За часів гітлерівського Протекторату в Богемії і Моравії в обігу продовжували залишатися передвоєнні крони, що містили написи на чеській та німецькій мовах. Крім того, приймалися до оплати і рейхсмарки.
У Великобританії чехословацький уряд в еміграції Едварда Бенеша вже у 1941 р. розпочав випуск нових грошей, призначених для післявоєнного періоду. Вони друкувалися в трьох англійських друкарнях. Рік емісії не ставили, оскільки ніхто не знав, коли закінчиться війна. З весни по осінь 1945 р. в грошовому обігу в країні панував повний хаос. Одночасно в обігу перебували рейхсмарки, крони Протекторату, словацькі крони, купони в кронах, угорські пенге, військові марки армії союзників тощо. У вересні з Англії було доставлено заздалегідь надруковані гроші, які з листопада 1945 р. замінили всі гроші, що друкувалися в країні.
У лютому 1948 р. до влади прийшли комуністи. За прикладом "великого брата" було проведено масову націоналізацію і централізацію. Крім того, всі сили були кинуті на створення важкої промисловості. Це миттєво вичерпало казну країни, що, в свою чергу, вимагало здійснення грошової реформи. Її підготовка проводилася під керівництвом радянських фахівців і в глибокій таємниці, тому і нові гроші друкувалися в м. Москві поспіхом методом офсетного друку. Номінали розрізнялися лише цифрами та кольором на банкнотах і були схожі на купони 1944 р. У 1953 р. настав перелом: в результаті проведення цієї грошової реформи заощадження мільйонів людей були знецінені [101, с. 484].
У 80-х pp. XX ст. було затверджено концепцію виготовлення нових грошей. І у 1988 р. банкнота номіналом 20 крон була визнана за кордоном як найкрасивіша банкнота року. 1 жовтня цього ж року була випущена остання соціалістична банкнота в 100 крон [101, с. 484].
Проте через 17 днів відбулася "оксамитова" революція і банкноти стали терміново вилучати з обігу.
Після "оксамитової революції" 1989 р. у Чехії були проведені економічні реформи, в основу яких було покладено: масову приватизацію підприємств, що знаходилися у власності держави; залучення іноземних інвесторів; лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, девальвацію чеської крони. У ході реалізації реформ відбулося зростання промислового виробництва, збільшення темпів інвестиційної діяльності тощо. Але помилки, допущені під час першого етапу реформ, призвели до істотного спаду в розвитку економіки Чехії і до зниження її ВВП. Загалом до 1997 р. зростання економіки країни припинилося і вона увійшла в період стагнації, з якого вона фактично почала виходити лише у 2000 р. [143, с. 366].
Отже, у 1990 р. було розпочато перший етап реформування банківської системи Чехії. Первинна приватизація здійснювалася за ваучерною схемою, причому більшість акцій залишилась у власності держави або дрібних власників [3].
До 1990 р. кредитне обслуговування клієнтів здійснювали Державний банк і 4 спеціальні фінансово-кредитні установи (інвестиційний, торговий, промисловий банки та ощадні каси). Капітал і активи цих установ повністю належали ЧССР [9, с. 234].
У 1991 р. було здійснено перехід до дворівневої банківської системи: на основі Державного банку було засновано Чеський національний банк (центральний банк), а основна частина комерційних банків стала універсальною.
У 1993 р. після розділення Чехословакії на дві держави (Чеську та Словацьку Республіки) все федеральне майно, включаючи і майно ряду банків, було визнане спільним і розділене на три частини, дві з яких відійшли Чехії, а одна – Словаччині. Розділ відбувся мирно і практично не відбився на стабільності фінансової ситуації – впродовж 1991-1995 pp. валютний курс зберігався на рівні 27-28 крон за дол. США [139, с. 235].
Створення нової держави вимагало емісії нових грошей. Так, чеська крона замінила на території нової держави чехословацьку крону. Першою була випущена банкнота номіналом 200 крон, потім банкноти 20 крон.
До середини 1993 р. частка державної власності складала: у Чеській ощадкасі – 43%, в комерційному банку "Прага" – 44%, в Інвестиційному банку – 45%, в Торгівельному банку – 50,5%. На ці 4 банківські установи припадало близько 70% активів всієї банківської системи країни. їх акції активно продавалися на фондовій біржі в м. Прага. В цілому чеські комерційні банки на той час непогано задовольняли потреби ринкової економіки: обсяги банківських кредитів досягали 70% ВВП, тоді як в Угорщині – близько 50%, Польщі – 30%, ФРН – 110% [139, с. 235].
