спеціально визначеній території зі сприятливим інвестиційним кліматом;

5. Компанії останньої групи лише умовно можна вважати офшорними, але принцип законного зменшення податків у їх діяльності присутній.

Цікавим є поділ офшорних компаній на типи за такими критеріями, як належність юридичним і фізичним особам, склад засновників, розмір статутного капіталу, рівень самостійності (тип реєстрації), тип присутності в офшорній юрисдикції, база оподаткування, спрямованість на обслуговування певних видів економічної діяльності. Залежно від орієнтації на певні види економічної діяльності й обслуговування окремих сфер економіки офшорні компанії поділяють на торговельні, банківські, фінансові, інвестиційні, транспортні, страхові, ліцензійні, холдингові, з управління та володіння власністю.

Торговельно-посередницькі офшорні компанії здійснюють купівлю товарів безпосередньо у виробника та продаж кінцевому покупцю. Штучне заниження суми договору між офшорною компанією і виробником та їх відповідне завищення при подальшому продажу дозволяє мінімізувати суму податків і створити нову власність за кордоном. Практично всі офшорні зони надають можливості для реєстрації офшорних торговельних компаній.