Важливим кроком для зміцнення грошової системи США й упорядкування емісії грошей стало законодавче затвердження в 1900 р. золотого стандарту, який проіснував до 1934 р. [89].
Кінець XIX ст.-початок XX ст. – період формування кредитної системи США. Так, в 70-х pp. XIX ст. у США почали виникати трастові компанії та страхові компанії, в 90-х pp. – позичково-ощадні асоціації, а з початку XX ст. – будівельні кредитні асоціації.
Суттєву роль в кредитній системі відігравали ощадні каси, які поділялись на два типи: взаємно-ощадні банки і акціонерні ощадні банки. У 1901 р. у США їх налічувалося 1007.
У 1907 р. у США у зв'язку з розвитком системи продаж товарів у розстрочку почали виникати перші банки споживчого кредиту, які оплачували товари, отримуючи від своїх клієнтів-покупців боргові зобов'язання, що гасились періодичними грошовими внесками [101, с. 31].
Щодо національних банків, то серед них були як акціонерні банки, так і банки, що вийшли з родинних компаній. Серед найбільш економічно міцних акціонерних банків США можна відзначити "Перший національний міський банк", заснований у 1812 р.;
"Національний континентальний банк Ілінойса і трастова компанія Чикаго" (1857 р.); "Банк Нью-Йорка" і "Банк Бостона", який був перейменований в "Перший національний банк Бостона", а серед родинних і пайових банків – компанію "Дж. П. Морган", засновану в 1838 р., компанію "Веллс Фарго" та компанію "Т. Меллон і сини" (1869 р.). Остання була реорганізована у 1902 р. в "Національний банк Меллона" [205, с. 261].
23.12.1913 р. відповідно до Федерального резервного акта була створена Федеральна резервна система, яка з того часу й донині виконує функції центрального банку США. Створення ФРС СІНА забезпечило якісний стрибок у розвитку грошово-кредитної системи США, яка до цього часу не мала повноцінного центрального банку.
Таким чином, на початку XX ст. у США сформувалася кредитно- банківська система, яка складалася з таких основних типів фінансово- кредитних установ [194, с. 260]: центральний банк – Федеральна резервна система; комерційні банки, які поділялися на національні банки (підпорядковувалися федеральному законодавству) і банки штатів (їх діяльність регламентувалася законодавством окремих штатів); трастові компанії; ощадні каси; кредитні асоціації; страхові компанії (акціонерні компанії і товариства взаємного страхування) та ін.
З 1914 р. до 1922 р. офіційні представники 12 федеральних резервних банків періодично проводили консультаційні зустрічі і наради, на яких розроблялися напрями розвитку грошово-кредитної політики і приймалися відповідні рішення. До Великої депресії відносини всередині ФРС США залишалися напруженими, панувала ідея ізоляції уряду від основних фінансових ринків і в цілому переважала тенденція протидії управлінню фінансовою системою країни з єдиного центру. Федеральні резервні банки виконували головну роль у ФРС США і контроль за діяльністю Федеральної резервної системи здійснювався з ФРБ Нью-Йорка, а не з Вашингтона [46, с. 39].
В умовах економічної кризи 1929-1933 pp. фінансовий стан США різко погіршився. Ліквідність американської банківської системи з року в рік зменшувалася внаслідок масового вилучення депозитів, припинення регулярного повернення позик позичальниками з причини численних банкрутств, замороження значної частини банківських ресурсів у неліквідних інвестиціях. Найбільшої сили грошово-кредитна криза в США досягла весною 1933 р., коли вкладники почали вимагати від банків розміну депозитів на готівку і в тому числі на золото. Масова виїмка депозитів клієнтами викликала велику кількість банківських банкрутств і закриття значної кількості банків. Одночасно відбувався відплив золота з федеральних банків. Тому з 06.03.1933 р. розмін банкнот на золото було припинено, а відповідно до Закону "Про банки" від 09.03.1933 р. (Закон Гласса- Стігола) було заборонено володіти золотом у монетарній формі й, нарешті, з 19.04.1933 р. повністю було заборонено вивезення золота за кордон, що означало крах золотого стандарту в США [205, с. 305– 306]. Це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово- кредитної системи країни. З-поміж багатьох заходів щодо її перебудови найважливішими стали відмова від золотомонетного обігу й наступна девальвація долара. У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота. Згідно із законодавчими актами банки і фірми були зобов'язані продати наявне в них золото федеральним резервним банкам та казначейству за офіційним курсом. Було введено заборону на володіння монетарним золотом і операції з ним для приватних осіб, компаній і банків. Ці заходи дозволили запобігти спекуляціям з дорогоцінним металом в умовах нестабільності грошової системи після кризи. На початку 1934 р. було проведено девальвацію долара США. І хоча офіційний золотий вміст було встановлено, його обмін на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р. Золотомонетний грошовий обіг став базою для сучасної грошово- кредитної системи США [132].
У роки Другої світової війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. США у 1945 р. проти 32,4 млрд. дол. США у 1939 р., а купівельна спроможність долара знизилась на 25%. Проте інфляція в США була значно меншою, ніж в інших країнах, і це дало можливість США домогтися у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції офіційного визнання долара основною валютою світу [205, с. 306].
У перші повоєнні роки на США припадало 56% світового промислового виробництва 40% обсягів зовнішньої торгівлі, 70% централізованих запасів золота. Однак наприкінці 50-х-на початку 60-х pp. у США спостерігалося значне погіршення валютних позицій і сальдо платіжного балансу [205, с. 306]. І з метою поліпшення стану платіжного балансу у грудні 1971 р. та лютому 1973 р. було проведено девальвацію долара на 7,9% і 10% відповідно. Було оголошено доларовий дефолт, відв'язавши його від золота. У подальшому курс долара коливався відповідно до кон'юнктури ринку.
У 2005-2006 pp. кредитна експансія американських банків замість стимулювання економічного зростання спровокувала перегрів ринку і нарощення інфляційних процесів. Для боротьби з ними Федеральна резервна система прийняла рішення про поступове підвищення облікової ставки, яку в 2006 р. було збільшено до 5,25% [68, с. 21].
З 2006 р. економіка США, яка вважалася світовим двигуном економічного зростання, почала давати збої під важким тягарем боргу її корпоративного і споживчого секторів. Решта країн світу стала залежати від експорту товарів у США і отримання за них доларів. Так, США з найбільшим дефіцитом платіжного балансу перетворились на найбільшого боржника за всю історію людства [259, с. 5]. І на тлі всіх цих негараздів у 2007 р. в США розпочалася іпотечна криза, яка була обумовлена надмірним кредитуванням і охопила усю американську фінансову систему, а згодом вразила практично усі країни світу. Наслідками світової фінансової кризи стали: серія банкрутств провідних банків США й поширення впливу кризових явищ на реальний сектор господарювання, різке падіння попиту й обвал цін на сировинних і товарних ринках і, врешті, рецесія всієї національної економіки країни.
Нині ситуація в США в результаті антикризових заходів покращилась і після періоду спаду американська економіка знову почала зростати.
Отже, основними особливостями розвитку грошово-кредитної системи США є широке розповсюдження долара як світової валюти та підпорядкування і охоплення всіх господарських зв'язків операціями банків та небанківських фінансово-кредитних установ, що є свідченням ефективно діючої грошової та кредитної систем протягом довгого еволюційного розвитку.
Регулюючі органи грошово-кредитної системи США
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
