Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

Фінансові, інвестиційні, банківські офшорні компанії традиційно широко представлені в офшорних зонах. Офшорні банки створюються нерезидентами за спрощеними (порівняно зі звичайними резидентами) процедурами й обслуговують операції нерезидентів. Офшорні банки можуть акумулювати фінансові ресурси; надавати кредити, здійснювати операції із цінними паперами, вести особисті та корпоративні рахунки резидентів країн із високим рівнем оподаткування тощо.

Найчастіше офшорні банки створюють для отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських рахунків (яку використовують для міжнародного перерозподілу капіталу) та включення до системи неформальних зв'язків банківського співтовариства. Створення офшорних банків також може бути відповіддю на зарегламентовану і дуже вимогливу процедуру реєстрації банків у промислово розвинених країнах. Конкретними завданнями офшорних банків є зменшення оподаткування відсотків за кредитами іноземних банків, зменшення "вартості" (відсоткових ставок) кредитних ресурсів тощо.

Офшорні фінансові компанії обслуговують опосередковані грошові потоки: видають й отримують кредити, приймають депозити та платежі за цінні папери. Це – юридичні особи із правом здійснення фінансових операцій – неповні банки, кредитні спілки тощо. Зазвичай офшорні фінансові або "провідникові" компанії створюють для здійснення певних фінансово- кредитних операцій з метою обслуговування материнської компанії. Схема їх діяльності така: отримання фінансових ресурсів від материнської компанії, надання кредитів зазначеній нею незалежній або дочірній компанії, яка, у свою чергу, надає кредит третьому учаснику. Офшорні фінансові компанії часто використовують у різнопланових схемах циркуляції коштів в іноземній валюті між кількома країнами з різним податковим і банківським законодавством.

Важливим напрямом спеціалізації офшорних компаній є транспорт. Пільговий режим географічного місця приписки суден щодо оподаткування фрахтових операцій сприяли формуванню числених "гаваней зручного прапора". Такі гавані надають власникам суден багато пільг, зокрема можливість спрощеної реєстрації судів, оподаткування за низькими або нульовими ставками податків, які доповнюються нижчими витратами на виробництво (дешева робоча сила, витратні матеріали тощо). Офшорні транспортні компанії поділяють на компанії-власники й управляючі компанії.

Страхування і перестрахування – досить ефективна та приваблива сфера офшорного бізнесу. Офшорні страхові компанії, використовуючи надані їм завдяки офшорному статусу пільги, можуть пропонувати своїм клієнтам вигідні умови діяльності. Офшорні страхові компанії бувають двох видів – перестрахувальні та кептивні (внутріфірмові).

Кептивні страхові компанії успішно займаються страхуванням ризиків материнської компанії та її підрозділів, – тобто діють усередині єдиної фірми. Кептивні компанії – альтернатива традиційним схемам страхування. Використання кептивних компаній дозволяє транснаціональним корпораціям забезпечити страхування ризиків й активізувати свою комерційну діяльність.

Офшорні страхові компанії володіють підвищеною гнучкістю переважно завдяки ліберальності вимог, що до них пред'являють у країні реєстрації, у тому числі – щодо статутного капіталу, платіжної здатності, масштабів припустимих ризиків й умов страхування. Фактор економії податкових витрат у процесі переведення страхових премій до офшорних зон при формуванні та діяльності подібних компаній відіграє одну з основних ролей.

Досить широке поширення отримала останнім часом спеціалізація офшорних компаній на володінні ліцензіями. Офшорні ліцензійні компанії акумулюють прибуток, який в іншому випадку у країні з високими податками, де створено ноу-хау або здійснюється виробництво продукції з його використанням, був би значно меншим внаслідок оподаткування. Поширеною є практика управління міждержавними фінансовими потоками всередині ТНК із використанням офшорних компаній, що володіють ліцензіями. Загальна схема використання офшорних ліцензійних фірм така: платежі роялті за використання об'єктів інтелектуальної власності пропускають через спеціально створений проміжний ланцюг (офшорну компанію), де вони накопичуються, звільняючись при цьому від обтяжливого оподаткування неофшорних країн.

