Розділ «6.2. Бюджетні відносини в частині України, що перебувала під владою Росії»

Після реформи 1861 р. продовжувала розвиватись торгівля. Так, в Україні на початок 1845 р. діяло 4250 ярмарків, а в 1904 р. — 5600. За орієнтовними даними протягом 1895— 1904 pp. сума вартості привезених товарів на ярмарки України збільшилась із 143,2 млн крб. до 260 млн крб.

Отримала розвиток і така форма торгівлі, як базари. Якщо в перші пореформені роки базари відкривались переважно в містах, то у 80—90-ті роки — у селах. У 1900 р. базари збирались у 940 населених пунктах і торгували в цілому 77 тис. днів на рік. У 1913 р. базари функціонували вже в 1300 населених пунктах понад 110 тис. днів на рік. У 1913 р. щоденні обороти великих ринків у містах, таких як Одеса, становили не менше 10,4 тис. крб., Києва і Харкова — 2,5—3 тис. крб., інших губернських міст — у середньому 1,5 тис. крб., повітових міст — 0,8—1 тис. крб. за кожен базарний день.

З 80-х років почала поступово переважати стаціонарна торгівля. У 1900 р. налічувалось 87 тис. стаціонарних торговельних закладів. У внутрішній торгівлі помітну роль почали відігравати товарні біржі, і якщо в 1870 р. в Україні діяла одна біржа, то вже в 1904 р. — шість. Найбільшими були Київська та Одеська.

Зростала роль чорноморсько-азовських портів. Так, якщо у 1861—1865 pp. з європейських морських портів і сухопутних митниць Росії в середньому вивозили близько 75 млн пудів зерна, то на українські морські порти припадало 45,5 млн пудів, або 60,6 % від загального вивезення. У1891—1895 pp. вивезення зерна з Росії становило 377,5 млн пудів, з яких на українські порти припадало 288,3 млн пудів, або 76,5 %. З України вивозили також на експорт коней, велику рогату худобу, овець, свиней, вовну, шкіру, сало, м'ясо тощо. Лише з Одеси щорічно відправляли в середньому в 1896—1890 pp. по 74,3 тис. овець. Експорт з України перевищував імпорт, у 1900 р. торговельний баланс мав активне сальдо 367 млн крб., у 1901 р. — 740,1904 р. — 287,1905 р. — 301, у 1907 р. — 468 млн крб. Протягом 1904—1914 pp. середньорічне активне сальдо становило 319 млн крб.

З цієї суми 262 млн крб. припадало на торгівлю із закордонними державами і 57 млн крб. — з іншими регіонами Росії. У 1913 р. вартість українського експорту становила 1022,8 млн крб., сума імпорту — 648 млн крб. У загальному експорті Росії частка України на той час становила майже 26 %, імпорту — 11,5%.

Бюджетні процеси.

Основним джерелом доходів у Російській імперії у першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торговельних оборотів. Платили ці податки, переважно селяни і торговці. Дворяни сплачували незначні збори. У структурі доходів перед 1861 р. близько 30 % становив "питейний" дохід. Селяни за 1845—1861 pp. сплатили майже 1 млрд крб. податків. Податки збирались також і в натуральній формі, і лише в 1828 р. у шести українських губерніях було зібрано податків на суму близько 3,5 млн крб.

Крім сплати податків державі кріпаки — чоловіки і жінки — відбували панщину. На Лівобережній Україні вона становила здебільшого три-чотири дні, на Правобережній доходила до шести, а на Південній Україні, де кріпаків вистачало, — не більше двох днів на тиждень. Панщиною праця кріпаків не обмежувалась — по всіх господарствах вони виконували різні повинності: возили дрова з лісу, продавали збіжжя, прокладали та лагодили мости, давали панові курей, гусей, іноді овець, телят, корів. Жінки мусили збирати гриби, давати яйця, полотно, прядиво тощо.

Дещо кращим було становище селян, які йшли "на оброк", тобто діставали право сплачувати дідичеві певну суму грішми й мешкати, де вони захочуть. "Оброчні" селяни працювали по містах як ремісники, обслуга в готелях, візниками, служниками тощо.

