РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

• отримання юридичної адреси;

• витрати на оплату праці найманих працівників;

• здійснення необхідних формальностей (бухгалтерський та аудиторський звіти);

• платежі за послуги (оренда приміщення, телефонний та інший зв'язок, комунальні послуги тощо);

• оформлення переведення власності за кордон країни надходження (фінансових ресурсів, товарно-матеріальних цінностей чи нематеріальних активів);

• податкові платежі.

Слід мати на увазі, що структура та вартість відповідних витрат є різними в різних офшорних зонах.

Підприємці аналізують співвідношення необхідних витрат на підтримання компанії та її супроводження, податкові платежі у разі проведення відповідних операцій, з одного боку, та прогнозованого масштабу операцій тощо – з іншого. Порівняння зазначених вище сум дозволяє визначити економічну доцільність реєстрації офшорної компанії, а також вибрати оптимальну юрисдикцію. Вважають, що зовнішньоекономічні операції, проведені за офшорними схемами, які приносять не менше 10 тис. дол США прибутку є рентабельними з огляду на витрати зі створення та підтримання життєдіяльності офшорної компанії.

Зазначимо: більшість фахівців схильні вважати, що через офшорний бізнес практично легальними каналами здійснюють вивезення капіталу, що останнім часом удосконалюється з використанням складних схем за участю як офшорних, так і неофшорних компаній. Наприклад, українська фірма може укласти договір із компанією із цілком респектабельної країни, але насправді остання – лише проміжна ланка, а кінцевим одержувачем засобів є офшорна фірма. Для ефективної роботи з мінімізації податків і вивезення прибутку використовують не менше трьох компаній. Використання таких схем розраховано на тривалу роботу, рух коштів відбувається з мінімізованими втратами, а вартість реалізації схеми становить приблизно 10- 20 тис. дол.

Значного поширення останнім часом одержали схеми, що використовують існуючі міжнародні договори про недопущення подвійного оподаткування. Наприклад, відповідно до кіпрсько- британської угоди і додаткових роз'яснень британської сторони при виконанні певних умов компанія, яку зареєстрували у Великій Британії, може виявитися податковим резидентом Кіпру і платити податок за кіпрською офшорною ставкою.

Офшор у країнах із перехідною економікою використовують як інструмент, що акумулює кошти, виведені з-під податкового тиску і контролю, для подальшого використання в особистих цілях, а також реінвестування у свої підприємства. Використання офшорних компаній у бізнесі є повністю легальною діяльністю, не забороненою в Україні, і досить поширеною формою оптимізації податкових внесків.

За даними Національного інституту стратегічних досліджень та Центру антикризових досліджень, близько 35-55 % всіх іноземних інвестицій в Україну сформовано на основі легалізації вітчизняного капіталу, раніше вивезеного через офшорні компанії. Варто звернути також увагу: такі країни, як Велика Британія та Голландія, які не є офіційно офшорними зонами, передбачають суттєві пільги для зареєстрованих у них іноземних компаній. Таким чином, за оцінками експертів, близько 80 % інвестицій в українську економіку вноситься із залученням іноземних компаній. Таку структуру прямих іноземних інвестицій за національною приналежністю не можна вважати оптимальною, офшорне інвестування надає широкі можливості для зловживань, окрім того, саме через офшори відбувається відплив капіталу з України.

Погіршення фінансового стану підприємств України, різке зменшення прибутковості і кредитоспроможності підприємств, скорочення позикових ресурсів (національних – через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх – внаслідок розвитку фінансової кризи), а також високий ступінь невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ позначилися не лише на здатності виконувати поточні зобов'язання, а й стали основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності.

Слід зазначити, що за 2008-2011 pp. економіка України пережила стрімкий відплив капіталу в офшорні зони у розмірі 18,6 млрд дол США. До цього ця цифра становила 661 млн дол США, тобто відплив капіталу з України збільшився у 28 разів. Бажання інвесторів вивести гроші з України пояснюється, насамперед, неефективною державною політикою. А в умовах кризи податкове навантаження на компанії тільки збільшилося, а регуляторний контроль посилився.

Під час кризи закордонні інвестори активно позбувалися портфельних інвестицій в Україні. При цьому 93 % українського капіталу було виведено на Кіпр. У 2010 р. – майже 6 млрд дол США. Привабливість цього офшору пояснюють тим, що ще в минулому столітті між Українською РСР і Кіпром було укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а близькість Кіпру та наявність даної угоди роблять країну зручною платформою для інвестування. З іншого боку, Кіпр офіційно є найбільшим інвестором в економіку України, уливши у неї на початку 2010 р. загалом 8,6 млрд дол США.

Понад 80 % кіпрських інвестицій припадає на частку прямих інвестицій, що є абсолютним рекордом і далеко випереджає інші країни. За даними платіжного балансу Кіпру, прямі інвестиції за кордон загалом (в усі країни світу) у середньому не перевищують мізерної величини у 15 млн дол на рік. Величина всіх інвестицій в Україну з офшорних зон – 19 %, із яких 10 % припадає на Кіпр. Отже, іноземні інвестиції Кіпру в Україні, які декларують, насправді мають некіпрське походження. Інформацію про країни та території походження прямих іноземних інвестицій в Україну на початку 2010 р. подано на рис. 7.

Рис. 7. Розподіл прямих іноземних інвестицій в Україну за географічною структурою, станом на 1 травня 2010 р., %

Отже, є всі підстави вважати, що джерелом інвестицій із більшості країн-інвесторів в істотній мірі є капітал, нелегально виведений з України. Підставою для такого висновку є:

• висока конкуренція для входження на світовий ринок, яку необхідно переборювати;

• реінвестувати капітал ''удома" набагато легше;