РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Усього за період 1989-1998 pp. на місцях було розроблено та подано до Кабінету Міністрів України понад 30 проектів заснування локальних і точкових спеціальних (вільних) економічних зон різних типів. Зокрема, у Закарпатській (вільна митна зона "Чоп-Інтерпорт", комплексна спеціальна економічна зона "Закарпаття", ВЕЗ "Європа-Центр"), Чернівецькій (комплексна ВЕЗ Чернівецької обл., туристично-рекреаційна зона "Буковина"), Одеській (Одеська комплексна, "Антарктика", "Южненська", "Порто-франко", "Південна Пальміра", "Аджалик") областях, Автономній Республіці Крим (Севастополь, "Манганарі", "Сиваш", Керч, Кримська комплексна економічна зона, точкова зона "Фотон"), Херсонській ("Джарилгач"), Дніпропетровській ("Дніпроавіа", "Придніпров'я", "Кривбас"), Чернігівській (Північно-Українська зона прикордонної співпраці), Волинській ("Інтерпорт-Ковель"), Донецькій ("Азов'є", технопарк у м. Донецьку, комплексна ВЕЗ), Львівській ("Яворів", "Курорто- поліс Трускавець"), Запорізькій ("Степногірськ"), Івано- Франківській ("Ворохта", "Яремче"), Харківській ("Лідія- Харків"), Вінницькій ("Могилів-Подільський"), Київській ("Славутич"), Полтавській ("Кременчук") областях та ін. Таким чином, 15 із 25 великих адміністративно-територіальних одиниць (області та АР Крим) вважають за можливе чи необхідне створити на власній території особливий режим підприємницької діяльності у формі ВЕЗ.

Усі пропозиції щодо формування ВЕЗ зазвичай базуються на детальному знанні "внутрішніх" проблем і специфіки господарського розвитку областей. Вивчення цих проектів дозволяє досить упевнено стверджувати, що подібна ініціатива загалом не суперечить загальнодержавній економічній політиці, а є її наповненням. Однак неправомірно буде оцінювати процес тільки позитивно: деякі із представлених до КМ України та Міжвідомчої комісії проектів недостатньо опрацьовані, у багатьох випадках утворення ВЕЗ потребує залучення значних централізованих капіталовкладень або передбачає довготермінове вилучення з кола фіскальних інтересів України значної кількості платників податків.

Крім того, детальне вивчення зазначених проектів дозволяє визначити низку загальних недоліків, серед яких:

• відведення під створювані ВЕЗ великих територій, включаючи адміністративні райони, міста та цілі області;

• надто широкий перелік функцій і поєднання багатьох типів зон в одній комплексній зоні;

• невизначеність характеру взаємовідносин зони з позазональним простором;

• невиправдані спроби розв'язання шляхом заснування зон політичних і національних проблем.

Дійсно, кожна країна зацікавлена у створенні вільних економічних й офшорних зон, які забезпечать їй валовий приріст, стабілізацію економіки і гармонійний розвиток. Проте правова невизначеність і відсутність законодавчої регламентації офшорного бізнесу, на жаль, не дозволяють зараз в Україні говорити про створення в нашій державі ефективних механізмів функціонування та загальних правил регулювання відносин між суб'єктами офшорної діяльності. І це поряд з існуванням такого потужного тіньового сектора в економіці, що має місце в Україні. На жаль, нині доводиться визнати – такий стан призводить до гальмування економічного розвитку країни і залучення тим самим офшорного бізнесу до тіньового середовища.

З огляду на це, уже зараз необхідно вжити таких заходів:

• унести зміни та доповнення до чинного законодавства (а якщо потрібно, то й прийняти спеціальний закон), за допомогою чого можна було б з'ясувати особливості правового режиму оподаткування;

• визначити принципи встановлення резидентності;

• встановити загальні засади діяльності та належного контролю за діяльністю нерезидентів в офшорних зонах;

• згідно з накопиченим міжнародним досвідом в офшорних зонах сформувати продуктивну схему діяльності на світових ринках цінних паперів;

• слід також на найвищому рівні при формуванні державної економічної політики зробити чи не пріоритетним завданням боротьбу з відмиванням тіньових капіталів, одержаних в офшорних зонах.