Важливою сферою діяльності офшорних компаній і зон є трастові формування. Траст як інструмент довірчих власницьких відносин існує у світовій практиці давно. Відповідно до засновницького акта довірчий власник управляє власністю, але всі доходи передають бенефіціару. Створення трасту дозволяє:

• захистити майно від судових позовів, спрямованих на засновника, опікуна трасту або бенефіціара, оскільки за правовими нормами вони не є власниками власності трасту;

• звільняє майно від оподаткування.

При інвестуванні фінансових ресурсів, переданих у довірче користування, трастове право зобов'язує трасти (опікуна) вибирати найменш ризиковані операції.

В офшорних зонах компаніям, які мають офшорний статус та їх власникам забезпечують захист активів від примусового відчуження або перерозподілу; пропонують суттєве зниження податків або відмовляються від їх стягнення; конфіденційність операцій із власністю. У випадку трасту, коли сетлор, трасті та бенефіціар розміщені в різних юрисдикціях, виникає міжнародний траст, пільгові умови діяльності якого підсилюються правовими гарантіями. Це важливо, оскільки законодавство офшорних центрів украй непоступливе в питаннях задоволення вимог кредиторів й іноземних судових органів щодо офшорних компаній і трастів.

Досить поширеною є практика використання холдингової компанії для зменшення витрат при переміщенні капіталів у країни з високим рівнем податкових ставок й офшорною зоною. Для цього використовують холдингові компанії транзитного типу, які розміщені у країнах зі сприятливим податковим законодавством. Холдинг – це компанія, що контролює дочірні фірми на основі володіння контрольним пакетом акцій або паями у статутному капіталі. Через холдингові компанії інвестиційного типу можуть здійснюватись інвестиції портфельного характеру та комерційні операції з пакетами акцій дочірніх фірм.

Ще однією різновидністю підприємницької діяльності в податковій гавані є ротаційна компанія. Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язане зі специфікою існування офшорних центрів. Тільки юрисдикція таких центрів може забезпечити умови й гарантії функціонування ротаційних компаній. Функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в переведенні грошових коштів або цінних паперів із країни у країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, нібито відбувається зміна власників грошових сум або цінних паперів.

Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі досить незвичні назви. У Ліхтенштейні вони іменуються головними резидентами, у Ліберії – нерезидентськими корпораціями, у карибських міні-державах – міжнародними компаніями, що має означати: їхня дальність відбувається не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. Щодо них також застосовують термін поштова скринька, яку дослівно перекладають із німецької як Briefcases. Проте багатьом бізнесменам, які використовують офшорні центри, ця назва не подобається, оскільки вона їм видається нереспектабельною і вони надають перевагу іншим термінам. А відтак для означення ротаційної компанії застосовують назву звільнена компанія, тобто фірма, що не обтяжена прибутковим податком. Така назва набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найпопулярнішим визначенням фіктивних компаній став термін компанія-резиденція. Усе ж найчастіше вживаним терміном стає ротаційна (або та, що передає права користування) компанія. Її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з поширених форм втечі від податків у міжнародному бізнесі. Досліджуючи її загалом, можна додати: цю компанію засновують фізичні або юридичні особи, що залишаються у країні з високим рівнем оподаткування.

Ротаційну офшорну компанію характеризують такі риси;

• Засновник ротаційної компанії – незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній усім пакетом акцій або більшою їх частиною, завдяки чому здійснює над нею повний контроль.

• Ротаційна компанія має бути розміщена лише в офшорному центрі, оскільки її створення дозволено тільки місцевим законодавством. Її податкова незалежність має бути повною, що означає: усі можливі податки або інші збори вона повинна сплачувати тільки в офшорному центрі. Ця компанія набуває в загальних рисах юридичної форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.

• Надзвичайно важливе значення надають джерелам, з яких ведуть своє походження її доходи, а також цілям, яким вона служить. Доходи компанії можуть виникати у країні ініціатора її створення, у країні її головного акціонера або у третій країні.