РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

• ембарго (повна заборона деяких експортно-імпортних операцій);

• ліцензування;

• квотування (кількісна лімітація ввезення і вивезення);

• зобов'язання із самообмеження постачань експортерами.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності має здійснюватися переважно економічними методами (застосування мита, податків, кредитів, пільг тощо), за необхідності можливе застосування директивних методів (заборони). Слід зазначити: нині в законодавстві, що регулює зовнішньоторговельну діяльність, існують певні розбіжності, що є серйозним бар'єром при проведенні експортно-імпортних операцій. Це стосується, насамперед, розбіжностей у тарифних і нетарифних методах регулювання експортно-імпортних операцій, їх оподатковування, що обумовлює невиправдане підвищення цін на товари (послуги, роботи), перешкоджаючи вільному їх переміщенню і нарощуванню обсягів взаємної легальної торгівлі, провокуючи у той же час розширення масштабів її нелегальних форм. До 2011 р. існувало сім тарифних коридорів із рівнями ставок 0, 2, 5, 10, 15, 20 та 30 %, а кількість товарних підсубпозицій, на які були встановлені ставки ввезення мита ЗО % і більше, становили близько 20 % від загальної кількості товарних підсубпозицій.

Як свідчить міжнародна практика, рівень митно-тарифного захисту для забезпечення ефективності має бути невисоким – не більше 10-15 %. У будь-якому випадку граничний рівень оподаткування ввізного мита не має перевищувати 30 %.

Необхідно зазначити, що відплив капіталу за межі країни відбувається при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру. Для запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами і нерезидентами в країні створено систему валютного контролю.

Валютний контроль і валютне регулювання використовують як інструменти реалізації грошово-кредитної і валютної політики. Контроль за рухом потоку капіталу був присутній практично в усіх країнах аж до кінця 70-х pp. XX ст. У Франції й Італії він існував до кінця 80-х pp.; Китай та Індія використовують контроль і зараз. У більшості промислово-розвинених країн їх застосовували аж до 80-х pp. І ніде валютне регулювання і валютний контроль не розглядали як антиринкові заходи, що суперечать завданням реформування національних економік.

Усі валютні обмеження можна розділити на три групи:

• обмеження, що стосуються приватних осіб;

• обмеження у сфері зовнішньоторговельної діяльності;

• обмеження у сфері руху капіталу.

До обмежень, що пов'язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, належать: заборона на переказ валюти за кордон в оплату імпорту, якщо він не дозволений державою, а також обмеження або заборона на розпорядження іноземною валютою, що отримана експортером, коли експортер отримує часткове (у випадку обмеження) або повне (у випадку заборони) відшкодування експортного виторгу в національній валюті.

Вимога обов'язкової репатріації валютного виторгу і її наступного продажу і нині залишається широко поширеним інструментом валютного регулювання в різних країнах світу. Мста обов'язкового продажу валюти – наповнення внутрішнього валютного ринку і стабілізація курсу національної валюти.

Валютні обмеження, що допомагають концентрувати валютні ресурси в руках держави, сприяють тимчасовому вирівнюванню платіжних балансів окремих країн і підтримці курсу національних валют. Однак загалом вони негативно впливають на міжнародні економічні відносини. Зокрема, експортери втрачають зацікавленість у постачаннях на експорт у випадках високої частки обов'язкового продажу частини валютного виторгу. У них з'являється прагнення занизити офіційну ціну товару, який експортують, і різницю між фактичною й офіційною ціною залишити в іноземному банку, що приводить до масової появи подвійних контрактів.

Не зацікавлені експортери й у зміцненні курсу національної валюти, тому що зростання її курсу знецінює експортний виторг. Обмеження обміну національної валюти на іноземну приводить до появи нелегального валютного ринку. Обмеження фінансових операцій (операції, що пов'язані з рухом капіталу) протидіють втечі капіталу, але одночасно вони сповільнюють рух і нормальні потоки капіталу. З огляду на це виникає об'єктивна необхідність у їх скасуванні або в міждержавному регулюванні валютних обмежень.

Тіньові форми економіки зароджуються в надрах нормативно-правового поля держави, коли регулюючі заходи не в повній мірі відповідають дії об'єктивних економічних законів, а також немає надійних механізмів контролю за здійсненням діючих законів і нормативних актів. Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок.

Вимоги національних законодавств провідних країн щодо боротьби з відмиванням коштів, що є невід'ємною частиною тіньових оборотів в експортно-імпортних операціях, узагальнено в Типовому законі ООН щодо запобігання відмиванню грошей. Серед його основних положень:

• обмеження готівкових платежів певними сумами;

• створення відповідного органу, призначеного для збирання, накопичення й аналізу інформації про міжнародні платежі і перекази (центральний банк, міністерство фінансів, митна адміністрація);