У 1830-х роках збільшується число так званих місячників — селян, які не мали свого господарства і діставали від пана утримання. У 1840-х роках на Лівобережній Україні кількість "місячників" доходила до 25 % загальної кількості кріпаків.

Отже, основними формами експлуатації селян були відробіткова, грошова і натуральна ренти. Переважала панщинна організація селян. Серед поміщицьких селян панщинників-кріпаків у Правобережній Україні було 97,4 %, Лівобережній — 99,3 %, Південній — 99,1 %.

Хоча закон від 1797 р. встановлював триденну панщину, вона була більшою. Державні селяни вважались вільними. Податки державні забирали 40 % річного прибутку, і тому значна частина селян була неспроможна їх сплатити.

У 1839—1841 pp. була проведена реформа, яка ліквідувала оренду державних маєтностей, замість подушного введено оброк із землі та прибутків від промислів. Ця реформа прискорила перехід селянських господарств до ринкових методів господарювання. У1847—1848 pp. була проведена нова реформа, яка мала на меті інвентаризацію земель селян Правобережжя; земля, яка була в користуванні селян, закріплювалась за ними, регламентувались повинності на користь поміщика. Селяни, які мали робочу худобу, зобов'язувались відробляти три дні на тиждень і один жіночий день, інші селяни — два чоловічих і один жіночий день. Городники за користування садибою та присадибною ділянкою або платили оброк, або відробляли 24 дні на панщині. Натуральні данини скасовувались. Якщо селяни притягувались до додаткових відробітків, вони отримували за це плату. Але оскільки відповідного контролю за інвентарними правилами не було, їх практично не дотримувались.

Розглянемо за цей період видатки бюджету. Видаткова частина становила майже 15—20 % національного доходу Росії. Більшість витрат припадала на воєнне і морське міністерства. У1804 р. із 122 млн крб. бюджету на утримання цих міністерств було витрачено майже 53 млн крб.; у 1855 р. з 526 — 270 млн крб. Крім того, 10 % йшло на утримання двору, тоді як на освіту виділялось менше, ніж 1 % усіх бюджетних коштів.

Незважаючи на фінансові реформи, видатки бюджету зростали значними темпами, і якщо на початку XIX ст. сума державного боргу (внутрішні та зовнішні позики) дорівнювала майже чотирьом річним бюджетам Росії, то напередодні 1861 р. державний борг перевищував річний бюджет майже у 8 разів.

Розвиток подій після 1861 р. диктував необхідність упорядкування фінансової системи, тому до кінця XIX ст. було зроблено кілька спроб налагодження стійкої діяльності грошово-кредитної, банківської, податкової, митної підсистем. З 1863 р. в усіх великих газетах 1 або 2 січня публікувалась "Всепіддана доповідь міністра фінансів про державний розпис доходів і видатків", де детально вказувалось, скільки і яких податків буде зібрано і на які цілі витрачено.

8 березня 1906 р. були затверджені правила про порядок розгляду державного розпису доходів і видатків Російської імперії. Прийняття конституції й утворення Державної думи поряд із реформованою Державною радою сприяли бюджетному процесу, налагоджувався державний контроль, поліпшувалась касова справа.

Розглянемо ситуацію в податковій справі. Були скасовані винні відкупи як неефективні й замінені на акциз на вино.

Також були введені акцизи на цукор і тютюн. Але порядок стягування податків із урахуванням станів не був скасований майже до 80-х років. У 1863 р. подушний податок з міщан міст європейської Росії замінив податок на міське нерухоме майно, за яким у 1898 р. дохід становив 8,6 млн крб. У 1894 р. було запроваджено квартирний податок. Із 1875 р. частка місцевих повинностей перетворилась на державний поземельний податок без розмежування власників. Цей податок на селянські землі в три і більше разів перевищував податок на приватні землі. У 70-х роках прямі податки з селянської десятини землі були в 10 разів більшими, ніж прямі податки з десятини поміщицької землі.

У результаті селянських заворушень 1879—1880 pp. було скасовано подушний податок (у 1882 p.), зменшені викупні платежі. Скасування подушного податку компенсувалось збільшенням непрямих податків і платежів колишніх державних селян.