Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

• о. Ангілья,

• о. Аруба,

• Багамські о-ви,

• о. Барбадос,

• Беліз,

• Бермудські о-ви,

• Британські Віргінські о-ви,

• Кайманові о-ви,

• Коста-Ріка,

• о. Гренада,

• Нідерландські Антильські о-ви,

• Нова Зеландія,

• Панама,

• о-ви Сент-Вінсент і Гренадіни,

• о-ви Сент-Кристофер і Невіс,

• о-ви Теркс і Кайкос.

Країни, де реєструють офшорні компанії, умовно можна поділити на дві категорії:

• Невеликі держави, острови з невисоким рівнем розвитку власної економіки, але з достатньо високою політичною стабільністю (Багамські Острови, Британські Віргінські Острови, Вануату, Сейшельські Острови тощо). Зазвичай ці держави не пред'являють жодних вимог до звітності, єдина вимога – це внести щорічний фіксований збір до скарбниці. У таких країнах зазвичай не ведуть реєстр акціонерів і директорів, конфіденційність володіння зазначеною компанією дуже висока. Найчастіше такі компанії використовують як сейф і для фінансових трансакцій.

• Держави, де, окрім офшорних компаній, існують звичайні (оншорні – onshore), які можуть належати нерезидентам, але за умови ведення господарської діяльності всередині цієї країни вони можуть втратити пільговий безподатковий статус. Для того, щоб довести, що компанія не вела такої діяльності, зазвичай у таких країнах щорічно слід проходити аудит і здавати звіти. З боку урядів цих держав контроль жорсткіший, ніж у попередньому випадку, тут ведуть реєстр директорів й акціонерів, але і престиж компаній набагато вищий. Це – Кіпр, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, о. Мен тощо.

Офшорними компаніями називають будь-яку організаційно- правову форму ведення бізнесу (товариство, корпорацію тощо), яка за законами країни реєстрації отримала офшорний статус. З огляду на це вихідним для визначення офшорної зони є поняття офшорної компанії, тим більше, що на класифікації останніх фактично будують і класифікацію офшорних зон.