Розділ «7.2. Управління власними ресурсами підприємства»

З метою виключення впливу податкових платежів, включених у ціну продукції і сплачених за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного леверіджу може бути приведений за формулою:

Ця формула найбільш підходить до розрахунку операційного леверіджу на підприємствах торгівлі.

З метою окремого вивчення впливу на операційний прибуток приросту об'єму реалізації продукції у натуральному вираженні і зміни рівня цін на неї, для визначення ефекту операційного леверіджу використовується така формула:

Ця формула дозволяє комплексно врахувати вплив на зміну суми операційного прибутку як коефіцієнта операційного леверіджу, так і зміни цінової політики.

Існують й інші, більш складні модифікації формули розрахунку ефекту операційного леверіджу. Але, незважаючи на розбіжності алгоритмів визначення ефекту операційного леверіджу, які містять механізм управління операційним прибутком шляхом впливу на співвідношення постійних і змінних витрат підприємства, він залишається незмінним.

Розглянемо ефект операційного леверіджу на такому прикладі:

Приклад. Два підприємства "А" і " В" мають однакову вихідну базу об 'єму реалізації продукції і нарощують цей об'єм протя-

гом наступних періодів однаковими темпами. При цьому, на підприємстві "Б" сума постійних операційних витрат вдвічі перевищує аналогічний показник на підприємстві "А" (відповідно 60 і 30 умовних грошових одиниць). У цей час на підприємстві "А" у більш високому розмірі склався рівень змінних операційних витрат у розрахунку на одиницю виробленої продукції, ніж на підприємстві "Б" (відповідно 20 % і 10 %), виходячи з цих різних співвідношень постійних і змінних операційних витрат на підприємствах визначено темпи приросту суми валового операційного прибутку при однакових темпах приросту об'єму реалізації продукції (рівень податкових платежів за рахунок валового операційного доходу приймаємо у розмірі 20 % від загальної його суми). Результати розрахунку ефекту операційного леверіджу наведені у табл. 7.2:

Таблиця 7.2. Загальні результати порівняння ефекту операційного леверіджу на різних підприємствах

Як видно з результатів розрахунку, ці підприємства, за рахунок наявності постійних операційних витрат, отримують ефект операційного леверіджу. Але рівень цього ефекту значно відрізняється у силу відмінностей коефіцієнта операційного леверіджу.

Отже, підприємство "А" збільшило об'єм реалізації продукції відносно першого періоду на 100 %, друтого — на 200 %. У третьому періоді підприємство отримало приріст валового операційного прибутку в розмірі 200 і 400 % . У цей час підприємство "Б" при таких самих темпах приросту об'єму реалізації продукції за рахунок більш високого коефіцієнта операційного леверіджу отримало приріст валового операційного прибутку у розмірі 600 і 1400 % . Відносно другого періоду механізм проявлення ефекту операційного леверіджу залишився незмінним — збільшивши об'єм реалізації продукції на 50 % , підприємство "А" одержало приріст суми валового операційного прибутку у розмірі 67 %, а підприємство "Б" (за рахунок більш високого коефіцієнта операційного леверіджу) — у розмірі 88 %.

Порівняльні результати показують, що за рахунок більш високого вихідного коефіцієнта операційного леверіджу ступінь чутливості операційного прибутку до приросту об'єму реалізації продукції на підприємстві "Б" значно вище, ніж на підприємстві "А".

Дивідендна політика

Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак принципи та методи розподілу прибутку, що розглядаються в цьому розділі, можна застосовувати не тільки для акціонерних товариств, але й для підприємств будь-якої іншої форми діяльності (у цьому випадку змінюватися буде лише термінологія — замість термінів "акція" та "дивіденд" будуть використовуватися терміни "пай", "внесок" і "прибуток на внесок"; механізм виплати доходів власникам залишиться таким же). Розподіл прибутку в акціонерному товаристві являє собою найбільш складний його варіант і тому вибраний для розгляду всіх аспектів цього механізму. У більш широкому трактуванні під терміном "дивідендна політика" можна розуміти механізм формування частки прибутку, що виплачується власнику відповідно до частки його внеску в загальну суму власного капіталу підприємства.

Головною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням

Прибутку власниками та майбутнім його зростанням, що мак-симізує ринкову вартість підприємства та забезпечує його стратегічний розвиток.

Виходячи з цієї мети, поняття дивідендної політики може бути сформульоване так: дивідендна політика являє собою складову частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між споживчою та капіталізованою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш розповсюдженими теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:

1. Теорія незалежності дивідендів. її автори — Ф. Модільяні та М. Міллер (згадуються, зазвичай, при посиланнях під абревіатурою ММ) — стверджують, що вибрана політика не впливає ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на майновий стан власників у поточному чи перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми формованого, а не розподіленого прибутку. Згідно з цією теорією дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. При цьому свою теорію вони супроводили значною кількістю обмежень, які в реальній практиці управління прибутком забезпечити неможливо. Не дивлячись на свою вразливість у плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики.

2. Теорія переваги дивідендів (або "синиця в руках"). її автори — М. Гордон та Д. Лінтнер — стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) у силу того, що вона "очищена від ризику" вартує завжди більше, ніж дохід, відкладений на майбутнє, у зв'язку з притаманним йому ризиком. Виходячи з цієї теорії, максимізації дивідендних виплат надається перевага порівняно з капіталізацією прибутку. Однак, противники цієї теорії стверджують, що, в більшості випадків, одержаний у формі дивідендів дохід, все ж таки, реінве-стується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї чи іншої дивідендної політики (фактор ризику може бути врахований лише менталітетом власників; він визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї чи іншої компанії, а не характером дивідендної політики).