Протягом 1992-1997 pp. у країні зберігався державний контроль над банками, переважали командно-адміністративні методи політики управління банками та визначення умов фінансування підприємців. І як наслідок, на початку 1990-х pp. у країні на балансах більшості банків знаходилося багато прострочених кредитів. Сумарний обсяг проблемних активів становив 5 млрд. дол. США.
До середини 1996 р. в Чехії діяло 55 банків, причому ринок контролювався чотирма крупними державними і одним приватним банком. На чотири держбанки доводилося більше 70% всіх банківських операцій в Чехії. Щодо решти банків, то 21 банківська установа були повними дочірніми компаніями іноземних банків, з яких в 19-ти був присутній іноземний капітал [139, с. 237].
Загалом 1996 р. характеризувався кризою банківської системи Чехії: з 55 банківських установ 8 (у т. ч. 5 найбільших банків) перебували у стані банкрутства [16]. В окремих банках було введено зовнішнє управління, а деякі були взагалі ліквідовані. В числі банків, що зазнали труднощів з ліквідністю, виявився і найкрупніший банк країни – Агробанк, що мав капітал в 4 млрд, крон та розміщував 5% всіх депозитів країни. В результаті Чеський національний банк був змушений виступити гарантом всіх його депозитів і здійснити вкладення в сумі 6 млрд, крон [139, с. 237].
В цілому криза призвела до банкрутства двох великих банків і припинення існування близько десяти дрібних (сукупна валюта балансу останніх складала всього 3,75% від загальної суми балансу чеської банківської системи). В результаті кризи структура банківської системи змінилася: кількість банківських інститутів, що функціонували в країні, знизилася до 48, у тому числі 23 – з іноземним капіталом. Таким чином, основною причиною кризи було непослідовне втілення в життя банківського законодавства, невдала ваучерна приватизація і відсутність ефективної системи нагляду за фондовим ринком. Крім того, уряд Чехії не прийняв необхідних заходів щодо запобігання розграбуванню виниклих в ході приватизації інвестиційних фондів, в яких значна частина коштів належала іноземним вкладникам. А це викликало різке падіння довіри до Праги на міжнародних ринках капіталу, а низька конкурентоспроможність економіки призвела до дефіциту торгівельного і платіжного балансів та девальвації крони і разом з високим рівнем проблемних кредитів, загальмувала розвиток грошово-кредитного і фондового ринків [139, с. 237-238].
З 1998 р. в Чехії було розпочато другий етап реформування банківської сфери, який передбачав приватизацію державних банків (у т. ч. 5 великих державних банків – Комерційний банк (Komercni banka), "Чешський Ощадний банк" (Ceska Sporitelna), Інвестиційний банк (Investicni banky), Поштовий банк (Postbank) і Чехословацький зовнішньоторговий банк (Ceskoslovensk6 Zahranicni obchod bank) з їх попередньою реструктуризацією й очищенням балансів від "проблемних" кредитів (за участі держави) та подальшим продажем банків стратегічним інвесторам (іноземним банкам) [45, с. 32].
Фондом національного надбання було емітовано облігації на суму 50 млрд, крон, із яких 35 млрд, крон було спрямовано на покриття боргів комерційним банкам, а 15 млрд, крон – розподілено в банках [45, с. 32].
Крім того, в країні було створено Банк консолідації, що взяв на себе борг 122 млрд, крон, який боржники мали сплатити протягом 8 років під 13% річних. Основними клієнтами Банку консолідації були державні підприємства, які підлягали приватизації. Реструктуризація проблемних кредитів включала: інвентаризацію активів і пасивів банків; виділення і поділ за походженням, ступенем ризику втрат, дебіторських кредитів; відповідну диференціацію участі держави в погашенні боргів; і надалі – поділ підприємств-боржників на окремі категорії для продовження угоди кредитування, списання боргу, продажу боргу, обміну на акції підприємства тощо [14].
Негативною рисою подібної системи реструктуризації боргів було те, що банки здебільшого ставали власниками збанкрутілих підприємств, зменшуючи тим самим ліквідність своїх активів, погіршуючи власну фінансову стійкість і стійкість всієї банківської системи країни в цілому. Після реструктуризації всі державні банки країни було приватизовано іноземними інвесторами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ЧЕХІЇ ТА СЛОВАЧЧИНИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
